У Харкові у лікарні помер рятувальник Державної служби з надзвичайних ситуацій (ДСНС) Микола Деркач, який отримав важкі поранення внаслідок повторного ракетного удару російської федерації по місту вночі 15 червня. Про його смерть повідомила пресслужба ДСНС.
Микола Деркач: життєвий шлях і героїзм рятувальникаМикола Деркач обіймав посаду начальника караулу 6-ї державної пожежно-рятувальної частини Харкова та мав звання майора служби цивільного захисту. Йому було 48 років. У рятувальника залишилися дочка та мати. Колеги з ДСНС наголосили на його відданості професії та героїзмі, з яким він виконував свої обов’язки у ніч загибелі.
«У ту страшну ніч він виконував свою роботу – рятував людей. Саме тоді російський удар обірвав життя тих, хто першим приходить на допомогу іншим. Лікарі кілька днів боролися за життя рятувальника, але сьогодні його серце зупинилося».Микола Деркач став шостою жертвою серед рятувальників, загиблих внаслідок російського обстрілу Харкова. Разом із ним загинули Дмитро Бойко, Данило Тіщенко, Сергій Маковецький, Вадим Зінченко та Олексій Дорожкін,
який був головним спеціалістом Департаменту надзвичайних ситуацій Харківської міської ради.
Масштаби обстрілів і міжнародна кваліфікація дій рфросійські війська продовжують систематичні атаки на українські міста і цивільну інфраструктуру, використовуючи різні типи озброєння: ударні безпілотники, ракети, керовані авіабомби та реактивні системи залпового вогню. Такі удари фіксуються на всій території України, від сходу до заходу.
Українська влада та міжнародні організації розцінюють ці атаки як воєнні злочини, підкреслюючи їх цілеспрямований характер. Особливу увагу звертають на обстріли систем життєзабезпечення, лікарень та інших об’єктів критичної інфраструктури, які мають на меті позбавити цивільне населення електроенергії, водопостачання, зв’язку та медичної допомоги. Такі дії, на думку правників і правозахисників, мають ознаки геноцидних.
Зокрема, представники російської влади неодноразово озвучували тези про нібито відсутність українського народу як окремого етносу, закликаючи до його знищення. Серед ознак геноциду міжнародне право виділяє вбивства членів національної групи, навмисне створення умов, що унеможливлюють виживання, а також насильницьку депортацію дітей для зміни ідентичності.
Відповідно до Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, прийнятої у 1948 році, країни-учасниці зобов’язані запобігати таким злочинам і карати винних незалежно від того, чи відбуваються вони під час війни чи у мирний час. На сьогодні до Конвенції приєдналися 149 країн.
У той же час керівництво росії заперечує завдання цілеспрямованих ударів по цивільній інфраструктурі, незважаючи на численні докази руйнування житлових будинків, лікарень, шкіл, об’єктів енергетики та загибелі мирного населення в Україні.
