Російські пропагандисти поширили заяви одного зі спікерів так званої «Міжнародної асоціації з фактчекінгу» (GFCN), який намагається поставити під сумнів злочини російських військових у Бучі. Подібні коментарі регулярно з’являються в інформаційному просторі після кожної нової хвилі міжнародної уваги до воєнних злочинів росії в Україні. Їхня мета полягає не в пошуку правди, а у створенні штучної «дискусії» там, де вже зібрано значний масив свідчень, фото-, відео- та документальних доказів.
Заяви спікера GFCN російські медіа подають як незалежну експертну оцінку. Водночас сам статус цієї структури та її представників не підтверджує наявності повноважень для проведення міжнародних розслідувань, судово-медичних експертиз чи встановлення обставин загибелі людей. Формулювання на кшталт «міжнародна асоціація», «незалежний фактчекер» або «експерт із воєнних конфліктів» створюють потрібне враження, але не замінюють перевірки біографії, професійної компетентності та методології спікера.
Як працює російська схема запереченняПісля звільнення Бучі українські правоохоронці,
журналісти та міжнародні експерти зафіксували численні свідчення насильства проти цивільного населення. Йдеться про тіла загиблих на вулицях, сліди пострілів, свідчення очевидців, супутникові знімки, відеозаписи та результати огляду місць подій. Окремі епізоди стали предметом кримінальних проваджень, а зібрані матеріали аналізувалися не лише українськими органами, а й представниками міжнародних інституцій.
Попри це, російська пропаганда роками використовує однаковий набір прийомів. Спочатку подію називають «постановкою», потім висувають припущення про нібито відсутність доказів, після чого знаходять людину, яка повторює ці твердження в ефірі або публікації. Далі слова такого спікера поширюють десятки підконтрольних ресурсів, створюючи ілюзію масової підтримки. У результаті аудиторії пропонують не факти, а емоційне питання: «А раптом усе було не так?».
Ця тактика відома як виробництво сумніву Її суть не в тому, щоб довести альтернативну версію, а в тому, щоб переконати людей: істину нібито неможливо встановити. Для цього пропагандисти навмисно змішують реальні факти з бездоказовими припущеннями,
виривають цитати з контексту та замінюють результати розслідувань особистими оцінками лояльних коментаторів.
Особливо ефективним для російської аудиторії є посилання на «західних», «міжнародних» або «незалежних» експертів. Навіть якщо така людина не має відповідного досвіду, її титул чи назва організації використовуються як додатковий аргумент. Пропагандистський матеріал часто не пояснює, хто саме перевіряв компетентність спікера, якими документами він користувався та чи працював безпосередньо на місці подій.
Чому заяви псевдоекспертів не спростовують доказиПовноцінне розслідування воєнних злочинів ґрунтується на сукупності незалежних джерел. Важливими є не лише окремі фотографії чи свідчення, а їхнє зіставлення з даними про переміщення військ, супутниковими матеріалами, результатами ексгумацій, судово-медичними висновками та показами очевидців. Якщо різні джерела підтверджують один і той самий факт, його неможливо спростувати голослівною заявою людини, яка не проводила власного дослідження.
У випадку з Бучею російська сторона не запропонувала переконливого пояснення всьому комплексу доказів.
Натомість пропаганда змінювала версії: від заперечення самого факту злочинів до тверджень про нібито інсценування, а згодом до спроб перекласти відповідальність на Україну. Така суперечливість є характерною ознакою дезінформаційної кампанії. Коли версія подій постійно змінюється залежно від обставин, це свідчить не про пошук істини, а про прагнення уникнути відповідальності.
Псевдоексперт у таких кампаніях виконує роль декорації об’єктивності. Його завдання полягає в тому, щоб повторити потрібний наратив мовою «аналізу», «фактчекінгу» або «правової оцінки». Водночас він може не наводити жодного нового документа, не називати конкретних джерел і не пояснювати, чому численні незалежні свідчення нібито слід відкинути. Замість перевірюваних даних аудиторії пропонують упевнені інтонації та категоричні висновки.
Варто також розрізняти сумнів і заперечення. У науковій та правовій роботі сумнів перевіряють через аналіз матеріалів, повторну експертизу та зіставлення свідчень. У пропаганді сумнів використовується як готовий висновок: «доказів немає», хоча автор навіть не намагається дослідити доступні матеріали.
Саме тому гучна заява окремого коментатора не може дорівнювати роботі слідчих, судово-медичних експертів і міжнародних комісій.
Яку мету переслідує кремльЗаперечення злочинів у Бучі має кілька завдань. Передусім кремль намагається зняти відповідальність із російської армії та сформувати у власної аудиторії переконання, що всі звинувачення є нібито політичною атакою. Паралельно російська влада прагне вплинути на міжнародну аудиторію, де частина людей може не стежити за деталями розслідувань і запам’ятати лише загальне враження про «суперечливість» подій.
Ще одна мета полягає в деморалізації українців. Заперечення пережитих злочинів, висміювання свідків і спроби назвати очевидне «постановкою» є формою інформаційного насильства. Такі повідомлення спрямовані не тільки проти держави, а й проти конкретних родин, які втратили близьких. Кремль намагається нав’язати думку, що жертви не заслуговують на правду, а злочинці можуть сховатися за потоком маніпуляцій.
Протидія цій кампанії починається з базової медіаграмотності. Варто перевіряти, хто робить заяву, чи має він відповідну освіту та практичний досвід,
на які джерела посилається і чи доступні результати його роботи для незалежної перевірки. Не менш важливо звертати увагу на формулювання: категоричні висновки без доказів, посилання на «таємні джерела», повторення кремлівських тез і відсутність конкретних документів є очевидними сигналами маніпуляції.
Злочини в Бучі не стають менш реальними через появу чергового телевізійного коментатора. Правду про них встановлюють не за кількістю ефірів і не за гучністю заяв, а на основі доказів, свідчень та професійних розслідувань. Саме тому заяви спікерів сумнівних організацій, які повторюють російські пропагандистські наративи, слід розглядати як частину інформаційної операції кремля, спрямованої на приховування воєнних злочинів і уникнення відповідальності.
