Олешки – невелике місто у Херсонській області – останнім часом згадується у медіа чи не найчастіше серед українських міст. Згадується як територія суцільного лиха і гуманітарної катастрофи. У місті – голод. Мешканці майже не мають можливості отримати медичну допомогу, а дороги навколо міста заміновані. Люди, які хочуть виїхати, місяцями чекають на можливість евакуації. «Реальна газета» поговорила з колишньою мешканкою Олешок Тетяною (ім’я змінене на прохання жінки), яка виїхала звідти у березні, та мешканкою Херсона Мариною, чиї батьки виїхали з міста навесні. Жінки продовжують отримувати звістки від тих, хто залишився в окупації.
Місто з майже тисячолітньою історієюОлешки розташовані на лівобережжі Дніпра навпроти Херсона. Історія цієї місцевості сягає часів Київської Русі: літописне торговельне місто Олешшя вперше згадується 1084 року. У XVIII столітті неподалік території сучасного міста розміщувалася Олешківська Січ запорізьких козаків.
Водночас сучасне поселення Олешки виникло значно пізніше. За даними «Енциклопедії Сучасної України», 1784 року поблизу урочища Олешки 50 родин державних селян заснували поселення з такою назвою.
Згодом воно стало адміністративним центром Дніпровського повіту Таврійської губернії. У радянські часи місто перейменували на Цюрупинськ, а 2016 року йому повернули історичну назву Олешки.
За даними Державної служби статистики України, станом на 1 січня 2022 року в Олешках проживали 24 124 людини.
Тепер чисельність населення скоротилася у багато разів. За різними оцінками, станом на вересень 2026 року безпосередньо в Олешках можуть залишатися від однієї до трьох тисяч людей. Звісно, точну цифру в умовах війни та окупації встановити неможливо.
Місто у блокадіСтаном на вересень гуманітарна ситуація в окупованих Олешках залишається критичною.
За словами начальниці Олешківської міської військової адміністрації Тетяни Гасаненко,місто фактично перебуває у повній логістичній блокаді. З 26 травня до Олешок не в'їхав і звідти не виїхав жоден автомобіль, а проблеми з їжею різко загострилися ще взимку. Українська сторона веде переговори про можливу евакуацію, до якої можуть долучитися міжнародні організації, однак провести її без погодження російської сторони неможливо.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець повідомляв, що його Офіс отримав 176 звернень щодо гуманітарної ситуації та перевірив інформацію про 358 людей, які терміново потребують допомоги й безпечного виїзду. За його оцінкою, в Олешках та районі можуть перебувати понад 6 тисяч людей, серед них близько 200 дітей. Російська сторона досі не підтвердила готовність провести погоджену гуманітарну евакуацію.
Росія спочатку заперечувала кризу, а потім її визналаЩе навесні окупаційна влада заперечувала масштаби гуманітарної катастрофи в Олешках. Так званий губернатор окупованої частини Херсонської області Володимир Сальдо наприкінці травня називав повідомлення про гуманітарні проблеми «лицемірством» та покладав відповідальність за ситуацію на українську сторону.
Однак уже в червні представник Міністерства закордонних справ РФ Родіон Мірошник у коментарі російським прокремлівським медіа визнав, що ситуація в Олешках є критичною. При цьому росіяни звинуватили у катастрофі ЗСУ та країни Заходу.
Зараз у місті немає стабільного електро- та газопостачання,
є величезні проблеми не тільки з їжею, а й з питною водою.
Сітки для дронів, сухий закон та прогулянки з “Чуйкою”: репортаж про життя у Краматорську
У травні 2026 я у десятий раз побувала у Краматорську, і це вже схоже на якісь стосунки. При тому, що до війни я в цьому місті ніколи не була, бо в мене там - ані рідних, ані друзів. Але з початку війни в Краматорськ почало їздити багато журналістів, і, оскільки я працювала фіксером, то їздила туди з деякими з них. Місто сподобалося мені одразу та безумовно. Тут всі будівлі красиві Я відразу помітила, що у Краматорську незвичайне небо, а повітря там ніби трохи стелеться (не знаю, з чим це пов
Realna GazetaМарія Волкова
Спочатку доїдали запаси, тепер не залишилося й цьогоТетяна виїхала з Олешок 5 березня 2026 року. За її словами, проблеми з продуктами почалися ще восени 2025-го, а взимку постачання практично припинилося.
