Сину загиблого під час бойового завдання військовослужбовця відмовили у 7,5 млн грн одноразової допомоги, оскільки в документах про смерть батька Міноборони побачило ознаки кримінального або адміністративного правопорушення. Підставою стала вказівка на власну необережність військового при поводженні з вибухонебезпечним предметом.
Одеський окружний адміністративний суд перевірив, чи достатньо самої такої вказівки, щоб позбавити родину гарантованої державою виплати. У цій справі відповідь була негативною: доказів того, що загибель стала наслідком вчинення військовим кримінального або адміністративного правопорушення, суд не встановив.
Обставини справи
Батько позивача проходив військову службу у званні старшого сержанта та обіймав посаду дешифрувальника відділення обробки інформації взводу технічних засобів розвідки розвідувальної роти.
1 лютого 2024 року він загинув під час виконання бойового завдання.
Відповідно до журналу бойових дій військової частини, військовослужбовець загинув під час переміщення в районі поста внаслідок підриву вибухонебезпечного предмета.
У документі зазначалося про нехтування заходами особистої безпеки під час поводження з вибухонебезпечними предметами.
Водночас акт спеціального розслідування містив такий опис події: близько 09:30 під час прямування за маршрутом обслуговування радіоапаратури військовослужбовець, ймовірно зачепивши вибухонебезпечний предмет, отримав унаслідок вибуху невідомого вибухового пристрою невстановленого зразка поранення, несумісні з життям.
У пункті 7.2 акта спеціального розслідування було зазначено, що старший сержант під час переміщення місцевістю для обслуговування радіоапаратури з власної необережності отримав поранення, несумісне з життям.
Військово-лікарська комісія у червні 2025 року встановила, що вибухова травма, яка призвела до смерті військового, та причина його смерті пов’язані із захистом Батьківщини.
У наказі військової частини також зазначалося, що смерть була пов’язана з власною необережністю при поводженні з вибухонебезпечними предметами під час перебування в районі ведення бойових дій, водночас вона була пов’язана з виконанням обов’язків військової служби та захистом Батьківщини.
Син загиблого у липні 2025 року подав документи для отримання одноразової грошової допомоги.
Матеріалами справи №420/14253/26 було встановлено, що право на допомогу у зв’язку із загибеллю військовослужбовця мають двоє його дітей — син і донька.
Чому Міноборони відмовило у виплаті
13 березня 2026 року Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, відмовила сину загиблого у призначенні допомоги.
Міноборони виходило з того, що в поданих документах містяться ознаки вчинення загиблим кримінального або адміністративного правопорушення, оскільки його смерть була пов’язана з власною необережністю при поводженні з вибухонебезпечними предметами.
Під час судового розгляду представник Міністерства оборони послався, зокрема, на статтю 414 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за порушення правил поводження зі зброєю, боєприпасами, вибуховими та іншими небезпечними предметами, а також на статтю 172-19 КУпАП щодо адміністративної відповідальності за порушення таких правил.
Міністерство вважало, що зафіксовані у військових документах обставини дають підстави застосувати статтю 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Ця норма передбачає, що одноразова грошова допомога не призначається, якщо загибель військовослужбовця є наслідком вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення.
Чому суд не погодився з Міноборони
Суд наголосив, що підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги може бути вчинення загиблим кримінального або адміністративного правопорушення, тобто винного протиправного діяння, за яке передбачена відповідальність.
Оцінюючи обставини конкретної справи, суд не встановив доказів того, що загибель військовослужбовця стала наслідком такого правопорушення.
Суд врахував, що в день загибелі старший сержант виконував бойове завдання. За актом спеціального розслідування, смертельну травму він отримав під час прямування маршрутом обслуговування радіоапаратури внаслідок вибуху невідомого вибухового пристрою невстановленого зразка.
За поясненнями свідка,
військовослужбовець трохи зійшов з дороги, нахилився в кущі та, ймовірно, зачепив вибухонебезпечний предмет.
Суд дійшов висновку, що встановлені обставини не свідчать про недотримання загиблим правил поводження з наданою йому зброєю, зокрема правил її зберігання, носіння, використання чи транспортування, а також правил поводження з бойовими припасами, вибуховими чи іншими предметами підвищеної небезпеки.
Крім того, суд дослідив відповіді, отримані представником позивача на адвокатські запити.
З них випливало, що загиблий не перебував у статусі особи, яка вчинила кримінальне або адміністративне правопорушення.
Офіс Генерального прокурора повідомив, що за результатами перевірки даних Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальні провадження, у яких містилися б відомості про притягнення військовослужбовця до кримінальної відповідальності, відсутні.
Також було встановлено, що уповноважені особи військової частини не подавали заяв про вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення.
Водночас ВЛК встановила, що травма, яка призвела до смерті військовослужбовця,
та причина його смерті пов’язані із захистом Батьківщини.
За таких обставин суд дійшов висновку, що Міноборони безпідставно та необґрунтовано відмовило сину загиблого у призначенні одноразової грошової допомоги.
Фактично суд у цій справі не визнав достатньою для застосування статті 16-4 Закону №2011-XII саму наявність у документах вказівки на власну необережність загиблого за відсутності доказів вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення.
Чому йдеться саме про 7,5 млн грн
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №168 передбачено одноразову грошову допомогу сім’ям військовослужбовців, які загинули в період дії воєнного стану, у загальному розмірі 15 млн грн.
За відсутності особистого розпорядження така допомога призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її отримання.
У цій справі встановлено двох таких осіб — сина та доньку загиблого.
Відтак належна позивачу частка становить 7,5 млн грн.
Суд також установив, що син військовослужбовця подав необхідний пакет документів, а підставою для відмови Міноборони була саме наявність,
на думку Комісії, ознак правопорушення з боку загиблого.
Оскільки цю підставу суд визнав необґрунтованою, він дійшов висновку, що виконано всі умови для призначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 7,5 млн грн.
Що вирішив суд
Одеський окружний адміністративний суд задовольнив позов.
Суд визнав протиправним та скасував рішення Міністерства оборони від 13 березня 2026 року в частині відмови сину загиблого військовослужбовця у призначенні одноразової грошової допомоги.
Крім того, суд зобов’язав Міністерство оборони прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 7,5 млн грн відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №168.
При цьому суд не стягнув безпосередньо з Міноборони 7,5 млн грн, а зобов’язав відомство саме прийняти рішення про призначення цієї допомоги.
Також на користь позивача з Міністерства оборони стягнуто 1331,20 грн судового збору.
Окремо представник позивача просив установити судовий контроль за виконанням рішення. Суд цю заяву не задовольнив, зазначивши, що позивач не надав доказів того, що рішення не буде виконане Міноборони добровільно.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/suduaта на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook в Instagramта в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
