Колишній кандидат у Верховну Раду від КПУ, працівник української міліції та Луганської міської ради, депутати «Народної ради», силовики, освітяни й підприємці – всі вони опинилися в бюлетенях російських виборів на окупованій Луганщині. Їхні біографії показують, що за новими партійними назвами часто стоять люди, чиї політичні кар’єри почалися задовго до появи тут російської партійної системи.
20 вересня, вже після закриття виборчих дільниць, уповноважена з прав дитини так званої «ЛНР» Інна Швенк опублікувала допис про своє голосування. Вона написала, що прийшла на дільницю разом з усією родиною і що дорослі власним прикладом показали синові важливість вибору. У тексті було гасло: «Один народ, одна Россия». За день до цього офіційний канал створеної Росією виборчої комісії називав голосування «справжнім сімейним святом» і розповідав, що люди приходять на дільниці з дітьми, батьками, бабусями й дідусями.
«Справжнє сімейне свято» на виборах в окупованій Луганській області Водночас у тій самій інформаційній стрічці з’являлися повідомлення й про проблеми під час голосування.
Чотирнадцять дільниць підключали до резервного живлення; в Алчевську на певний час припинили роботу всіх виборчих дільниць через оголошену загрозу атаки БПЛА; у Марківському та Новопсковському округах тимчасово припиняли роботу ще чотири комісії. Російські посадовці пов’язували пошкодження електромереж та повітряні загрози з українськими безпілотниками. На підставі матеріалів лише однієї сторони неможливо незалежно встановити відповідальність за кожен такий інцидент, але самі організатори голосування підтверджують, що дільниці переходили на резервне живлення і тимчасово припиняли роботу.
Цей контраст добре передає те, як кампанія виглядала назовні. Проте більше про політичне середовище окупованої Луганщини розповідає склад бюлетенів. Десять кандидатів у двох одномандатних округах мали дуже різні політичні та професійні біографії, але значна частина їхніх історій почалася задовго до появи російських партій на цій території.
Бюлетень як зріз політичної історії Луганщини
Росія сформувала на окупованій частині Луганської області два одномандатні округи – Луганський № 25 та Алчевський № 26.
У кожному балотувалися представники п’яти партій: «Єдиної Росії», КПРФ, ЛДПР, «Справедливої Росії» та «Нових людей».
Якщо дивитися не на назви партій, а на людей, у цьому списку видно щонайменше три шари місцевої політики. Перший сформувався ще до 2014 року – у міських радах, КПУ, Соціалістичній партії України (СПУ), місцевих адміністраціях та правоохоронних органах. Другий виник після 2014 року всередині структур так званої «ЛНР», насамперед навколо руху «Мир Луганщине» та «Народної ради». Третій з’явився після того, як на окупованій території почали формуватися регіональні відділення російських парламентських партій. У біографіях кількох кандидатів ці етапи не просто послідовно змінювали один одного, а поєднувалися в межах однієї кар’єри.
Найнаочніший приклад – Олександр Бебешко, кандидат КПРФ у Луганському окрузі. У базі Центральної виборчої комісії України Бебешко зазначений як кандидат на парламентських виборах 2012 року. Тоді він, уродженець Алчевська, мешканець Перевальська, приватний підприємець і член Комуністичної партії України, балотувався до Верховної Ради в окрузі № 110.
Він отримав 14584 голоси, або 14,96%. Переміг тодішній міський голова Алчевська Володимир Чуб від Партії регіонів із 45,28%.
У липні 2026 року Бебешко вже подав документи для участі у виборах до російської Держдуми. У коментарі місцевому інформаційному агентству він повідомив, що є чинним військовослужбовцем і заступником командира полку з військово-патріотичної роботи. Таким чином, той самий політик у 2012 році намагався отримати мандат Верховної Ради України від КПУ, а через чотирнадцять років балотувався до російського парламенту від КПРФ на окупованій території.
