68-річна жителька села Плодородне Мелітопольського району Галина Бехтер, засуджена окупаційним судом РФ за звинуваченням у «державній зраді», стрімко втрачає здоров’я в СІЗО-1 Сімферополя.
Про це пише активістка Дар’я Костроміна, яка листується зі співкамерницями Галини Бехтер. За словами співкамерниць та правозахисників, у пенсіонерки прогресує деменція, вона відмовляється від їжі та практично не може самостійно себе обслуговувати.
Її історія — лише одна з десятків репресивних справ проти жителів окупованої частини Запорізької області, яких російські силовики відправляють за ґрати за перекази коштів через українські банківські застосунки.
«Не миється: зайшла в душ в одязі й вийшла також в одязі» Галина Бехтер періодично повністю замикається в собі, перестає розмовляти з оточуючими й більше не здатна самостійно себе обслуговувати. Ситуація стала критичною: пенсіонерка практично повністю відмовляється від їжі.
Сокамерницям доводиться докладати величезних зусиль, щоб бодай якось підтримати в ній життя — вони заледве годують її і змушені буквально утримувати біля столу,
«щоб не втекла». Вага змученої жінки впала до критичної позначки. При цьому свідки зазначають, що ще влітку 2025 року жодних ознак когнітивних розладів у неї не було — людину перетворили на тінь саме умови застінків після викрадення.
— «Справи в неї дуже погані, категорично відмовляється від їжі, тягнемо її за руки до столу... З вечора залишаю картоплю цілою, а в обід усе подрібнюю [до того ж у Бехтер — зубні протези], підігріваю і вдвох утримуємо її біля столу, щоб не втекла. Іноді першу ложку даємо самі, щоб вона хоча б скуштувала й з’їла хоча б половину».
— «Вона вже нічого не зможе написати, схоже, розвивається хвороба Альцгеймера».
— «Я знаю її з червня 2025 року, вона була нормальною, адекватною людиною. Через два місяці під час етапування я її не впізнала».
— «Не миється: зайшла в душ в одязі й вийшла також в одязі».
— «Сьогодні в душі її викупали, у камері ледве перевдягли. Прати речі теж змушуємо, щоб вона не втрачала навичок».
З останнього листа відомо, що у Галини Григорівни вже кахексія — критично низька маса тіла. Співкамерниці намагаються домогтися її обстеження.
Начебто лікар уже двічі оглядав жінку, але вона не може до ладу розповісти сусідкам по камері, що було на прийомі.
«Без подробиць, але знаю, що є люди, готові взятися за юридичну допомогу й шукати можливість для звільнення за станом здоров’я.
Розголос зараз працює неоднозначно, але це саме той випадок, коли нашкодити вже неможливо, і інформацію варто поширювати. Можливо, хоча б у цьому випадку чекістам буде простіше оформити актування», — йдеться в листі Дар’ї Костроміної.
Незважаючи на те, що літня людина балансує на межі життя і смерті, російська прокуратура проявила граничну жорстокість: порахувавши 11-річний термін «занадто м'яким», обвинувачення оскаржило вирок і вимагає збільшити покарання до 16 років позбавлення волі.
Читайте також: «Донатили на продукти для ЗСУ»: на ТОТ Запорізької області двом жінкам загрожує 20 років в'язниці Копійчаний переказ, що зламав життя Галина Бехтер жила в селі Плодородне Мелітопольського району Запорізької області. Як і тисячі інших людей похилого віку, які опинилися в заручниках у окупаційного режиму, вона була змушена отримати російський паспорт,
щоб мати елементарний доступ до лікарень і не бути заарештованою на першому ж блокпосту. Вимушена «паспортизація» дозволила ФСБ інкримінувати їй статтю 275 КК РФ («Державна зрада»).
Провина 68-річної жінки, за версією слідства, полягала в тому, що в липні 2023 року вона відкрила додаток українського банку і переказала кошти. Російські спецслужби тут же заявили, що ці гроші ніби призначалися «на потреби ЗСУ», і прирівняли транзакцію до фінансової допомоги іноземній державі.
5 березня 2026 року підконтрольний Кремлю суд виніс безжальний вирок: 11 років колонії загального режиму і рік подальшого обмеження волі.
В окупації літні люди часто відправляють невеликі суми своїм дітям, онукам або важкохворим родичам, які залишилися на підконтрольній Україні території. Проте загарбники тотально відстежують будь-які операції в українській банківській системі і трактують навіть найменші, символічні перекази рідним як «держзраду» або «фінансування тероризму».
Репресивний конвеєр у Мелітополі Трагедія Галини Бехтер — це не випадкова помилка, а частина страшного конвеєра репресій,
запущеного окупантами в Мелітополі та сусідніх регіонах. Каральна машина цілеспрямовано обирає найбеззахисніші мішені — літніх людей, самотніх жінок та людей з інвалідністю, щоб посіяти серед населення тотальний страх.
