Перші задокументовані поодинокі атаки на нафтобази в прикордонних районах Росії зафіксовані через кілька тижнів після початку повномасштабного вторгнення, а перший масований удар у глибокий тил ворога - 5 грудня 2022-го. Тоді безпілотники атакували військові аеродроми стратегічної авіації «Енгельс» (Саратовська область) та «Дягілєво» (Рязанська область), які знаходяться за сотні кілометрів від українського кордону. Тепер цей процес поставлений на потік. Згідно з підрахунками французького OSINT-дослідника Клемана Молена, лише в цьому році наші «добрі дрони» атакували 130 об'єктів російської нафтової та паливної інфраструктури всіх типів, що призвело до величезних збитків на десятки мільярдів доларів. Але крім нафтопереробки є ще багато інших напрямків, по яких наші дуже успішно працюють.
«Ми ті, хто переносить війну на територію ворога. Знищуємо російські об’єкти ВПК, нафтопромисловості та логістики, арсенали, аеродроми. Перерізаємо економічну артерію агресора. Позбавляємо ворога можливості проводити бойові дії зараз і нападати в майбутньому», - написано на сайті 1-го Окремого центру безпілотних систем Сил безпілотних систем,
який вважають одним з найефективніших та найтехнологічніших підрозділів ЗСУ.
Про нову філософію війни, яку диктують сучасні технології, – в ексклюзивному інтерв'ю для today.ua з головою аналітичної групи проєктної команди цього центру Олександром Сухим
«Ми не ділимо операції на зухвалі й незухвалі. Для нас важливі результат та системність»- Олександре, якби хтось сказав у 2014 році, що новини типу «палає Саратовський НПЗ» ми будемо сприймати як буденність, напевно, покрутила б пальцем біля скроні. Але ми вже звикли до таких повідомлень. Те, що раніше вважали неймовірним, стало рутиною. При цьому багатьом здається, що красиві відео з Росії з димом на пів неба, які тепер бачимо щодня, - це дуже легко і просто. Яка підготовча робота стоїть за цим усім? В чому її складнощі? Скільки часу проходить від отримання завдання до планування та реалізації, від задуму і слів «навряд чи це реально» до логічного завершення?
- Коли ми говоримо про глибинні ураження по території Росії, варто відзначити, що картинка, де все горить і палає, - це останній крок дуже великого і складного процесу.
До цього працює розвідка, планувальники готують операцію, логісти забезпечують її всім необхідним, і тільки потім починається безпосередньо бойова робота. За кожним таким ураженням стоїть труд великої кількості людей і величезний обсяг інформації, яку потрібно зібрати, опрацювати й перетворити на конкретні рішення. Звісно, ми не можемо розповідати про деталі планування або про те, яким чином отримуємо розвідувальні дані.
Рішення про цілі на території ворога приймають на вищому рівні, далі підрозділ отримує конкретні бойові завдання. При цьому Deep Strike — це не набір окремих ударів, а системна робота в межах визначеної стратегії. За останній рік наші спроможності дійсно суттєво масштабувалися: ми можемо одночасно виконувати більшу кількість завдань і проводити значно складніші операції. Важливо й те, що деякі з них ми робимо спільно з іншими складовими Сил оборони України, координуючи дії для досягнення максимальної ефективності.
Після місії кожен екіпаж звітує - як відпрацював, скільки засобів полетіло, що вийшло, що не вийшло. Це нам дає знання про якість засобів.
Фінальний крок - це аналіз того, що відбулося.
- Можете навести приклади найзухваліших і найуспішніших операцій?
- Ми не ділимо їх на зухвалі й незухвалі. Для нас важливі результат та системність. Круті операції – це ті, які впливають на економіку ворога та його військові спроможності. Є й інший вимір – війна перестає бути для російського населення чимось далеким, і це позначається на ставленні до неї.