Олександр Бебешко, кандидат КПРФ у Луганському окрузі Не менш показова біографія Геннадія Тараканова, кандидата «Справедливої Росії» в тому самому окрузі. У біографії Тараканова, оприлюдненій його нинішньою партією, докладно описано багаторічну діяльність політика в Україні. Тараканов був депутатом Луганської міської ради, брав участь у кампаніях Соціалістичної партії України, з 2008 року очолював Луганську обласну організацію «Союзу лівих сил». У вересні 2013 року, згідно з його партійною біографією,
він брав участь в організації конференції в Луганську про наслідки можливої Угоди про асоціацію України з ЄС, серед учасників якої був радник президента Росії Сергій Глазьєв. У тій самій біографії також зазначено, що з квітня до серпня 2014 року Тараканов видавав газету «Луганский Формат» і брав участь у заходах так званої «русской весны». Згодом він став помічником депутата «Народної ради», очолив регіональне відділення «Справедливої Росії» та її парламентську фракцію.
Геннадій Тараканов, кандидат «Справедливої Росії» у Луганському окрузі Перехід між політичними системами добре простежується в офіційній біографії Максима Уварова, кандидата ЛДПР в Алчевському окрузі. У 2001 році він закінчив Луганський інститут внутрішніх справ МВС України, з 1997 до 2004 року працював в органах внутрішніх справ у Луганській області, а в 2011–2015 роках – в управлінні Луганської міської ради, де відповідав за питання ринків, торгівлі та підприємництва. Наступний етап його біографії вже пов’язаний зі структурами «ЛНР»: у 2015–2018 роках Уваров був заступником командира військової частини 2-го армійського корпусу «Народної міліції»,
а у 2018-му став депутатом «Народної ради» від руху «Мир Луганщине». Згодом він очолив регіональне відділення ЛДПР і став заступником голови місцевого парламенту.
Максим Уваров, кандидат ЛДПР в Алчевському окрузі Біографія Уварова дає змогу простежити одну з найпоказовіших трансформацій місцевої політичної системи. У списку депутатів «Народної ради» 2018 року він разом із Денисом Колесниковим та Іваном Санаєвим входив до руху «Мир Луганщине». Після появи на окупованій території російських партійних структур ці люди стали представляти різні політичні сили: Колесников і Санаєв стали депутатами від «Єдиної Росії», Уваров – від ЛДПР. На виборах до Держдуми 2026 року Санаєв і Уваров уже конкурували між собою в одному Алчевському окрузі.
Це важлива особливість нинішньої партійної конкуренції. Російські партійні структури на Луганщині порівняно нові, але частина їхніх місцевих кадрів – ні. Люди, які ще кілька років тому перебували в одному політичному русі, після 2023 року розійшлися між «Єдиною Росією», ЛДПР, «Справедливою Росією» та іншими федеральними структурами.
«Єдина Росія»: ставка на кадри «ЛНР»
Денис Колесников та Іван Санаєв – кандидати «Єдиної Росії» у двох луганських округах – представляють інший тип кар’єри. Обидва тривалий час працювали у структурах так званої «ЛНР», обидва входили до руху «Мир Луганщине», а після появи російської партійної системи продовжили кар’єру вже в «Єдиній Росії». У 2023 році Колесников став заступником голови «Народної ради» та увійшов до Генеральної ради партії.
Денис Колесников, кандидат «Єдиної Росії» у Луганському окрузі Санаєв очолює регіональне відділення руху «Отцы России». У червні 2026 року їх висунула «Єдина Росія» кандидатами в округах № 25 і № 26.
Іван Санаєв, кандидат «Єдиної Росії» в Алчевському окрузі Обидва кандидати також мають процесуальний статус обвинувачених в українських кримінальних провадженнях. Павлоградський міськрайонний суд у квітні 2026 року викликав Дениса Колесникова як обвинуваченого у справі за ч. 2 ст. 110 та ч. 5 ст. 111-1 Кримінального кодексу України (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, колабораційна діяльність).
Івана Санаєва цей самий суд у своїх офіційних оголошеннях також називає обвинуваченим за тими ж самими статтями Кримінального кодексу України. Йдеться саме про процесуальний статус у кримінальних провадженнях, а не про обвинувальний вирок. Крім того, Колесников і Санаєв перебувають у санкційних списках кількох держав і Європейського Союзу як члени так званої «Народної ради».
Тому поява Колесникова й Санаєва в бюлетені не означала приходу нових федеральних політиків із Москви. Навпаки, «Єдина Росія» висунула людей, які багато років перебували всередині місцевої політичної структури, а у 2022–2023 роках змінили партійну належність і отримали можливість балотуватися до федерального парламенту.
