Окупанти влаштували полювання на українських дітей на ТОТ Запорізької області. Обшуками, допитами й судами вони змушують батьків віддавати дітей до російських шкіл. Правду про життя на окупованій Мелітопольщині розповів голова родини, яка завдяки організації Save Ukraine змогла виїхати на підконтрольну Україні територію й тепер перебуває в безпеці.
Підпільні заняття в українській школі Хіба міг хтось уявити ще у 2021 році, що заняття в українській школі будуть такими небезпечними? Для сім’ї, яка мешкала в одному із сіл неподалік тимчасово окупованого Мелітополя Запорізької області, це стало не сном, а реальністю з 2022 року.
Увага: імена в статті змінені з міркувань безпеки. Назва населеного пункту не вказується з тієї ж причини.
Олександр із дружиною та двома синами — підлітками 14 і 15 років — прожили в окупації чотири роки. Вони здалися їм безкінечністю. Бо жити доводилося у суцільному страху. І не стільки за себе, як за дітей.
Населений пункт, де мешкала родина, захопили в перші дні повномасштабного вторгнення.
— Поїхали легкові автівки по селу, а через 10 хвилин — танки,
бронетранспортери, — пригадує чоловік.
Школи спочатку взагалі не працювали. А потім поступово дітей почали агітувати навчатися за російськими стандартами.
Олександр із дружиною не стали оформлювати дитячі виплати від держави-агресора, жили за рахунок ведення приватного господарства, а обидва сини-погодки навчалися онлайн в українській школі підпільно. Так тривало аж до кінця 2024 року.
Читайте також: у Міноборони закликали мешканців окупованого Мелітополя до термінової евакуації (відео) — Поки був більш-менш якісний інтернет, діти навчалися онлайн. Вони щодня заходили на заняття, а ми з дружиною чергували на вулиці, щоб ніхто не зайшов у будинок і не побачив ноутбуки й планшети. Бо росіяни ж без запрошення приходять і через паркани лізуть у хати. Ми боялися за дітей, — пригадує батько.
Активно виявляти дітей, які не навчаються у російських школах, у населеному пункті, де мешкала родина Олександра, почали з вересня 2023 року. Діяли окупанти у притаманному їм стилі — залякуванням.
Обшуки ФСБ і допити дітей Не стала винятком і родина Олександра. Представники ФСБ разом із військовими увірвалися до помешкання.
— До нас одного дня під двір приїхала броньована машина. Вискочили військові — приблизно 10 людей. А ми ніби відчували: перед цим поховали планшети, телефони, ноутбуки, на яких діти займалися онлайн в українській школі. Ми з мамою вийшли у двір, бо вони вже хотіли лізти через паркан. Відкрили хвіртку. Вони запрошення не просять. Зайшли й почали погрожувати постріляти собак.
Один кричить на нас, а інший уже відкриває двері в хату і суне автомат у кімнату. Ми кричимо, що там малолітні діти, а їм байдуже. Він так і пішов у хату, а ми за ним побігли, — пригадує батько.
Запросили телефони, паспорти. Поки один перевіряв документи й гаджети (ми дали кнопкові телефони), інші перевертали кімнати й щось шукали. Далі нас усіх посадили й почали допит.
- Ставлять питання - ми починаємо українською мовою відповідати, а він кричить: «Закрой рот», бо для них українська - як для бика червона ганчірка.
Більше двох годин нас допитували. Ставлять питання і самі ж на них відповідають: «Вам уже стало лучше жить, как мы пришли?». Ми плечима знизили, кажемо: «Живем, слава Богу».
Вони до дітей: «А вам как?». Діти мовчки сидять, не реагують.
Під час перевірки «гості» прихопили із собою футболку камуфляжного кольору. Але це, як потім виявилося, був далеко не останній візит.
Суд у сільраді і штраф за школу
Другий обшук уже проводили разом із представниками поліції у справах неповнолітніх. Чоловіка і дружину попередили: якщо не віддадуть дітей до російської школи, їх позбавлять батьківських прав.