Одна з наших показових операцій, на мій погляд, це удар по 719-й базі артилерійських боєприпасів біля селища Кам'яний у Тихорецькому районі Краснодарського краю в ніч проти 21 вересня 2024 року. Цей арсенал входив до трійки найбільших баз зберігання боєприпасів російської армії та був ключовим вузлом військової логістики. Пізніше американська розвідка та міжнародні аналітики підтвердили, що в результаті атаки було знищено близько 90% потужностей цього складу. Результати цієї операції відбилися на ситуації на полі бою. Росіяни стали повільніше просуватися, тому що в них почався снарядний голод.
З останнього, хоча це операції без вау-ефекту, - ми успішно працюємо по авіації ворога на його аеродромах.
23 серпня уразили винищувачі Су-33 і МіГ-29, а також рідкісний ударно-розвідувальний безпілотник «Оріон» на аеродромі «Вітязево» (Анапа Краснодарського краю), 24 серпня пошкодили винищувач МіГ-29 на аеродромі «Міллерово» (Ростовська область).
- Це операції вашого центру?
- Так.
- Далі буде?
- Безумовно, буде. Але треба усвідомлювати, що саме.
Йде війна на виснаження. Зараз в наш інформаційний простір намагаються вкидати тезу, що Україна якимось чином може закінчити її. Але потрібно розуміти, що Росія продовжує просуватися на окремих ділянках фронту, а її керівництво наголошує, що не збирається припиняти бойові дії. При цьому ворог не має переваги, яка б змусила нас піти на капітуляцію. За мінімальні просування на фронті росіяни платять шалену ціну. Плюс зараз втрачають свою економіку. В якийсь момент ці втрати стануть безповоротними. Це перший аспект.
Другий аспект. Росіяни вимагають віддати їм Донбас, тоді, мовляв, можна буде почати переговори. Причому представники Кремля повторюють на всіх рівнях, що для старту цього процесу не потрібна зупинка бойових дій.
Але з високою ймовірністю можна стверджувати, що здача території заради початку переговорів не зупинить їх. Просто наші військові позиції стануть лише гіршими.
Таким чином найбільш реалістичним сценарієм є позбавлення Росії економічних спроможностей вести цю війну. Тому ми системно впливаємо саме на них. Приблизна оцінка за минулий рік (це спільні дослідження з Київською школою економіки) - операції тільки нашого центру завдали збитків економіці ворога на понад 20 мільярдів доларів.
- Круто!
- Тобто є три напрямки, по яких ми працюємо, - військові об'єкти, НПЗ, тому що нафта живить російську економіку, і психологічний вплив.
На жаль, населення Росії війну підтримує. Цей феномен дуже тяжко пояснювати іноземним партнерам. Наприклад, один з найвищих відсотків підтримки війни у москвичів. Хоча здавалось би, там мешкають найрозумніші, найосвіченіші, найзаможніші громадяни.
В чому психологічний ефект наших операцій? Ще недавно для більшості росіян війна була чимось далеким. Вони могли дивитися по телевізору репортажі про захоплення Бахмута або Мар'їнки, але сама війна не була присутня в їхньому повсякденному житті.
Однак з наростанням українських далекобійних ударів кількість людей, які виступають проти неї, в тому числі публічно, збільшується.
- Тепер, якщо можна, про невдалі операції.
- Без них ніяк. Бувають дійсно ретельно сплановані місії, які не дають того ефекту, на який ми розраховували. Причини можуть бути різними — від протидії ворога до зовнішніх умов. Це нормально для сучасної війни. Важливо, що потім всередині підрозділу ми відкрито розбираємо такі випадки, тому що саме вони дають найбільше матеріалу для навчання і покращення наступних операцій.
- Розкажіть трошки про вас. Півтора року тому ви добровільно пішли в армію. Це вчинок. Чим займалися в житті?
