Вересень 2022 року. Путін підписує указ про включення так званих «нових регіонів» до конституції РФ. Це подається як велика подія, адже тепер захоплені території нібито стали частиною «великої землі». Минуло майже чотири роки, але регіони 80, 81, 84 і 85 — саме такі номери їм присвоїли в системі автомобільних кодів Росії — як і раніше залишаються найнижчою кастою. Чому захоплені території так і не стали для РФ своїми, а залишилися буферною зоною — розповідаємо в цьому матеріалі.
«Ми ж Росія» — лише коли це вигідноМарія Короткова — переселенка з Маріуполя, яка пережила не лише бойові дії та блокаду, а й окупацію. Змогла виїхати з захопленого міста лише влітку 2025 року. Вона розповідає, що місто тепер — сіра зона, де немає чітких законів. Кожен посилається на ті укази та постанови, які вигідні в конкретній ситуації.
«Коли нам, людям, щось потрібно, ти звертаєшся до них, і вони, посилаючись на якісь вищі закони, кажуть: „Ми ж «ДНР», ми не Росія“. А коли їм щось потрібно, вони починають зловживати своїми правами. «Ми ж Росія, у нас же є вищий закон», — розповідає Марія.
Але так відбувається не лише в Маріуполі, а й у всіх окупованих містах. Аналітики зазначають: законодавчо ці регіони включені до складу РФ, але повноцінною частиною економічного та соціального простору Росії вони так і не стали. Це буферна зона, де чиновники з «великої землі» будують кар’єру, а бізнесмени заробляють гроші, розповідає Олександр Позній, директор дослідницької компанії «Active Group».
«Місцеві невеликі магазини змушені закриватися, а на їхнє місце приходять великі мережі з Росії. І таким чином місцевий бізнес витісняється. А це ж дуже важливий приклад, бо він демонструє, що розвиток місцевої економіки відбувається лише шляхом її поглинання зовнішніми гравцями та компаніями з Росії», — каже Позній.
Росія послідовно витісняє місцеві кадри, бізнес та інститути на окупованих територіях. Прихильники РФ пишаються масштабним відновленням, але збагачуються завдяки цьому, знову ж таки, лише росіяни. Адже приїжджим будівельникам платять більше.
«Місцевому будівельнику платять 2,5 тисячі рублів на день, приїжджому — п’ять. Хоча приїжджому ще й додатково оплачують житло.
І як місцевий мешканець має ставитися до влади та, загалом, почуватися в місті? Звісно, це тисне на людей, але не знаю, скільки це триватиме. Там треба справді бути терплячою чи що», — розповідає Марія Короткова.
Мільярди на руїнахПідряди отримують і будівництво в окупованих містах здійснюють також компанії, що мають коріння в РФ. Так звані «нові регіони» для них — сприятливе поле діяльності. Адже на рахунки потоком надходять мільйони рублів. Візьмемо, наприклад, федерального девелопера «Садове кільце». ЖК «Садові квартали» в Маріуполі — його проєкт. Рік тому прямо повідомлялося, що компанія вкладе в проєкти в Маріуполі понад 3,5 млрд рублів. Виторг від продажу квартир при цьому очікували вдвічі більшою. 4 червня цього року голова угруповання «ДНР» Денис Пушилін підписав угоду про будівництво в Донецьку та Макіївці з генеральним директором компанії «ЮгСтройІнвест» Юрієм Івановим. З «ЮгСтройІнвест» пов’язана фірма «Порфір», яка отримує найпривабливіші земельні ділянки для забудови в Маріуполі. Уже кілька років «ЮгСтройІнвест» збагачується завдяки окупованим територіям.
А тепер переорієнтовується на Макіївку та Донецьк.
«75 % усіх нових квартир купуються в іпотеку. І переважна більшість тих, хто купує квартири, — це росіяни. Саме росіяни з Росії. І що відбувається далі? Яка бізнес-модель? Чи росіяни, які приїжджають туди, мають вищі зарплати? Або вони просто живуть у Росії й купують нерухомість для інвестицій, купують її й починають здавати в оренду, власне кажучи, місцевим мешканцям», — пояснює Олександр Позній, директор дослідницької компанії «Active Group».