— І теж без запрошення, як у себе вдома, пройшлися по домівці. І почалося: «А почему дети не ходят в школу? Вы их лишаете будущего». Дітей допитували, чи навчалися вони онлайн в українській школі. Діти: «Ні, не вчилися».
Ми їхні виплати не брали, маткапітал не оформлювали, тому на нас постійно тиснули морально. «Ви пенсію соціальну отримуєте?» — питали. «Ні», — кажемо. «Ви щомісяця повинні отримувати 10 тисяч рублів — усі на звільненій території отримують». Але в нашому селі навіть не всі пенсіонери ті 10 тисяч рублів отримували.
Далі був суд у приміщенні сільської ради. Там зібралося зо два десятки зрадників, і всі сипали питаннями: чого ви не працюєте? За що живете?
Читайте також:
Як зберегти стосунки по різні боки окупації Мелітополя – поради від психолога (фото, відео) — Пояснювали, що у нас город, домашнє господарство, кури. З цього і живемо. Вони не вірили, що ми сім’єю з чотирьох людей живемо на 30 тисяч рублів на місяць. Пообіцяли виписати мінімальний штраф. А виявилося, що виписали максимальний, — каже Олександр. — Нас поставили на облік як неблагополучну родину і стали постійно їздити з перевірками. Тиснули морально.
«Не такі, як усі» З отриманням російських паспортів родина тягнула до останнього. Наприкінці 2023 року документи все ж оформили, коли вже не мали права пересуватися за українськими паспортами. А старшому сину паспорт зробили, коли йому виповнилося 15 років. Це сталося вже перед виїздом з окупації.
До російської школи родина вимушена була віддати синів у вересні 2025 року. Приймали їх через тестування. Виявилося, що, навчаючись онлайн в українській школі, хлопці мали кращі знання, ніж діти, які стабільно навчалися у російських школах. Вчителі-зрадники дивувалися і весь час допитувалися у хлопців, чи не відвідують вони паралельно українську школу онлайн.
Бо звідки такі знання?
— Коли діти приходили зі школи, вони були самі не свої. Там були недовчителі. Одна вчителька при Україні ніде не працювала — бомж, можна сказати, а в школі при окупантах уже стала вчителькою російської літератури й веде трудове навчання.
Історик був із Росії, і діти розповідали, що на своїх уроках він пояснював: «України як держави не існує. Там живуть одні барани. Аби не Європа, України вже б не було — ми б її стерли з лиця землі». Тобто одна пропаганда. А ще в школі навчали, що з 16 років хлопцям уже потрібно воювати, а дівчатам — народжувати дітей. Казали, що мати багато жінок — це добре, — пригадує шкільні російські наративи батько.
Дітей у школі щодня змушували піднімати російський прапор, на всі свята влаштовували «ритуальні», як кажуть місцеві, танці з російським прапором, а дітей змушували вступати до «Юнармии», «Юга Молодого» та інших пропагандистських організацій.
— Дітей, чиї батьки надавали дозвіл, возили на полігон стріляти. Одиниці були, кому батьки не дозволили. Навчали розбирати автомати, серед навчального року возили по містах бойової слави,
відкривали свої музеї «СВО». Одна пропаганда. Просто зомбували молодь.
На вході до школи стояли двоє чоловіків у військовій формі й забирали всі телефони, а після уроків видавали. Дітей обшукували металошукачами. Сенсу носити до школи телефони не було. За це нас теж лаяли — що діти без телефонів ходять, — розповідає батько.
При вступі до школи батькам підсунули розписку, у якій вони мали надати згоду на те, що їхніх синів возитимуть місцями бойової слави, на полігони, на всі пропагандистські заходи й зніматимуть на камеру.