- Я айтішник з багаторічним досвідом ІТ-менеджменту. На момент, коли прийняв рішення доєднатися до Сил оборони, керував командами з трьох країн – України, Грузії та Польщі, які займалися розробкою програмного забезпечення. Це круті IT-фахівці, програмісти, тестувальники, бізнес-аналітики. Тобто повний спектр всіх спеціальностей.
Коли почалась повномасштабка, занурився у волонтерство. Допомагав спочатку, як завжди це буває,
знайомим, потім знайомим знайомих, далі певним підрозділам, в тому числі через великі фонди. Десь влітку 2024 року, коли стало очевидно, що війна надовго, почав через Lobby X шукати підрозділ з гарними відгуками, де можна було б максимально застосувати свої знання. У підсумку обрав 14-й окремий полк безпілотних авіаційних комплексів, який згодом масштабувався у 1-й Окремий центр.
В полку була вакансія проєктного менеджера, що доволі сильно корелює з моїм цивільним фахом. Швидко отримав відгук. До речі, сподобався процес рекрутингу. Очільник цього напрямку в центрі - дуже сильний спеціаліст, який в цивільному житті займався саме цим, тому він налаштував ці процеси по прикладу найкращих великих компаній в Україні. Я швидко пройшов всі співбесіди та перевірки. Найскладнішим було долучення. Як виявилося, коли ти хочеш потрапити в підрозділ і підрозділ хоче взяти тебе, інколи не так легко знайти місце в оргштатній структурі. Тому з моменту, як пройшов відбір, до мого фактичного долучення пройшло три місяці.
- Що таке аналітична група проєктної команди?
- Взагалі проєктний підхід у нашому війську не настільки поширений,
як у цивільному секторі. За допомогою цього підходу ми знаходимо нові способи покращення процесів управління. Якщо простими словами описати мій функціонал, то я відповідаю за аналітичні дослідження всередині підрозділу. Ми їх проводимо за натовською методологією «Lessons Learned» (вивчені або засвоєні уроки — це досвід, отриманий під час виконання проєкту або вирішення завдань, який аналізують для покращення майбутньої роботи).
Об’єктом наших аналітичних досліджень може бути будь-який процес – від бойової роботи до забезпечення особового складу, тобто будь-який ланцюг, в якому знаходимо слабкі місця. Потім ми даємо рекомендації щодо покращення й впроваджуємо їх. Є системні рекомендації, які треба впроваджувати місяцями, а бувають такі, які можна реалізувати за тиждень.
Ще ми займаємося автоматизацією, тому що там, де аналітика, поруч завжди якісна автоматизація. Це розробка програмних продуктів, які дозволяють відійти від ручних паперових процедур (боротьба з паперовою армією дуже важлива в сучасній війні). В нас певні процеси, які відбуваються в тому числі в бойовій діяльності,
автоматизовані.
Війна швидко змінюється, вона технологічна. Для того, щоб ми в цьому циклі змін були завжди актуальними, нам потрібно володіти даними. Наприклад, про нашу бойову роботу. Щоб ними володіти, їх треба збирати автоматизовано. Для цього ми розробляємо спеціальний продукт, який дозволяє швидко збирати дані й потім їх аналізувати. Далі аналітична група робить висновки й дає рекомендації. Це і є підхід data-driven decision-making. Це коли професійний досвід та судження командира доповнюються даними про те, що насправді відбувається.
- «Ми не прагнемо воювати довше — ми прагнемо воювати точніше. Наша візія — це створення інтелектуальної армії, яка сама формує правила війни, а не лише реагує на них» — наголосив перший командир 14-го полку майор Борис Мартиненко, позивний «Фідель». Ви суто цивільна людина, в армії не служили, за плечима лише військова кафедра у виші. Якими були перші враження у війську?
- Ми живемо в певному інформаційному просторі, в якому дуже багато страшилок, деякі успішно масштабуються ворожими ІПСО. Люди армією налякані.