Жінка розповідає: ще взимку людям допомагали вижити домашні запаси. У підвалах залишалася консервація, хтось мав крупи, овочі, домашню птицю. Там, де було відносно безпечно, люди намагалися вирощувати якусь городину.
Тепер, каже жінка, можливостей стало значно менше: через мінування, обстріли та дронові атаки навіть робота на городі може бути смертельно небезпечною.
— Якщо у минулому році ще можна було якось виживати, то зараз взагалі — горобців ловлять, їдять. Собаки на вулицях — голодні скелети, — розповідає Тетяна.
За її словами, тіла загиблих можуть лежати на вулиці кілька днів, а робота моргу та поховання людей ускладнені. Ще до її виїзду, каже Тетяна, тіла могли довго залишатися у пошкодженій внаслідок бойових дій будівлі міського моргу.
— Там,— каже жінка,— зберігають тіла і загиблих, і померлих через природні причини. Ховати на території міста росіяни не дають. Пояснюють це необхідністю дотримуватися процедур. Тіла відправляють у Скадовськ нібито на судмедекспертизу, а звідти не повертають. Родичам кажуть: «Ми поховали», а де поховали, невідомо. Може, тіло просто викинули чи спалили. Але з травня тіла не відправляють. З електрикою і відповідно з робою холодильників у морзі — проблеми. Я навіть боюся уявити, у якому стані тіла.
Про тіла загиблих на вулицях та критичний дефіцит їжі розповідають й інші люди,
які підтримують зв'язок з Олешками.
Тетяна говорить і про ціни на ті продукти, які зрідка вдається дістати. За інформацією, яку вона отримала від людей, які живуть в Олешках, 50-кілограмовий мішок борошна нещодавно продавали за 100 тисяч російських рублів.
— Мішок борошна 50 кг коштував на їхні рублі 100 тисяч. Виходить на гривні — 50 тисяч. Це з якогось села привозили на продаж — каже жінка.
«Люди ходили по покинутих хатах і шукали їжу в погребах»Батьки Марини залишили Олешки у квітні. Вона весь час підтримувала з ними зв'язок і знала, як погіршувалася ситуація.
— У батьків після пережитого в Олешках — серйозні проблеми зі здоров’ям і дуже пригнічений морально-психологічний стан. Тому краще я розповім, щоб вони зайвий раз не згадувати ті жахи,— каже жінка.
За її словами, вже навесні магазини у місті майже не працювали, підвезення продуктів припинилося, а люди жили переважно тим, що виростили самі.
Коли закінчувалися власні запаси, мешканці починали шукати їжу в покинутих та зруйнованих будинках.
— Люди почали ходити по тим хатах, де немає жильців і будівлі пошкоджені. Вибирали в погребах якісь запаси (домашню консервацію, наприклад), які ще зберіглася на той час. Якщо продукти були на ринку, то вони коштували так дорого, що купити просто нереально, — згадує Марина розповіді батьків.
Особливо вразило жінку те, що серед людей, які приходили по гуманітарну допомогу (росіяни зрідка завозили її до весни), її батько бачив сім'ї з дітьми.
Марина каже: батьки намагалися без потреби не залишати свій мікрорайон. Пересуватися містом небезпечно через мінування та бойові дії.
— Друг батьків загинув, коли їхав містом на велосипеді. Наїхав на міну, яка була під шаром пилу на ґрунтовій дорозі — каже Марина.
Вона також чула від батьків про загиблих, тіла яких довго залишалися просто неба.
Батьки Марини зрештою погодилися виїхати лише після тривалих умовлянь родини. Волонтери вивезли їх до Скадовська, звідти вони поїхали через Росію та Білорусь і в'їхали на підконтрольну Україні територію через гуманітарний коридор.
Ті, хто тоді не наважився виїхати, тепер, за словами Марини, шкодують про це.
— Батьки спілкувалися з людьми, які залишились. Вони жаліють, що не наважились виїхати. І записуються на виїзд зараз, а немає змоги виїхати, то вони чекають на допомогу, — говорить вона.