Від прокуратури й освіти до російських партій
Біографії решти кандидатів показують інші шляхи добору політичних кадрів.
Галина Дуброва, кандидатка ЛДПР у Луганському окрузі, народилася 1987 року і входить до координаційної ради луганського відділення партії. У нинішній «Народній раді» вона очолює фракцію ЛДПР і є заступницею голови комітету з бюджету, податків і власності.
На відміну від Уварова, політична кар’єра Дубрової пов’язана передусім із російською партійною системою, що сформувалася на окупованій території після 2022 року.
Галина Дуброва, кандидатка ЛДПР у Луганському окрузі Кандидат КПРФ у Алчевському окрузі Віталій Наріжний під час подання документів повідомив журналістам, що раніше працював у «прокуратурі ЛНР», а потім – у прокуратурі Російської Федерації. У кампанії його представляли як юриста та учасника бойових дій. При цьому акцент робили не на багаторічній партійній кар’єрі, а на досвіді роботи в окупаційних і російських прокурорських структурах.
Віталій Наріжний, кандидат КПРФ у Алчевському окрузі Сергій Зінов’єв від «Справедливої Росії» представляє ще один тип місцевого кандидата. Він є директором державного Луганського навчально-виховного об’єднання «Академія дитинства», очолює міське відділення партії та є помічником її федерального лідера Сергія Миронова. Ще на місцевих виборах 2023 року його партія представляла Зінов’єва передусім як керівника освітньої установи й людину, яка працює у сфері молодіжної політики.
У 2026 році його вже висунули кандидатом до Держдуми в одномандатному окрузі.
Сергій Зінов’єв, кандидат «Справедливої Росії» в Алчевському окрузі Від «Нових людей» у Луганському окрузі балотувався Вадим Колесник, в Алчевському – Володимир Жук. Жук є секретарем регіонального відділення. Згідно з федеральними документами 2026 року він також очолював регіональну групу партійного списку в Алчевському окрузі. Колесник був серед основних кандидатів партії ще під час місцевої кампанії 2023 року, згодом він очолив місцеву структуру «Нових людей». Видання Forbes.ru описує його як відомого ростовського підприємця, власника компанії ТОВ «Гурмангруп» (займається роздрібною та оптовою торгівлею продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; зареєстрована та працює в Луганську). У власності Колесника офіційно зареєстровано 13 автомобілів різних марок, а сам він входить до топ-5 найбагатших кандидатів у депутати російської Держдуми.
кандидати від «Нових людей»: у Луганському окрузі – Вадим Колесник, в Алчевському – Володимир Жук Голосування почалося задовго до 18 вересня
Поки кандидати проводили кампанію,
виборча комісія вибудовувала систему залучення виборців до голосування. Формально основними днями голосування були 18–20 вересня, але в прифронтових районах дострокове голосування проводили з 29 серпня до 15 вересня. Загалом організатори повідомляли про 581 дільницю, причому на 68 із них голосування завершилося достроково; протягом трьох основних днів працювали 513 дільниць. Достроково, за інформацією комісії, голосували також військовослужбовці.
Ще раніше розпочався проєкт «ИнформУИК». У ньому, за даними комісії, працювали 2557 учасників адресних обходів. Спочатку організатори заявляли про 659 тисяч домоволодінь, а до 15 вересня відзвітували, що відвідали понад 600 тисяч. Голова Виборчої комісії так званої «ЛНР» Маріанна Сумська окремо повідомляла, що учасники проєкту відвідували не лише помешкання, а й підприємства, установи та організації, де збиралися колективи працівників. Підбиваючи підсумки цієї роботи, вона прямо висловила очікування, що явка після такої кампанії зросте.
Станом на ранок 18 вересня, за даними комісії, явка з урахуванням дострокового голосування вже перевищила 25%.
Увечері 19 вересня офіційний показник зріс до 66,37%, а 20 вересня о 16:00 комісія оголосила остаточну явку 79,33%. Останнього дня дільниці за рішенням місцевої комісії закрили о 16:00, хоча стандартний час роботи – до 20:00.
Незалежно перевірити списки виборців і саму явку на підставі відкритих даних неможливо. Сам по собі високий офіційний показник явки також не є доказом фальсифікації. Але для розуміння кампанії важливо, що приблизно чверть остаточного показника явки припала на дострокове голосування – ще до початку трьох основних днів, а адресними обходами, за звітами організаторів, було охоплено понад 90 відсотків з 659 тисяч домоволодінь, про які вони заявляли.
