Російським військовим розповідали, що український полон — це пекло та жах. Але насправді пеклом було перебування в армії РФ. Тисячі солдатів і офіцерів, які здалися ЗСУ, на власні очі побачили правду.
В яких умовах тут живуть військовополонені? Що вони думають про Україну, війну та Путіна? І чи хочуть повернутися назад до Росії? Про це розповідаємо в новому випуску "Спеціального репортажу" на телеканалі FREEДОМ.
Автор — Максим Урлапов
https://www.youtube.com/watch?v=0Zw4n0CeKro
Як живуть російські військовополоненіРосійські солдати прийшли в Україну вбивати, руйнувати, захоплювати селища та міста, виконувати злочинні накази своїх командирів. Вони були частиною армії, яка займається насильством, мародерством і грабунком.
Тепер вони в полоні, і багато українців обурюються: чому ці військовополонені перебувають у таких умовах? Навіщо витрачати на них гроші? Чи заслужили росіяни на таке ставлення після всіх звірств, які вони скоїли? Чому Україна має піклуватися про цих людей, тоді як Росія знущається з українських військовополонених?
На всі ці дуже складні, сповнені обурення та гніву запитання є цілком раціональні відповіді:
Україна — цивілізована країна і дотримується міжнародного права, зокрема Третьої Женевської конвенції. У документі докладно викладено, як потрібно поводитися з військовополоненими, — аж до того, яким має бути їхнє харчування, в яких умовах вони мають жити, як їх лікувати й одягати. І все це Україна суворо виконує.
Крім того, для України військовополонені дуже важливі. Це — обмінний фонд. Їх обміняють на українських захисників, які потрапили в російський полон, і так повернуть додому героїв, які перебувають у жахливих умовах.
Знімальна група "Спеціального репортажу" побувала у двох таборах для полонених російських солдатів. Загалом їх в Україні п'ять, усі вони розташовані далеко від лінії фронту й облаштовані за одним принципом.
Військовополонених утримують у блоках, які більше схожі на казарми. Двоярусні ліжка акуратно застелені ковдрами, і на кожному є ідентифікаційна картка, тобто кожне ліжко належить конкретному військовополоненому. У кожного також є власна тумбочка з речами: предметами гігієни, милом, шампунем, бритвою. На всіх тумбочках є книжки російською мовою,
які беруть у бібліотеці.
Військовополонені кажуть: коли їх везли сюди, вони думали, що сидітимуть мало не в клітках, що будуть тортури та знущання.
"Загалом нам говорили, що це жорстоко і не треба здаватися в полон. Тому що битимуть і ми не зможемо там нормально жити", — кажуть російські військовополонені.
Командири лякали тим, що на них чекає довга й мученицька смерть. Але, потрапивши в полон, російські солдати бачать: жахи якраз залишилися позаду. У власних підрозділах їх били, тримали в ямах, кидали в м'ясні штурми навіть на милицях. Тут же солдати армії РФ зрозуміли: пропаганда брехала їм про нібито звірства в українських таборах для військовополонених.
"Найімовірніше, це робиться для того, щоб люди не здавалися в полон. Тут же все відповідає міжнародним стандартам. Розумніше здаватися в полон", — пояснюють російські військовополонені.
Більшість із них лише після потрапляння в полон уперше за багато місяців, а то й років, змогли елементарно прийняти душ. У таборі він доступний раз на тиждень. Наявність душових, забезпечення милом і мийними засобами для підтримання тіла й одягу в чистоті — усе це чітко регламентовано Женевською конвенцією.
Україна суворо дотримується всіх пунктів. Постільна білизна чиста й без запаху, її обов'язково змінюють раз на тиждень. А прибиранням і пранням тут займаються самі військовополонені.
У житлових секціях має бути ідеальна чистота, й адміністрація табору суворо стежить за тим, щоб військовослужбовці її підтримували. Сідати на ліжко або лягати на нього протягом дня заборонено. Лише під час відбою — з десятої вечора до шостої ранку. Це необхідно для підтримання дисципліни та гігієни у спальнях.
Умови згідно міжнародному правуТабір обладнаний відповідно до Женевської конвенції, і на вікнах немає ґрат, а на дверях — замків. Військовополонені можуть вільно виходити з кімнати й пересуватися територією блоку, але більшу частину часу проводять за роботою. Згідно з Третьою Женевською конвенцією, Україна має право залучати їх до праці. Рядові військовополонені зобов'язані працювати, якщо вони фізично до цього придатні, а відмовлятися можуть лише офіцери, що також прописано в конвенції. Види робіт відрізняються залежно від табору: в одному — деревообробка, в іншому — склеювання поліграфічної продукції.
Так, наприклад, в одному з таборів облаштовано виробництво зі складання меблів. Військовополонені виготовляють штучний ротанг, з якого потім роблять садові меблі. Робота дуже монотонна, але нескладна, кажуть військовополонені. І багато хто цьому радий.
