Сморід від трупів, які ексгумували в сосновому лісі на північ від Ізюма, був несильним, але відчувався всюди. Він дещо нагадував запах скунса, але не такий різкий – трохи солодкуватий і гнильний.
Ліс, де російські військові закопували українських цивільних, які померли або були вбиті під час восьмимісячної окупації Ізюма, порівняно молодий – стовбури дерев прямі, товщиною приблизно з людську руку чи ногу. Ґрунт — коричневий пісок, який за українськими стандартами абсолютно непридатний для обробітку. Ліс перетинають стежки, якими ходять відпочивальники, діти та грибники. Підліску небагато, і майже всюди досить легко пройти.
Могили, розкопані в Ізюмському лісі (всього було вилучено рештки 449 тіл) не розташовані рівними рядами, а майже хаотично розкидані. Схоже, що місця для більшості з них обирали там, де відстань між деревами була достатньою для того, щоб викопати між ними яму. Майже кожну могилу оточують обрубані коріння. Іноді трупи клали на спину, як на справжньому кладовищі. Деякі тіла лежали, згорнувшись у клубок, як немовля. У місцях поховання земля нерівна й горбиста – ймовірно,
через брак місця або потужності екскаватора, щоб рівномірно розрівняти землю. Тому там не дуже зручно ходити.
Трохи південніше від лісу розташований житловий масив з окремими приватними будинками. За східноукраїнськими мірками вони досить заможні – цегляні, з металопластиковими вікнами. Лінії електропередач нові, вулиці заасфальтовані. Там навіть є автобусна зупинка. Могили знаходяться приблизно за 150 метрів від найближчих будинків. Мешканці цього району (він називається Піски через піщаний ґрунт), які пережили окупацію, розповідали, що росіяни в’їжджали в ліс уночі, іноді крізь дерева було видно світло, а шум машин і людей у лісі було чутно цілодобово.
Під час окупації – в умовах російського воєнного стану – будь-який солдат мав право в темний час доби без попередження стріляти в будь-якого цивільного. Тому мешканці села Піски не виходили зі своїх будинків. Поховання тривали ніч за ніччю, непомітні для більшості неросійських свідків.
Ще коли тривала окупація Ізюма, наукова група під назвою «Єльська лабораторія гуманітарних досліджень» (HRL) зібрала супутникові знімки різних періодів,
які підтвердили, що з 5 квітня по 1 липня 2022 року в лісі були викопані ями на площі близько 55 000 м². Як повідомили дослідники, було зафіксовано щонайменше два військові екскаватори та понад 40 військових транспортних засобів, а конфігурація ям дуже нагадувала масові поховання.
Пізніше українська поліція встановила, що майже одразу після окупації Ізюма російські війська почали придушувати опір українського цивільного населення – розшукували, затримували і допитували людей, лояльних до свого уряду. Поліцію окупаційної влади «цікавили» насамперед місцеві українські військові, урядовці, бізнесмени та фахівці, оскільки росіяни вважали їх такими, що з найбільшою ймовірністю могли чинити їм спротив. За місяці окупації Ізюма були затримані тисячі людей. Багатьох із них жорстоко катували. Деякі, ймовірно, загинули випадково. Інших, безсумнівно, вбили.
Під час ексгумацій тіла складали в білі мішки для подальшого обстеження та встановлення обставин. На місці навіть працювала мобільна лабораторія для забору зразків ДНК. Згідно з результатами судово-медичних експертиз,
проведених протягом наступних шести місяців українськими й зарубіжними судмедекспертами та слідчими, росіяни скоїли масові вбивства мешканців Ізюма та вчинили інші воєнні злочини, але масштаби цих злочинів залишалися неясними.
Всього з могил у лісі на північ від Ізюма було вилучено від 414 до 425 тіл, з яких близько 215 — жіночих, 194 — чоловічих і 5 — дитячих. 22 з усіх тіл були тілами українських військовослужбовців. Усі решта були цивільними.
На більшості з них були виявлені сліди тортур та насильницької смерті. Приблизно у 30 були мотузки на шиї та руках, переламані кінцівки або вогнепальні поранення. У невизначеної кількості чоловіків були видалені геніталії. Однак на інших трупах були ознаки смерті внаслідок обстрілів або авіаударів, у чому також винна Росія, оскільки саме вона розпочала вторгнення, але ці докази менш однозначно вказують на воєнні злочини, масові вбивства або звірства на окупованій території.
Серед ідентифікованих жертв тортур був бізнесмен з Ізюма Олег Салига — його родина повідомила, що російська поліція викрала його на вулиці, і тоді вони бачили його востаннє.
На його останках були виявлені сліди тортур гострими та тупими предметами, а також кульовий отвір.
Під час ексгумацій, навіть за присутності журналістів, у лісі на північ від Ізюма панувала майже повна тиша. Звук лопати, що вгризалася в ґрунт, було чутно за десятки метрів. Найгучнішим звуком був шум генератора ДНК-лабораторії. Чутно було шурхіт кроків чоловіків, які виносили з лісу ще одне тіло, а на тлі — клацання фотокамер.
Чотири роки тому десантники й піхотинці 25-ї та 80-ї десантно-штурмових бригад увійшли в Ізюм і першими почули від його мешканців про тортури та вбивства. Відтоді українські прокурори встановили особи 11 російських військовослужбовців і двох українських колаборантів як співучасників арештів і вбивств в Ізюмі. Справа надійшла до суду в червні цього року. Їх судили заочно.
У ще одній справі трьох російських військовослужбовців судили за звинуваченням у катуваннях та вбивстві двох цивільних мешканців Ізюма. В липні 2026 року суд виніс вирок: 15 років позбавлення волі, але прокурор подав апеляцію з вимогою довічного ув’язнення. Двоє високопоставлених офіцерів окупаційної влади — полковники Ахмед Дудуєв і Серґєй Сафонов — знаходяться в українських та міжнародних списках розшуку.
У березні 2025 року уряд США припинив фінансування Єльської лабораторії гуманітарних досліджень (HRL), оскільки, як пояснив Білий дім, керівництво Єльського університету було надто лівим і недостатньо патріотичним, щоб заслуговувати на підтримку платників податків. Керівництво HRL передало зібрані дані щодо Ізюма іншим установам і продовжує роботу щодо України, але в меншому обсязі.