Хоча я розумів,
що йду в підрозділ з гарною репутацією, все одно були хвилювання, невпевненість, скепсис. Не буду говорити, що все пройшло суперідеально, але побачене однозначно набагато перевершило мої очікування. Тут важливо, що у наших командирів є не тільки військовий, а й цивільний досвід, у тому числі управлінський і бізнесовий. Вони намагаються приносити в армію підходи, які ще десять років тому були для неї незвичними. І це перш за все людиноцентричність.
- Цитую сайт центру: «Сила підрозділу — у фахівцях, які перетворюють інженерне мислення на фатальну перевагу на полі бою. Центр шукає не «героїв без страху», а професіоналів, які хочуть реально змінювати хід війни та створювати технології, які вбережуть інші життя» Хто ці люди, які служать поруч з вами?
- Сам підрозділ вже достатньо великий. Ми свідомо пішли служити, практично всі добровольці. Головне - нас всіх об'єднують спільні цінності.
Щодо віку, у нас є як молодь 18-24 років, яка приходить за новими контрактами, так і досвідчені люди 40-50+. Багато тих, хто має кілька вищих освіт і знає кілька іноземних мов.
Важливо розуміти, що за кожною бойовою місією стоїть дуже багато людей. Це не тільки екіпажі, які безпосередньо працюють із БПЛА, а й інженери, фахівці із забезпечення, аналітики, штабні секції — без них нічого не полетить.
Тому ми не намагаємося знайти якогось універсального солдата — 25 років, сильного, накачаного, підготовленого. Та й складно знайти людину, яка вже має досвід роботи з Deep Strike. Ми беремо людей за їхню фаховість. Це може бути програміст, проєктний менеджер, інженер, логіст. Нам важливо, щоб до нас приходили ті, хто може принести нову експертизу і чогось навчити вже нас. Зараз дуже швидко розвиваються технології та тактики застосування. Тому бажання і вміння вчитися — це топові якості, які ми шукаємо, коли займаємося рекрутингом.
«Питання не в тому, щоб придумати космічну технологію, а в тому, як її швидко масштабувати»- 24 серпня весь світ побачив «парад нового покоління» — центром Києва пройшла колона наземних роботизованих комплексів «Терміт», «Рись», «Сімба», «Ардал», «Змій» та «Ратель», які допомагають нашим захисникам на фронті, в небі над столицею летіли перехоплювачі повітряних цілей P1-Sun, «Літавр» та «Стінг», бомбери Vampire, «Лазар» та Heavy Shot, розвідувальні безпілотники Shark та LF-400 й далекобійні «Морок» і «Січень», на Дніпрі - морські дрони Sea Baby, Magura та «Сарган». Це просто фантастика, наскільки стрімко розвиваються сучасні технології.
- Скажу про БПЛА.
Розвиток дійсно дуже швидкий, в тому числі й тих, які працюють по території ворога. Наш центр діє у двох доменах - Middle Strike і Deep Strike. Основна наша спеціалізація - це DeepStrike, але Middle Strike теж займаємося.
Інколи цикл розвитку якоїсь спроможності може вимірюватися місяцем. Тобто ми можемо досить швидко зробити якийсь новий засіб або нову конфігурацію засобу.
Треба розуміти, що засоби, якими ми оперуємо, звичайно технологічні, але питання не в тому, щоб придумати космічну технологію, а в тому, як її швидко масштабувати.
Ворог бачить наші зміни й дуже швидко намагається знайти їм протидію. І рано чи пізно знаходить. Як і ми. Це постійний цикл.
Однак доки ворог шукає протидію, ми маємо масштабувати те, що працює, настільки швидко, щоб воно мало ефект на полі бою. Тому що якщо один простий засіб ми удосконалили, він став складнішим та успішнішим і ми потім зробили ще один, таке покращення в принципі неефективне. Ефективне, коли створили класний засіб, а потім в короткий період змогли зробити їх тисячу.
- БПЛА виробництва яких країн застосовуєте?