Херсон під атаками дронів: як живе та тримається прифронтове місто
Репортаж із прифронтового Херсона:
правила виживання під загрозою дронів, протидронові сітки, забиті вікна, тиша порожніх вулиць та незламність містян, які доглядають за квітами й котами.
Realna GazetaМарія Волкова
Дорога з міста — через міниВже навесні виїхати з Олешок було неймовірно складно.
Тетяна розповідає, що виїжджала разом з сусідами, які мали власний автомобіль і змогли приховати його від росіян, коли ті масово викрадали транспорт у людей або нищили його дронами, звинувачуючи у цьому українців. Через щільне мінування було неможливо виїхати навіть зі своєї вулиці.
Люди чекали приблизно півтора місяці, поки росіяни розмінували для свого транспорту частину доріг.
Коли до міста вперше за кілька місяців почали пропускати транспорт, Тетяна та її сусіди виїхали.
— У нас все було вже складено, на валізах сиділи. Щодня ходила до лікарні, де збиралися люди, які теж мали намір виїхати. Мешканці домовлялися з водіями машин “швидкої допомоги”, щоб на цих машинах виїхати. Чекали на розмінування. Як тільки дали добро, виїхали одразу, не гаючи ані хвилини, бо ситуація могла змінитися дуже швидко — згадує вона.
За допомоги волонтерів Тетяна разом з ще кількома мешканцями окупованої частини Херсонщини виїхала через окуповані Луганщину чи Донеччину, Росію та Білорусь.
На російських блокпостах та прикордонних контрольних пунктах, розповідає жінка, групу тримали кілька годин. Через Тетяну.
— У росіян— розповідає вона, — викликала підозру відсутність у мене мобільного телефону, а також, скажемо так, цифрового життя: акаунтів у соцмережах тощо. Телефон я залишила в Олешках, а усі свої цифрові сліди вичистила, ще коли у місті був нормальний зв’язок, бо у моїй сім’ї є люди, які служать у ЗСУ
Через це, за її словами, росіяни максимально ретельно перевіряли речі всіх пасажирів.
— На блокпостах та на митницях вивертали все навиворіт: всі валізи, сумки, кожну річ кілька разів перевіряли — все-все-все. Нас тримали, мабуть, годин шість, кожного перевіряли. Я вже думала, що якась з цих перевірок може закінчитися для нас чимось нехорошим. На щастя, усе минулося, — згадує вона.
Сьогодні навіть такий небезпечний шлях для мешканців Олешок недоступний.
Деякі люди намагаються виходити самостійно.
За словами омбудсмена Дмитра Лубінця, цивільні йдуть через заміновані поля, ризикуючи підірватися на мінах або потрапити під удар безпілотника.
Без лікарні, ліків і можливості вивезти пораненихКолосальною проблемою залишається медична допомога.
Тетяна розповіла про такий випадок. Наприкінці літа автомобіль, у якому їхали місцеві мешканці, підірвався на міні на околицях міста. Водій та пасажири отримали серйозні поранення. Їх у важкому та надважкому стані, привезли до місцевої лікарні, але перевезти до Скадовська для повноцінного лікування не вдалося: не дозволили росіяни.
— Двоє людей з тих поранених померли, бо в Олешках їм не могли надати належну допомогу. Лікарня у місті працює ледь-ледь: багатьох медикаментів немає, і чула, що лишилися тільки два лікаря, — розповідає жінка.
«Росіяни можуть врятувати Олешки однією усною вказівкою, та не роблять цього»Найбільше мешканці Олешок бояться наближення холодів.
Тетяна розповідає, що попередню зиму люди переживали без нормального опалення та з дедалі меншими запасами. Але тоді ще залишалися продукти в підвалах, домашня птиця,
можливість щось виміняти чи знайти.
Тепер резерви вичерпані. Марина розповідає, що вже навесні люди використовували для приготування їжі деякі дикі рослини. Простіше кажучи, їли траву.
— Критична ситуація в Олешках — каже Тетяна, — штучно створена росіянами. Місто розташоване на лінії бойового зіткнення, тому окупанти, мабуть, і вирішили, що у них є можливість звинувачувати Україну у геноциді. Звісно, Україна тут не до чого. Врятувати Олешки можуть росіяни. Припускаю, що для цього достатньо навіть усної вказівки людини з відповідними повноваженнями. І дороги будуть розміновані, налагодиться постачання їжі та медикаментів у місто. Але росіяни цього не роблять.
