Після руйнування греблі Каховської ГЕС три роки тому російські сили й окупаційна влада цілеспрямовано перешкоджали рятувальним зусиллям, а часом й унеможливлювали їх, з'ясувала у новому дослідженні організація Truth Hounds, яка спеціалізується на документуванні та розслідуванні міжнародних злочинів і порушень прав людини.
Результати дослідження оприлюднилидо третьої річниці злочину, вчиненого Росією 6 червня 2023 рокуTruth. Серед тих, з ким поспілкувалися дослідники Truth Hounds — волонтери, які в перші дні після катастрофи працювали пліч-о-пліч з державними екстреними службами (команди Товариства Червоного Хреста України, працівники неурядових організацій), а також звичайні місцеві мешканці.
«Наявні докази вказують на те, що дії російських сил і окупаційної влади у відповідь на руйнування Каховської ГЕС можуть кваліфікуватися як серйозні порушення міжнародного гуманітарного права (МГП), зокрема норм щодо захисту цивільних осіб, працівників служб, що залучені до надання гуманітарної допомоги та до цивільного захисту, а також осіб, які проживають на окупованій території»,
— резюмують автори дослідження Truth Hounds.
Вони з’ясували, що на підконтрольному Україні правому березі Дніпра волонтери розпочали евакуацію протягом кількох годин після катастрофи. Вони допомагали державним службам, безпосередньо брали участь у рятувальних операціях, надавали адресну допомогу окремим категоріям населення, зокрема людям літнього віку, особам з інвалідністю та маломобільним особам, а також координували зусилля різних учасників рятувальних операцій.
Водночас російські сили неодноразово обстрілювали райони, де відбувалися такі операції. Опитані Truth Hounds волонтери розповідали про мінометні й артилерійські обстріли поблизу пунктів евакуації та в підтоплених житлових районах. Один із таких випадків стався поблизу Корабельної площі в Херсоні — важливого пункту евакуації у місті. Тоді були поранені дев’ять людей, зокрема двоє рятувальників Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) і поліцейський.
Волонтери розповіли, що ні спеціальний одяг, ані гуманітарне маркування їх не захищали їх від російських атак. Навпаки, у деяких випадках вони побоювалися,
що помітне маркування робило їх більш вразливими.
«Був момент, коли вода на Острові [мікрорайон у Херсоні] повністю залила перший поверх, під'їзд, а там потрібно було людину спустити з першого поверху. А в нього спінальна травма, він на знеболювальному, і ситуація така, що ін'єкція діє лише дві години. Потрібно було швидко вивезти його, але евакуація зайняла майже вісім годин, тому що були обстріли і наші просто не могли його вивести. […] Росіяни гатили, постійно гатили», — розповів один з представників Товариства Червоного Хреста України, який брав участь в евакуації.
Обстріли не лише сповільнювали евакуацію, а й часто змушували рятувальників призупиняти роботу і змінювати маршрути операцій. Тож цивільні нерідко мали тривалий час чекати в затоплених будинках, не знаючи, коли їм допоможуть та чи зможуть. «Навіть якщо під час атаки рятувальники не зазнавали прямої шкоди, вони опинялися перед складним вибором: кого рятувати першими і на який ризик наражатися самим», — підкреслюють дослідники.
А на окупованому Росією лівобережжі де повінь через підрив Каховської ГЕС завдала найбільшої шкоди,
окупаційна влада не змогла організувати належне екстрене реагування в критично важливі перші години та дні після руйнування греблі. Свідки розповіли Truth Hounds, що місцевим мешканцям доводилося рятувати одне одного, бо допомоги від офіційних служб не було. Люди використовували човни, надувні матраци та підручні засоби, щоб рятувати тих, хто опинився на дахах, горищах і в будинках, що руйнувалися. Для зв’язку використовували Telegram-чати й покладалися на особисті контакти між сусідами, родичами та знайомими, особливо коли мобільний зв’язок працював із перебоями.