Спостерігачі: понад тисяча місцевих і четверо іноземців
Перед початком основного голосування комісія заявила про 1 044 спостерігачів. Значну частину делегували так звані громадські палати, іншу – партії. Після завершення голосування керівник штабу громадського спостереження Сергій Коваленок заявив, що за три дні не було зафіксовано «жодного порушення». У тому самому коментарі він згадав відключення електроенергії та загрози безпілотних атак.
Ці події штаб не зараховував до порушень виборчої процедури. У підсумковому повідомленні немає докладного публічного опису методики спостереження – що саме штаб перевіряв і за якими критеріями.
Окремо організатори представляли чотирьох «іноземних спостерігачів» – із Німеччини, Чилі, Мексики та Кенії. Мексиканка Нідія Егремі називала групу «міжнародною делегацією». Чилієць Пабло Сепульведа Альєнде публічно говорив про високу явку як ознаку «здорової демократії». Водночас стандартної міжнародної місії ОБСЄ/БДІПЛ на цих виборах не було: Росія її не запросила. 6 серпня ОБСЄ заявила, що це вже третій поспіль загальнонаціональний виборчий процес у РФ, за яким організація не може спостерігати, і що через відсутність місії немає незалежної оцінки кампанії та голосування з боку ОБСЄ/БДІПЛ. Тому присутність окремих іноземних гостей не рівнозначна роботі професійної міжнародної спостережної місії.
Після закриття дільниць: результати, яких Україна та ЄС не визнають
Увечері 20 вересня Луганський інформаційний центр, посилаючись на електронне табло ЦВК РФ, уже написав, що кандидати «Єдиної Росії» Денис Колесников та Іван Санаєв «проходять у Держдуму».
На той момент Колесников мав 56,21% після опрацювання 73,73% бюлетенів у Луганському окрузі, Санаєв – 55,72% після опрацювання 74,93% бюлетенів в Алчевському. Це були проміжні, а не остаточно встановлені результати.
Для України правовий статус голосування не залежить від того, були ці результати проміжними чи остаточними. Центральна виборча комісія України ще 13 серпня заявила, що організація російських виборів на тимчасово окупованих територіях є нелегітимною. 21 вересня Європейський Союз також заявив, що не визнає цих виборів на окупованих територіях України та їхніх результатів.
Старі кадри в новій політичній системі
Після голосування представники місцевих структур описували ці вибори як завершення інтеграції території в російське політичне і правове поле. Якщо винести це політичне формулювання за дужки і подивитися на біографії кандидатів, можна побачити, у чому така інтеграція проявилася на кадровому рівні.
Ця інтеграція не почалася з чистого аркуша. Ще до висунення від КПРФ Олександр Бебешко мав досвід політичної діяльності в КПУ. Геннадій Тараканов мав досвід роботи в Луганській міській раді,
діяльності в СПУ та «Союзі лівих сил», а згодом очолив регіональне відділення «Справедливої Росії». Максим Уваров працював в українських органах внутрішніх справ і Луганській міській раді, потім у військових структурах «ЛНР», був депутатом від руху «Мир Луганщине» і зрештою очолив регіональне відділення ЛДПР. Денис Колесников та Іван Санаєв також були депутатами від руху «Мир Луганщине», а після 2023 року стали представниками «Єдиної Росії». У бюлетенях також були працівник прокуратури, керівник державної освітньої установи, підприємці та представники новостворених партійних структур.
У цьому сенсі кампанія 2026 року показує не стільки появу на Луганщині нового політичного середовища, скільки зміну рамки, в якій продовжила кар’єру значна частина вже відомих місцевих кадрів. Для одних шлях до російської Держдуми починався ще в українських партіях, міських радах чи державних установах, для інших — у структурах, створених після 2014 року. Після запровадження російської партійної системи ці різні траєкторії зійшлися в одному політичному просторі. Саме тому біографії кандидатів дають можливість побачити зміни останніх дванадцяти років точніше, ніж самі підсумкові цифри: змінилися партійні назви, інституції та напрям політичної кар’єри, але значна частина місцевого кадрового середовища не виникла заново разом із цими виборами.