За даними правозахисного проєкту «Перший відділ» і центру Parubets Analytics, якщо за попередні 25 років (з 1997 по 2022 рік) в РФ за статтями о держзраді судили одиниці, то після початку повномасштабної війни під каток потрапили тисячі. Тільки за 2025 рік було винесено рекордні 468 вироків за «шпигунськими» статтями, і третина із засуджених (161 особа) — це громадяни України, які стали заручниками у власній країні. В одному ряду з Галиною Бехтер опинилися й інші жителі регіону, чиї долі були розтоптані через кілька сотень гривень:
73-річний Андрій Марков був кинутий за ґрати на 15 років за звинуваченням у держзраді. Літній чоловік просто не переніс нелюдських умов тримання і помер просто в тюремній камері.
63-річна Лариса Гавриленко — мешканка села Костянтинівка Мелітопольського району засуджена на 16 років позбавлення волі. Окупанти викрали жінку після трагічної загибелі її чоловіка,
який підірвався на невідомому вибуховому пристрої. В її будинку влаштували засідку. Поки жінка поневірялася мелітопольськими катівнями, силовики чатували, хто прийде в дім. Проте ніякі “партизани” на зв'язок не вийшли. Жінку катували і змусили зізнатися у співпраці з українською розвідкою.
66-річну жительку села Любимівка Мелітопольського району Ларису Бєляєву загарбники звинуватили в «державній зраді» і відправили за ґрати на 14 років. За версією ФСБ, Лариса Бєляєва, яка працювала головлікаркою у місцевій лікарні, протягом 2023–2024 років підтримувала свою країну. Використовуючи додаток «Дія», пенсіонерка нібито придбала 102 військові облігації України на суму близько 270 тисяч рублів.
65-річна Ірина Суховей із Мелітополя: засуджена до 15 років ув'язнення. Пенсіонерка до війни пережила низку особистих трагедій: смерть єдиної доньки, матері та брата. Самотня жінка, яка страждала від важкої хвороби ніг, відправила близько 1700 рублів через український додаток. Силовики влаштували у неї обшуки, відібрали телефон, а автоматичні списання, які продовжували уходити з рахунку,
стали приводом для величезного тюремного терміну. За словами сестри, до моменту початку повномасштабної війни жінка вже перебувала в тяжкому стані здоров'я і фізично не могла виїхати з окупованого Мелітополя.
Марина Білоусова з Приморська: швачка, яка не могла виїхати з окупації, оскільки доглядала за сліпою 86-річною матір'ю. Її кинули в СІЗОза переказ у 450 гривень (близько 1000 рублів). У своїх листах волонтерам Марина плакала: «Боже, яка дрібниця, а як дорого мені обійшлася. Це дорога в один кінець». Суд дав їй 12,5 років суворого режиму.
69-річна Світлана Лой із Токмака отримала 15 років колонії загального режиму за звичайний переказ власним дітям.
43-річна Ольга Гульчак (Херсонська область): отримала 12 (років) колонії за переказ 1200 гривен (близько 3 тисяч рублів) своїй знайомій, яка збирала допомогу для військових.
Читайте також: окупаційний суд засудив лікаря з Мелітополя Андрія Герасименка до 14 років позбавлення волі в колонії суворого режиму за донат ЗСУ в розмірі 2000 грн Як ФСБ вистежує жертв: телефони як пастки Для фабрикації справ проти мелітопольців силовикам не потрібні складні розслідування — вони діють методами тотальних обшуків і терору.
Як пояснюють правозахисники, найчастіше людей переслідують через інформацію, виявлену в їхніх власних мобільних телефонах під час жорстких перевірок на блокпостах, адміністративних кордонах або пунктах фільтрації.
Під погрозами силовики змушують людей розблоковувати телефони, отримують доступ до паролів, банківських застосунків і перевіряють історію фінансових операцій за кілька років. Іноді в матеріалах справи відсутні навіть офіційні банківські виписки — співробітникам ФСБ достатньо знайти згадку про переказ в особистому листуванні або скласти внутрішню секретну довідку, зміст якої обвинувачений і його захист не можуть оскаржити в суді.
«Будь-який український рахунок — це червона ганчірка для силовиків, — каже адвокат Микола Полозов. — Їхня мета — не просто покарати, а демонстративно залякати людей, розірвати останні живі зв'язки мелітопольців з їхніми родичами на вільній території України. Вони показують: захисту немає і не буде ні для кого — ні для жінок, ни для важкохворих літніх людей».
Історія Галини Бехтер, яка просто зараз повільно згасає і втрачає розум в одиночній камері сімферопольського СІЗО, — це свідчення того, у якій нелюдській реальності живуть люди в окупації. Тут звичайна спроба зберегти гідність і залишитися людиною може обернутися багаторічним ув’язненням, ізоляцією та повільним знищенням.