- Понад 80% засобів,
якими ми працюємо, - українського виробництва. Швидкість розвитку засобів дії й протидії й швидкість розвитку поля бою вимагає швидкої реакції, в тому числі виробників.
З виробниками, які знаходяться за межами України, працювати складніше, тому що фідбек з поля бою до них доходить довше. У них є власні бюрократичні процедури, які не дозволяють їм оперативно модифікувати засоби. А з українськими виробниками цей цикл набагато коротше.
Другий важливий момент, який притаманний всім ефективним підрозділам, - це наявність своєї майстерні, де ми можемо переробляти та удосконалювати певні засоби відповідно до змін на полі бою. Така сучасна українська практика. У нас є R&D (research and development - це дослідження і розробки, спрямовані на створення нових інноваційних продуктів, технологій чи послуг або на вдосконалення вже наявних), яке, власне, цим займається.
- Напевно, до центру приїжджають багато іноземців, щоб побачити, як ви працюєте.
- Скажімо так, кількість охочих приїхати саме по наш досвід величезна. З дуже різних країн. Тобто попит шалений.
Зараз у світі є два полюси.
Це автократії - Росія, Іран, Північна Корея і Китай, і демократії. Російсько-українська війна є частинкою глобального протистояння цих двох систем. Тому в багатьох країнах вже почали усвідомлювати, що чим краще ти підготовлений до потенційної війни, тим менша ймовірність того, що на тебе хтось захоче напасти. Тому до нас приїжджають вчитися.
Одна з проблем, які треба вирішувати на рівні держави, - це відсутність легального механізму експорту засобів. Ще важливіше – вже зараз думати про механізми експорту нашої військової експертизи. Є країни, які б залюбки платили гроші за те, щоб ми їх вчили, нехай це буде після закінчення війни. Тому важливо працювати над державною політикою, яка б дозволила нам це робити. Це може стати нашою новою металургією, аграркою або IT. З огляду на це треба вже зараз замислюватися над тим, як таким чином конвертувати наш досвід у гроші для країни.
- Вперше в історії військового мистецтва йде протистояння безпілотних систем та засобів протиповітряної оборони. Що скажете про інтелектуальні ресурси ворога? В чому вони нас випереджають, в чому ми їх? Які слабкі й сильні їхні та наші сторони? Бойові генерали кажуть, що росіяни дуже швидко навчаються.
- Росіяни не тупі,
це точно. І гарно підготовлені. І дійсно не стоять на місці й швидко вчаться. Талановитих інженерів їм значно легше залучати до роботи на ВПК. А в нас інколи дуже тяжко молодого талановитого інженера долучити до війська. Такі наші реалії.
В українців гарно працює ініціатива. Ми любимо вигадати щось таке, про що ніхто навіть не думав. У нас є конкуренція виробників. А це завжди рушій розвитку. І у нас є взаємодія підрозділів з виробником, що дозволяє швидко вносити якісь зміни. В нас класно виходить пряма комунікація по горизонталях.
Що класно виходить у росіян? Якщо ми здатні самі створювати нові рішення, як той же «Лютий», то росіяни можуть скопіювати якусь технологію й дуже оперативно її масштабувати. До певного часу єдиним засобом Deep Strike в них був шахед. Вони взяли його у іранців, допиляли, покращили й налагодили масове виробництво. Тобто зробили один засіб і штампують його тисячами. Якщо треба, покращують - і знову тисячами штампують. А в нас в той же час з'являються нові засоби й радикально нові конфігурації чинних. В цьому між нами різниця. Тобто вони ефективні в масштабуванні й в інкрементальних покращеннях.
Ми швидше адаптуємося під умови поля бою.
- Хто перший сьогодні у світі в царині БПЛА?
- Можливо, Китай, але ніхто не знає їхніх реальних спроможностей, бо Пекін зараз не воює.
Щодо нас і росіян, в них, наприклад, зараз з'явились ефективні реактивні дрони. Вони роблять ставку на них і на балістику. А ми активно масштабуємо свої Deep Strike спроможності. В окремі періоди Україна вже випереджала Росію за кількістю далекобійних дронів, застосованих по території противника.