«Рятував, бо було розуміння, що якщо не ти, то більше ніхто не врятує людей. […]. Було так, що я пропливав, а десь чоловік п’ятеро стоять — хлопці та дівчата — просять про допомогу. А я кажу, що, мовляв: „Вибачте, але ви ще не у воді, у вас кам’яний будинок. Он там кричать не своїм криком з глиняних домів“. Тому я старався рятувати там, де глиняні доми, бо вони дуже швидко „розкисали“, ще й з людьми літнього віку», — розповів дослідникам волонтер з Олешок.
Опитані свідки розповли, як російські сили й окупаційна влада не лише не забезпечили ефективного реагування,
але й подеколи перешкоджали зусиллям цивільних волонтерів та применшували масштаб катастрофи у своїх публічних комунікаціях. Тим часом люди на окупованих територіях України залишалися без можливостей для порятунку.
«Товариш […] попросив перевірити людину з інвалідністю, яка не могла ходити. Ми [з вітчимом] припливли туди. Двоповерховий будинок був повністю затоплений, аж під дах. Я сказав, що малоймовірно, що людина вижила. Потім я побачив людей, що сиділи на сусідньому будинку, почав їх розпитувати, […] але вони нічого конкретного не сказали. Самі вилізли на дах і все. Ми плавали й бачили старого діда, який ледь тримався запаркан. Ми не змогли його забрати, бо самі були на матраці, тому допомогли йому залізти на паркан, а з нього вже до себе в будинок на другий поверх. Різне бачили, але допомоги від росіян не було ніякої. Рятувалися тільки завдяки місцевим», — розповів мешканець Олешок.
Російські військові, за свідченнями очевидців, конфіскували приватні човни, обмежували пересування, блокували доступ до затоплених районів, не надавали доступ волонтерам ззовні до постраждалих населених пунктів,
а в окремих випадках допомагали лише тим, хто має російський паспорт або готовий заплатити.
«Військові РФ […] під'їжджали, вивозили, але водночас запитували: „Русский паспорт есть?“. Якщо чули у відповідь: „Нету паспорта“, казали: „Сидите“. Про це розповідали люди, яких згодом урятували», — цитують дослідники розповідь свідка з Голої Пристані про поодинокі евакуації, які здійснювали російські військові.
Тож, як констатували дослідники, спонтанна координація між мешканцями затоплених окупованих територій лівобережжя відбувалася переважно в Telegram-каналах, куди постраждалі та їхні близькі могли надсилати запити про допомогу з адресами або координатами.
«Сьомого червня ми з дружиною пішли на вулицю Першого травня […], де проживав брат дружини. Коли він виїхав, води вже було по пояс, але вдома в нього залишилися собаки, коти. У нас був човен. Я його дістав, викачав воду. Ми намагалися туди пройти, але течія була дуже сильна. Врешті-решт у нас вдалося, але місцями там так бурлило, що не можна було човна витягти. Двигун не можна було чіпляти — росіяни забрали б або розстріляли.
Були випадки, що забирали двигуни, а були випадки, що не давали людям виходити в центр міста рятувати людей», — розповів житель Голої Пристані.
«Задокументована модель поведінки демонструє, що російські сили могли використовувати спричинену катастрофою вразливість як зброю, перетворюючи нагальну потребу цивільних у порятунку на додаткову можливість завдати сильнішої шкоди», — підкреслюють дослідники Truth Hounds.
У третю річницю підриву Каховської ГЕС віцепрем'єр з відновлення України Олексій Кулеба заявив, що реальна кількість жертв цього воєнного злочину на окупованих територіях досі невідома.
«Три роки тому російські війська знищили дамбу та Каховське водосховище. Було затоплено 80 населених пунктів, евакуйовано майже 4 тисячі людей. Щонайменше 34 людини загинули, але реальна кількість жертв досі невідома», — заявив Кулеба.
Truth Hounds нагадують, що за рік після катастрофи українська влада повідомила про 32 загиблих і 39 зниклих безвісти на правому березі. Число жертв на лівобережжі залишається невідомим, оскільки незалежні спостерігачі та гуманітарні організації не мають доступу до окупованих територій.