Особливий цинізм ситуації полягає в тому, що нове іпотечне житло будується на руїнах будинків, які знищила російська армія. За даними окупаційної влади, лише в Маріуполі знесли 452 пошкоджені багатоповерхівки. Тисячі сімей залишилися без житла. Тепер їм пропонують або знайти мільйони рублів і купити квартиру, або ж орендувати її у приїжджих.
Донбас як кар’єрний ліфт для російських чиновниківЯку ще роль відіграють так звані «нові регіони» для РФ? Це трамплін для російських чиновників із глибинки. Приїжджі «гастролери» починають тут свою кар’єру, сподіваючись на значні бонуси в майбутньому.
Візьмемо, наприклад, історію Віталія Хоценка зі Ставропольського краю. Влітку 2022 року його призначили головою уряду угруповання «ДНР». Чиновник із РФ, який абсолютно не знайомий з українським регіоном, раптово отримав таку високу посаду. Чи запам’ятався Хоценко донеччанам якимись значними ініціативами? Навряд чи. Єдине, що спадає на думку у зв’язку з його ім’ям, — піар водопроводу «Сіверський Донець — Донбас», який у підсумку виявився проєктом для відмивання грошей. У березні 2023 року — одразу ж після завершення роботи на Донбасі — Віталія Хоценка призначили губернатором Омської області — ось такий стрибок у кар’єрі. І таких прикладів безліч, аналізує політолог родом із Луганська Костянтин Скоркін, який усі роки війни з 2014 року досліджує процеси, що відбуваються на окупованих територіях Донбасу.
«Після того, як у вересні 22 року ці території були оголошені російською владою анексованими нею та включеними до складу Російської Федерації. Тобто, відповідно, тут просто відбувається ротація вже суто російських чиновників, а ті місцеві кадри, що залишилися,
як можуть, так і намагаються утримати свої посади, але у них це виходить погано», — каже Скоркін.
Нещодавно ми підрахували, скільки росіян входять до урядів угруповань «ЛДНР» — про це є окремий матеріал. Більшість там — росіяни. Їм віддають найвищі посади. Місцеві чиновники при цьому отримують посади в міських адміністраціях, але обіймають їх лише доти, доки не зроблять помилку. І лише за умови абсолютної лояльності до Москви.
«Мери міст розпоряджаються допомогою, яку Росія нібито надсилає на відновлення. І, відповідно, це чудова «годівниця» для всіх чиновників — будівельні підряди та все інше. Зрозуміло, що там дуже багато спокус, і люди просто потрапляють у пастку крадіжок або їм натякають: «Якщо не підеш, ми тебе посадимо», — уточнює Костянтин Скоркін.
Чому Кремль не довіряє місцевим елітамАналітики зазначають: Кремль не призначає на високі посади вихідців з окупованих територій, адже це шлях до формування місцевих еліт, які можуть мати власні інтереси. А в РФ усе має бути централізовано та підконтрольно Москві. І мова тут йде не лише про вертикаль влади,
а й про інші структури, які мають вагу.
«Навіть те, що ми зазначали щодо релігії, є банальним. Умовно кажучи, на територіях Південного Сходу історично завжди була сильніше представлена так звана УПЦ МП. Ми розуміємо, що це, по суті, філія РПЦ, але й у багатьох парафіях священиків УПЦ МП — умовно кажучи, тих, що були, — починають замінювати на кліриків із РПЦ. Тобто навіть усередині православної церкви, яка й так була філією, там вже починають замінювати священиків безпосередньо архієреями з Росії, щоб мати більший контроль», — каже Олександр Позній, директор дослідницької компанії «Active Group».
Те саме стосується силових структур, а також промисловості. На великі підприємства призначають російських керівників. Щоправда, поки що вони займаються не вдосконаленням процесів і процвітанням, а розграбуванням.
Заміна населення замість інтеграціїРосія не вважає захоплені території своїми, тому що там досі залишаються «чужі» люди — українці. Але Кремль методично винищує місцеве населення.
«На окупованих територіях робиться все для того, щоб українців там залишилося якомога менше.