Інші країни можна розділити на ті, що активно вчаться на досвіді нашої війни, і ті, які продовжують вірити в старі доктрини. Доволі цікавим в цьому плані є досвід поточної війни на Близькому Сході, де сучасні технологічні армії стикаються з викликами масового застосування безпілотних систем, до яких вони не завжди є готовими.
- Наскільки ефективна російська антидронова боротьба? От мер Москви Собянін регулярно звітує у соцмережах про нібито успішну роботу ППО та знищення безпілотників, які летять на ворожу столицю. Наприклад, за його словами, у ніч проти 18 серпня нібито у бік Московського регіону летіло 620 БпЛА, з них 180 знищено.
- Можливо,
у них зараз одне з найкращих ППО в світі. Воно дуже якіснеі його постійно вдосконалюють.
Звичайно, вони можуть інколи завищувати цифри того, що збили. Однак в цілому можна однозначно констатувати те, що в порівнянні з попереднім роком ефективність наших операцій зросла. Важливий нюанс: це сталося не тому, що російське ППО стало гіршим - навпаки, ворог теж вчиться й адаптується, а тому що ми постійно покращуємо планування, аналізуємо попередній досвід і шукаємо способи зробити наступні операції ще більш болючими для супротивника. І не варто забувати, що територія Росії дуже велика, захистити її надскладно.
- Іноді наші дрони влучають в російські будинки.
- Тут треба в першу чергу зауважити, що сучасна війна, особливо її далекобійна компонента, – це дуже дорого. Ми не можемо бездумно витрачати ресурс, який у нас є. При плануванні операцій прораховуємо ефективність. Нам неефективно бити по будинках. Наша мета - зупинити Росію, щоб вона не могла вести проти нас війну. Удар по багатоповерхівках такого ефекту ніколи не дасть. Для нас це просто втрачений засіб, який міг бути використаний для реалізації бойового завдання.
А нам важливо, щоб кожен дрон, який запускаємо, виконувавсвою задачу.
Підкреслюю – ми не воюємо з цивільним населенням. На відміну від росіян, ми знаємо, що таке Женевська конвенція. І намагаємося працювати так, щоб потенційні втрати серед цивільного російського населення були мінімальними. Ми ніколи не зробимо того, що вони зробили в Кривому Розі, запустивши 21 серпня керовані дрони по торговому центру в розпал дня.
Навіть якщо завданням буде завод або будь-який промисловий об'єкт, який використовують у військових цілях, ми все одно враховуємо ризик для цивільних. Наша задача - вивести з ладу виробництво, а не завдавати шкоди громадянам.
Але, на жаль, це війна, і повністю виключити ризик для цивільного населення неможливо. Принципова різниця полягає не в тому, чи трапляються такі випадки взагалі, а в тому, чи є це ціллю операції.
Сучасна війна залишає дуже багато доказів, у тому числі й відео прильотів. Трагедії в Кривому Розі та інших містах свідчать, що росіяни атакують цілеспрямовано саме мирних українців.
- Які картинки з періоду вашої служби в Силах безпілотних систем запам’ятаєте на все життя?
- Це,
мабуть, моя перша участь у місії. Для людини, яка бачить таке вперше, все виглядало наче магія. Рівень злагодженості та автоматизму екіпажів, які готують і запускають засоби, такий, що їм могли б позаздрити навіть механіки Формули-1, які за лічені секунди обслуговують болід на піт-стопі. А потім ти просто стоїш і дивишся, як один за одним наші «птахи» злітають у нічне небо і зникають за обрієм. Такі моменти назавжди врізаються в пам’ять.
А взагалі наша бойова робота комусь може здатися не дуже різнобарвною, оскільки вона чітко розпланована. Ми постійно працюємо над ефективністю. Особливо вражає те, як з часом зростає майстерність екіпажів. Зараз хлопці виконують набагато швидше те, на що раніше потрібно було значно більше часу. Працюють буквально на автоматі. Оце насправді круто.