— Дружина цю розписку перекреслила і написала свою, в якій вказала, що не надає дозволу на зйомку та участь у всіх цих заходах. Тому на наших дітей постійно скаржилися і говорили: «Вони у вас не такі, як усі».
Зрадники женуться за грошима Олександр розповідає, що однією з ключових причин виїзду з окупації було бажання врятувати синів від російської армії. Бо чоловік бачив, як хлопців-школярів ставлять на військовий облік.
— У 16 років видають приписне і починають возити до військкомату. В нашому селі голова сільради возив дітей до військкомату.
Були в селі випадки, коли чоловіків змушували підписувати контракт під усілякими приводами.
Було таке, що забирали «на ями», знаходили підкинуті наркотики. Приїжджає ФСБ на перевірку: 10 людей висипало у двір і розбрідаються. А потім приходять і нібито знаходять наркотики. Одного знайомого так забрали, і він підписав контракт.
Але багато хто й сам іде — кому подобається «русский мир». Вони їм гроші обіцяють, і ті йдуть. Знаю таких багато, але більше половини вже повернулося «в дерев’яному макінтоші». Обіцяють 800 тисяч за контракт. Один пішов служити, а його так звана дружина вже будинок у селі шукала — з вигодами й газом, бо до цього в них хатка була дуже поганенька.
Обіцяли три місяці навчання. А на ділі вони два тижні сиділи у Криму по посадках, а потім усіх відправили на передову. Це розповідали ті, хто повернувся у відпустку. І казали нам, що ті, хто зараз іде воювати, більше трьох місяців не живуть, — каже чоловік.
Вбивча медицина Ще одна суттєва причина, через яку люди тікають з окупації, — занепад медичної сфери. Лікарів немає, особливо в селах.
Медичні послуги, попри те, що Росія декларує їх як безкоштовні, насправді коштують дуже дорого.
Олександр за чотири роки жодного разу не зміг потрапити до лікарні в Мелітополі. Усюди черги.
— А мій знайомий їздив до лікарні. Його направили до Сімферополя через проблеми із серцем. Коли він повернувся, я запитав, як він себе почуває. А він каже: «До того було краще, ніж зараз». А через два тижні він помер.
Перед цим розповідав мені: сидить у черзі до лікаря, а з кабінету вийшов дід і гне триповерхові мати. Каже, що виписують його з лікарні, але він почувається ще гірше, ніж до так званого лікування. Вони йому сказали: «Ти курс лікування пройшов, тому виписуємо». Лікарі відверто кажуть пацієнтам: «Чого ви сюди приперлися?».
Порятунок з Save Ukraine Родина телефонувала знайомим в Україну і щоразу з надією запитувала: «Чи скоро вже визволення?». Але чекати, поки синів заберуть до російської армії, батьки не могли. Тому вирішили виїжджати.
Телефон організації Save Ukraine шукали самостійно. А коли перетнули кордон, плакали всі разом від щастя, що нарешті вирвалися з окупаційного полону.
— Там немає майбутнього для дітей, — каже Олександр. — Коли ми пройшли кордон, перші відчуття не передати. Ми прикордонників обіймали. Коли валізи тягли через піший перехід, то сил уже геть не було. А як побачили наш синьо-жовтий прапор — звідки й сили взялися. Тут себе відчуваємо на волі.
На кордоні зустрічали волонтери: нагодували, допомагають з оформленням документів і зараз супроводжують нас — надали житло. Діти відвідують психологів, одразу пішли до української школи, їм видали планшети для навчання. Отримали гуманітарну й матеріальну допомогу. Частину коштів уже отримали. Ще чекаємо виплат по 50 тисяч на дитину. Діти стали веселішими, ми дуже задоволені. Тут краще і навіть дихається легше.
Контакти для тих, хто хоче виїхати:
- 0 800 33 31 29
- Telegram: @SaveUkraineOfficial
- info@saveukraineua.org
- Більше інформації:
- https://www.saveukraineua.org/ua/
- https://t.me/SU_Kids