Настільки менше, щоб максимально ускладнити Україні можливість деокупації», — каже заступник директора Інституту стратегічних досліджень та безпеки ім. Павла Лісянського Максим Бутченко.
Згадаймо лютий 2022 року. За кілька днів до початку повномасштабного вторгнення на окупованих територіях Донецької та Луганської областей оголошують мобілізацію. Росія готує ґрунт для великої війни, але кидає у бойове пекло насамперед не своїх громадян, а українців з окупованих територій. Мобілізація там була жорстокою й тотальною. За оцінками правозахисників, за кілька років на фронт відправили понад 275 тисяч чоловіків лише з Донецької та Луганської областей. Багато хто не повернувся, багато хто дезертирував. Але населення в окупованих регіонах скорочується не лише через війну. Велику роль відіграє заміщення. За даними Східної правозахисної групи, наприклад, у Маріуполі кількість приїжджих уже перевищує число корінних мешканців, які залишилися в місті. Це до ста тисяч осіб. У Мелітополі — до 60-ти. Умови життя для них і для місцевих явно відрізняються. Адже корінних мешканців загнали в кут бідності та безперспективності.
Соціологи, посилаючись на свідчення людей з окупованих територій, кажуть: у місцевих, які там залишилися, створюється відчуття, що приїжджі кращі за них.
«У них кращі умови праці, вищі зарплати та більше додаткових пільг. Отже, такий підхід зовсім не стосується інтеграції, а скоріше — сепарації. І фактично тут ми бачимо модель, коли територія не те щоб інтегрується, а її просто штучно підтримують зовні», — описує Олександр Позній, директор дослідницької компанії «Active Group».
Жителі другого сортуОкупанти справді роблять усе, щоб місцевим жителям було некомфортно, щоб вони відчували себе непотрібними й чужими. Так звані «нові регіони» — частина РФ, але чому тоді між ними та «великою землею» досі працюють пункти пропуску? Чому люди з донецькою, луганською, мелітопольською пропискою проходять фільтрацію в «Шереметьєво»? Чому зарплати у них нижчі, ніж у тих самих ростовчан, а ціни вищі? Чому страхові поліси, видані в зоні окупації, не приймають у Росії?
«Люди, у прямому сенсі, просять милостиню. Понад 60 % витрачається лише на їжу. Ціни — і це не велика таємниця,
навіть місцеві кажуть, — вищі або на рівні Москви. Бо значна частина витрат на те, щоб щось завезти туди, йде на хабарі. Митні та прикордонні пункти між окупованою територією України та Росією залишаються», — пояснив Максим Бутченко, заступник директора Інституту стратегічних досліджень та безпеки ім. Павла Лісянського.
Люди, які живуть під окупацією, стикаються з бюрократією, неякісною медичною допомогою та невиплатою зарплат. Для РФ мешканці захоплених територій — люди другого сорту, що проявляється навіть у дрібницях.
«Є ще один цікавий момент, який може бути пов’язаний із цим. Наприклад, Донецькій області, якщо не помиляюся, присвоїли номерний знак № 180. І люди звикли до того, що коли вони намагаються виїхати на своїх автомобілях, наприклад, до Грузії, Туреччини чи ще кудись, прикордонники їх масово розвертають зі словами: «Вашого регіону немає в міжнародних базах даних, вас не існує», — вважає Олександр Позній, директор дослідницької компанії «Active Group».
Захоплені території залишаються лише ресурсом для МосквиНаслідки таких підходів вже є катастрофічними. В останньому звіті Східної правозахисної групи йдеться про скорочення населення на окупованих територіях на 60% — це найбільше задокументоване скорочення в історії Європи з часів Другої світової війни, — пишуть правозахисники. Аналітики зазначають: захоплені території для Росії залишаються лише полем для пропаганди. Але за цією ширмою — люди, покинуті наодинці зі своїми проблемами та болем. Так званий перехідний період на окупованих територіях затягнувся, але не тому, що виникли якісь особливі складнощі. А просто тому, що добробут окупованих територій — не мета і не місія Москви.
Авторка сюжету — Вікторія Тіщенко