Спочатку військовополонений має пройти тривале навчання, адже є багато різних тонкощів і нюансів. Уже після того, як він навчиться, на виготовлення одного такого крісла-кокона йде приблизно шість днів роботи.
У таборі багато військовополонених, і роботи в цехах на всіх не вистачає. Деякі залишаються в житлових секціях, і до їхніх обов'язків входить прибирання та підтримання чистоти.
Військовополонені також виготовляють гілки для штучних ялинок. Перед цим кожен із них пройшов спеціальне навчання та інструктаж із техніки безпеки.
Умови праці суворо регламентовані Женевською конвенцією. У військовополонених шестиденний робочий тиждень і восьмигодинний робочий день. Вони отримують зарплату, адже оплачувати їхню працю — прямий обов'язок адміністрації табору, і це контролюють представники міжнародних організацій, які постійно приїжджають.
Згідно з Женевською конвенцією, за день роботи військовополонений має отримувати не менше чверті швейцарського франка. У перерахунку на українську валюту виходить 13 грн на день або 325 грн на місяць за шестиденного робочого тижня, що еквівалентно семи доларам США.
"Нараховують на особовий рахунок військовополоненого, після чого наприкінці місяця ми можемо написати бланк на товар", — каже російський військовополонений.
З цим бланком вони йдуть до магазину, який працює просто на території табору. Його наявність — також вимога Женевської конвенції.
"У всіх таборах мають бути облаштовані крамниці, в яких військовополонені могли б купувати харчові продукти, мило, тютюн і звичайні предмети побуту. Торгівельна ціна на них не повинна перевищувати місцевих ринкових цін", — йдеться у ст. 28 Третьої Женевської конвенції.
У магазині є консерви, ковбаса, кондитерські вироби, чай, кава, солодкі газовані напої та предмети гігієни. Замість згаданого тютюну — сигарети. На сім доларів на місяць багато чого не купиш, але військовополонені можуть отримувати ще й посилки від родичів.
Деяким посилки надходять раз на два місяці, але не безпосередньо з Росії. Родичі з РФ переказують гроші правозахисним організаціям в Україні, а волонтери вже купують усе необхідне в місцевих магазинах і передають до табору. Так посилка доходить до конкретного адресата. Усе це зберігають у спеціально відведених шафах.
У їдальні табору триразове харчування. Меню змінюється щодня. Вага продуктів чітко регламентована — скільки має бути каші, хліба, м'яса. Добовий раціон — не менше 2200 кілокалорій. Це норма для середньостатистичного чоловіка. Російські військовополонені кажуть, що голодними не бувають.
За їхніми словами, в російській армії під час штурмів могли взагалі нічого не їсти по кілька днів поспіль. Абсолютна більшість військовополонених тут набирає вагу, що чітко фіксується, адже їх зважують під час прибуття до табору.
Готують їжу самі військовополонені. Вони ж прибирають за тими, хто вже поїв.
Макарони з м'ясом, суп, вінегрет — ось що буває на обід. А ще — великий шматок хліба, який випікають просто на території табору в спеціальній печі.
Стандартний обід:
пшенична каша, 35 грамів яловичини, 200 грамів хліба та свіжа капуста. За нормами має бути 90 грамів овочів.
Продукти для приготування їжі привозять централізовано, крім того, на території табору є теплиці та невеликі земельні ділянки під город. Військовополонені вирощують овочі, які потім самі ж і їдять: буряк, моркву, петрушку, полуницю. Працюють тут ті, хто не залучений у цехах і прибиранні приміщень.
Неділя в таборі — вихідний день, коли військовополонені можуть гуляти територією свого блоку, а також відвідувати церкву. А ще щонеділі дозволено грати у футбол — для цього є невелике футбольне поле. У всіх таборах для військовополонених є спортивні майданчики просто неба, але великою популярністю вони не користуються.
На території табору є медпункт, де щодня працює терапевт. Кваліфіковану допомогу надають і лікарі вузьких спеціальностей — наприклад, хірург, невропатолог або навіть психіатр. Вони приїжджають сюди за потреби. Найбільш потрібний лікар — стоматолог. Також є рентген, який потрібен для того, щоб виключити туберкульоз у військовополонених.
Іноді до табору потрапляють російські військовополонені з мінно-вибуховими травмами,
і для таких категорій облаштовані окремі палати. Наприклад, один росіянин потрапив у полон, коли штурмував українські позиції, і його зупинили за допомогою дронів.
"Дванадцять дронів по мені одному, і вони самі здивувалися, що я взагалі живим залишився. Коли я потрапив у полон, у перший же день мені навіть першу допомогу надали. Українські військовослужбовці несли мене на собі три кілометри", — розповідає російський військовополонений.
Зараз цей військовополонений отримує всю необхідну допомогу. У нього осколкові поранення та перелом гомілковостопного суглоба.