- Наскільки небезпечною є така бойова робота для самих екіпажів?
- Ризик, звичайно, є. Плануючи операції, ми завжди максимально його враховуємо. Наш пріоритет – це життя особового складу. Якщо бачимо загрозу, не будемо ризикувати людьми заради виконання задачі за будь-яку ціну.
- Командувач Сил безпілотних систем Роберт Бровді, позивний «Мадяр»,сказав, що треба повертати біль ворогу. Чого чекати росіянам? Чи вдасться нам нарощувати масштаби уражень «жирних» цілей?
- Ми не офіс простих рішень і ми не про емоції.
Ми про ефективність.
В першу чергу хочеться відзначити, що якщо у 2022-2023 роках ворог міг бити по нас, не отримуючи відповіді, то, починаючи з 2024-го, ми почали трошки відповідати, у 2025-му наростили наші спроможності відповідати ще більше, а в цьому році відповідаємо вже конкретно.
Однак є такий наратив, в тому числі в нашому суспільстві, що ми провокуємо ворога. Але важливо розуміти: що б ми не робили, росіяни будуть бити по нас у будь-якому випадку. Навіть якщо завтра Україна перестане використовувати далекобійні дрони, Росія не припинить свої атаки. Тому наше завдання — не боятися спровокувати ворога, а системно зменшувати його спроможність вести проти нас війну. Але є нюанс. Якщо буде вибір - зробити дуже боляче російському населенню або їхній військово-економічній машині, я як аналітик робив би фокус саме на другому. Чому? Тому що в короткій перспективі - тут і зараз - ми можемо отримати задоволення від того, що Москва посидить день без світла. А в довготерміновій ворог більше постраждає від того, що в них нарешті накриється економіка. Тому я за таку стратегію.
Завершуючи, хотів би донести до читачів важливий меседж: не варто сподіватися на якесь легке завершення війни. Якщо Україна підпише будь-яку угоду, яка унеможливить нас від захисту від наступної агресії і дасть Росії можливість відновити свій військовий потенціал, з великою ймовірністю може повторитися чеченська історія, коли ворог відновиться, попрацює над помилками й нападе знову. Наступна війна може стати ще тяжчою.
Понад сто років тому ми втратили свою незалежність, бо люди не хотіли чинити спротив. Закінчилося це спочатку репресіями, потім Голодомором, а далі ті, хто не хотів воювати проти Росії, штурмували Фінляндію. Десятки тисяч примусово мобілізованих українців загинули в снігах цієї країни.
Тому єдиний варіант - зробити так, щоб для Росії не було сенсу і можливості продовжувати цю війну, тобто кардинально зменшувати її економічний та військовий потенціал, при цьому масштабуючи власні спроможності. Вони потрібні нам не тільки для завершення цієї історії. Після війни здатність України завдати агресору неприйнятних втрат має стати одним із факторів стратегічного стримування.
Потенційний противник повинен ще до початку агресії розуміти, якою буде її ціна.
А для масштабування потрібні засоби, технології й люди - військові, інженери, аналітики, програмісти, логісти та багато інших фахівців. І, звичайно, потрібна підтримка суспільства. Держава забезпечує дуже багато наших потреб, але волонтерська допомога дозволяє нам все робити більше і швидше. Нам публічно і непублічно допомагають волонтери, бізнесмени, діячі культури та багато інших людей, за що їм величезна подяка. Все це вкупі наближає закінчення цієї війни на прийнятних для нас умовах. Як військові стратеги ми не можемо розраховувати на чорного лебедя, тобто чекати, що Путін помре. Ще треба усвідомлювати, що не буде такого – знесли Кремль, і на цьому все. Зупинити Росію - це системна робота, цеглинка за цеглинкою. І ворог має виснажитися першим.