Жінка каже, що ситуація у її рідному місті – це питання життя і смерті:
— Якщо не вирішиться питання з розблокуванням міста, то люди там просто загинуть. Це питання не навіть про завтрашній день. Це ще вчора повинні були зробити.
Вона додає, що часу стає дедалі менше:
— Відлік іде на години. На скільки там хватить уже тої їжі? А зима?! У нас була дуже складна зима у минулому році, жахлива. А ця зима ще й голодна буде.
Поки безпечного коридору немає,
ті, хто залишився в Олешках, опинилися перед вибором, у якому безпечного варіанта не існує: залишатися в місті з дедалі меншими запасами їжі та ліків або ризикувати життям, намагаючись вибратися через щільно заміновані дороги.
Хто винний? Що робити?Українські військові та херсонські журналісти застерігають від спрощеного розуміння ситуації в Олешках.
Ілля Зелінський, історик, активіст, учасник АТО/ООС, нині командир взводу 126 бригади Тероборони ЗСУ розмістив у Facebook допис, де зазначив, що нещодавно Сили оборони України два дні на тиждень свідомо обмежували свою активність на Олешківському напрямку, щоб у місті міг працювати ринок. На підтвердження своїх слів військовий опублікував зроблене з дрона фото місцевого ринку під час одного з таких днів.
Та з часом, зазначає Ілля Зелінський, через значну активізацію росіян українські військові були змушені відмовитися від цієї гуманітарної ініціативи.
“Далі, —пише військовий, — окупант створює обмеження для цивільних в результаті чого вони не випускаються з міста, під них лишається зелений коридор для ввозу гуманітарки і дні її видачі. Користуватись можна спільно. Кожен приїзд гуманітарки супроводжується збільшенням дронових атак по Херсону (писав про це неодноразово), кожна розмінована дорога під гум.коридор використовується для ротацій противника”.
Він зазначає,
що люди, які лишалися в Олешках, не дуже хотіли виїжджати звідти, доки була бодай якась можливість отримувати їжу. Хоча було очевидно, що з часом ситуація буде тільки погіршуватися.
Такої ж думки і головний редактор херсонського медіа МОСТ Сергій Нікітенко.
“До травня цього року у цивільних в Олешках була змога більш-менш нормально виїжджати. Але люди обрали бути заручниками у росіян. Тепер, коли логістика в Олешках перерізана, ми вимагаємо у росіян випустити заручників, якими вони прикриваються. Буквально. Що мають зробити росіяни? Випустити заручників і померти без прикриття цивільними? Можливо, але навіщо їм це? Дайте хоча б собі, а не нам цю відповідь” - пише він у Facebook.
Він також звертає увагу на те, що Олешки — не єдине місто на Херсонщині, де ситуація критична. У місті Берислав, розташованому теж на лінії фронту, але на території, контрольованій Україною, ситуація ще гірша.
“В Берислав, — пише Нікітенко, — на відміну від Олешок, не завозять їжу взагалі. Ще навесні це робили НРК (наземні роботизовані комплекси, - РГ Зараз неможливо завозити продукти і медикаменти. В Бериславі живуть 300 цивільних, з яких двоє діти. На відміну від Олешок, в Бериславі не працює ринок і туди не завозять НІЧОГО. В Олешки завозять. Де заклики користувачів соцмереж до росіян та міжнародної спільноти дати вийти бериславцям, або дати завезти туди їжу?.
Втім, дещо про ситуацію в Олешках, як і у Бериславі, можна однозначно сказати одне: вони виникли внаслідок російської агресії проти України, і винна сторона тут лише одна — Росія.
Блекаут, вичерпані резервуари та знос 80%: Чому окупована Луганщина залишається без води
Наприкінці серпня масштабне знеструмлення знову залишило окуповану Луганщину без води. Чому за 12 років росіяни перетворили водопостачання регіону на суцільну комунальну катастрофу
Realna GazetaВ’ячеслав Гусаков
Запис Їдять траву та горобців: як виживають у заблокованих Олешках спершу з'явиться на Реальна газета.
