На тимчасово окупованій території автономної Республіки Крим упродовж року відзначається різке зростання частки розважального контенту в структурі медіаспоживання. Про це в своєму виступі на «IV міжнародному медіафорумі "Журналістика в період СВО*"» заявив колаборант - так званий «радник голови республіки Крим з питань інформаційної політики», «генеральний продюсер ТРК "Крим"» Олєґ Крючков.За словами колаборанта, причиною може бути те, що на п'ятому році повномасштабної війни рф проти України регіони на кшталт тимчасово окупованого Криму «вже не треба агітувати», оскільки люди «все розуміють і знають». При цьому свої припущення Крючков не підкріпив жодними даними.Висловлювання «інформаційного радника голови Криму» дають ключ до певного розуміння психологічного стану різних прошарків населення ТОТ АР Крим і фактично є визнанням того, що класичний роз'яснювальний порядок денний окупантів для них втратив ефективність: пряма інформаційна подача сягнула межі, звичка до теми сформувалася, і відтак перемикання на розважальний контент може свідчити про емоційне виснаження аудиторії.
Цей тренд може бути значно ширшим, ніж локальний.Вибір легкого контенту є класичною моделлю розвантаження, коли після дня з високою інформаційною напругою мозок шукає формат із низьким когнітивним навантаженням. Якщо пріоритетним стає розважальний формат, окупаційна влада може усвідомлено переносити в нього «серйозні» сенси – через історії та/або людський матеріал, а не через прямі повідомлення.Теза Крючкова про те, що мешканців ТОТ АР Крим «не треба агітувати», можна тлумачити двояко: або вони вже сформували стійку картину світу, або в них зменшилася чутливість до інформаційних повідомлень. Втім, попит на «роз'яснювально-агітаційний» контент падає в обох випадках. Хронічно напружене інформаційне середовище є тривалим напруженим тлом, наслідком якого є хронічний стан втоми, що виникає як накопичений кумулятивний ефект тривалого впливу, а не як одномоментна реакція на конкретні події. Часто людина, керуючись поведінковою адаптацією до станів, не може «вимкнути» фонове джерело напруги, однак може увімкнути класичні захисні механізми відновлення, керуючи тим,
що вона споживає сама.Якщо ж втома накопичується далі, аудиторія рухається від «просто цікавого» контенту до такого, що відверто відволікає: комедії, «затишні» формати, ностальгія тощо. Подібне зростання запиту на ескапізм припадає на різні складні історичні періоди, а жанри «втіхи» набувають значної популярності саме в періоди затяжного фонового стресу. Відтак медіа постають перед необхідністю конкурувати вже не за ефірні години, а за «емоційну нішу» глядача.Таким чином, якщо втома є наслідком середовища, запит на розваги є реакцією на неї, яка в найближчій перспективі ризикує закріпитися в якості новою норми споживання з періодичними сплесками повернень до новинних стрічок. Відтак ця втома є не лінійною, а хвилеподібною: за різкої зміни подій попит на новини позначається короткочасними сплесками – люди повертаються до інформаційного контенту, коли картина світу припиняє відповідати реальності, після чого відбувається «зсув» назад до розваг.Варто також розуміти, що вже п'ятий рік окупанти тримають мешканців Криму в «режимі обложеної фортеці», навколо якої «безліч ворогів»,
намагаючись прищепити їм таким чином «осадний менталітет». На ранньому етапі «образ ворога» виконує адаптивну функцію – зміцнює внутрішню групову солідарність, легітимізує захисні заходи та підтримує пильність, таким чином стаючи колективним аналогом реакції «бий або тікай». Наймасовіша реакція може вилитися в припинення емоційного реагування: загроза, яка не матеріалізується в житті людей, перетворюється для них на фоновий шум. Це не є згодою чи розумінням: йдеться про захисне притуплення. За хронічного стресу з відсутністю каналів дії розвивається так звана вивчена безпорадність («від мене нічого не залежить»), яка назовні виглядає як байдужість, але за механікою є близькою до виснаження.У цьому плані кримське суспільство, яке є неоднорідним, як і будь-які інші, може бути умовно поділене на кілька прошарків:- конформісти зі згаданим вище «осадним менталітетом»: носії поглядів типу «проти нас цілий світ» із недовірою до зовнішнього світу, надмірною пильністю, поляризацією на «своїх» і «чужих», що в подальшому можуть призводити до когнітивної ригідності,
ізоляціонізму, придушення інакодумства під приводом уявної єдності, а також до легітимації більш жорстких дій;- «внутрішні емігранти»: практики політичної відстороненості та побутової лояльності, що внутрішньо відключаються від порядку денного (найтихіша й найгірше вимірювана група);- носії латентного невдоволення, яке накопичується, але не виражається – при обмеженні каналів вираження воно не зникає, а консервується, і проявляється за різкої зміни обставин (економічний шок, зміна обставин конфлікту).Подібна система має побічний ефект: коли все пояснюється «підступами ворога», будь-які реальні внутрішні проблеми більше не вирішуються за суттю – на них просто навішуються зовнішні причини. Внаслідок цього втома від порядку денного, нав'язаного окупаційною владою, може легко конвертуватися у втому від влади, яка цей порядок денний транслює, – і це може статися раптово, а не лінійно.__________________________________*«Спеціальна військова операція»: так російська пропаганда називає війну проти України