Інший розповідає, що мати сказала йому, що краще б він залишався в полоні.
Вона переживає, що після повернення до Росії сина знову кинуть на фронт, як це роблять із більшістю солдатів.
Російські полонені не хочуть повертатися на війнуАбсолютна більшість військовополонених на камеру кажуть, нібито нікого в Україні на війні вбити не встигли. Звісно ж, багато хто з них бреше. Також вони заявляють, що дуже хочуть, аби російська влада перестала кидати людей у "м'ясні штурми". А якщо їх повернуть за обміном,
запевняють, що знову на війну не підуть.
"Я краще до в'язниці піду. Який сенс мені воювати? Я вже повоював. Я побачив, що це за війна відбувається. Вік уже не той і здоров'я немає. Набридло вже все", — кажуть росіяни.
Але й ці слова часто є лукавством. Навіть у цьому таборі є полонені, які потрапляють сюди вже вдруге. Тобто їх обміняли, повернули до Росії, потім РФ знову відправила їх на фронт — і вони знову опинилися в полоні. На запитання, що вони думають про Путіна, російські військовополонені бояться відповідати.
Журналісти показують їм фото українських міст, зруйнованих армією РФ, відео, на якому FPV-дроном навмисно атакують дитину в Херсонській області. В їхніх очах немає заперечення, лише сором.
Їм показують ще фото українських військовополонених, над якими знущалися в Росії.
"Я вірю цьому знімку", — каже російський військовополонений.
Але більшості російських військовополонених до цього немає діла. Як немає в їхніх очах жодного каяття, сорому та жалю. Вони користуються всіма правами, гарантованими їм Женевською конвенцією, і чекають на обмін, хоча це може статися нескоро.
Когось і справді обмінюють буквально через кілька місяців, але частіше це затягується надовго. Є й такі, що перебувають у таборі ще з 2022 року. У керівництві армії РФ про них знають.
Як росіяни можуть потрапити в полонНа відміну від Росії, Україна дотримується міжнародного права й суворо виконує всі норми Третьої Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. Цей процес регулярно контролюють представники ООН і Міжнародного комітету Червоного Хреста.
Багатьом із цих людей російська пропаганда промила мізки — їм навіювали, нібито в полоні на них чекають жорстокі нацисти. Реальність виявилася іншою: вони побачили, що Україна — це цивілізована держава, де цінують людське життя та гідність. Навіть тих, хто прийшов сюди зі зброєю в руках, але здався.
Хтось вийшов із піднятими руками, коли українські військові штурмували російські позиції.
"Я спав у цей час і почув крики: "Здавайся, зараз кидаємо гранату". Ми були в підвальному приміщенні, і довелося вийти", — розповідає один російський військовополонений.
Хтось підняв руки перед українським дроном і пішов за ним до позицій ЗСУ,
щоб здатися.
Є в цих таборах і ті, хто скористався українським державним проєктом "Хочу жити", який створений для добровільної здачі в полон військовослужбовців армії РФ. Для цього працює єдиний центр приймання звернень. Російські військові можуть заздалегідь зв'язатися з організаторами проєкту через чатботи, Telegram або WhatsApp для безпечної здачі в полон. Інструкції та приклади тих, хто вже скористався цією можливістю, є також на YouTube-каналі проєкту "Хочу жити". Тим, хто скористався цим шансом на життя, гарантують дотримання всіх прав і безпеку.
"Спочатку перевіряють, що це саме та людина. Потім вилучають зброю, засоби зв'язку, документи. Зав'язують очі, руки, згідно з процедурою, і відправляють його в тил. У тилу він може відпочити, поїсти, поїсти. І після того, як приїжджає військова поліція та проводить із ним невелике опитування, його відправляють до табору для утримання військовополонених", — пояснює речник проєкту "Хочу жити" Віталій Матвієнко
І вже в таборі людина, яка скористалася проєктом "Хочу жити", може сама вирішити, що робити далі.
"Або вона може залишитися в полоні до кінця воєнних дій, або вирушити до Росії шляхом обміну. Як правило, більшість із них обирає другий варіант, а саме обмін. Але є й ті, хто йде ще далі. І вони просять не про полон, а про можливість воювати на боці України в лавах російських добровольчих корпусів", — каже Віталій Матвієнко.
Проєкт "Хочу жити" гарантує конфіденційність усім, хто добровільно здається в полон. У Росії про це не дізнаються.
Водночас Україна прагне, щоб у країні не залишилося жодного військовополоненого. Президент Володимир Зеленський неодноразово офіційно пропонував Путіну обмін за формулою "всіх на всіх" — як один із кроків до завершення війни. Але кремлівський диктатор не хоче на це йти. Продовження війни для нього набагато важливіше, ніж повернення додому російських солдатів.
Читайте також: Росія втрачає більше солдатів, ніж набирає: самогубна тактика Кремля в розборі експертів
