43-річний Валентин Вигівський – один із перших українців, яких незаконно ув'язнила Росія після початку війни у 2014 році. Чоловіка, якого під приводом прохання про допомогу виманили в Крим, окупанти звинуватили в нібито шпигунстві.
Українець відсидів вісім років, але росіяни так і не відпустили його додому. Історію чоловіка розповіли в "Медійній ініціативі за права людини".
Початок війни і допомога знайомій, що обернулася звинуваченням у шпигунстві На початку 2014 року Валентин був підприємцем у Києві і заробляв тюнінгом автівок. Крім того, чоловік захоплювався авіаційною інженерією, зокрема проєктуванням авіадвигунів та авіаелектроніки, хоча самі літаки його мало цікавили.
Українець навіть брав участь у багатьох онлайн-форумах на цю тему і мав знайомих серед фахівців галузі та аматорів. Після Революції Гідності, анексії Криму та початку війни на Сході чоловік мав жорстку розмову на політичні теми з росіянином на одному з форумів. Тепер він вважає, що саме той діалог, ймовірно, коштував йому років волі.
Влітку 2014 року на прохання давньої подруги з Підмосков'я з кола авіалюбителів Валентин поїхав до Криму.
Він зізнається, що прохання особисто привезти кошти для нібито лікування дідуся здалося дивним, але відмовити він не зміг.
РЕКЛАМА:
"Ця жалісливість до людей вже підводила мене раніше. Це для мене болюча тема. Інтуїція казала, що це безглуздо, та я все одно зробив. І ця бісова жалісливість мені дорого обійшлася" – каже Валентин.
16 вересня 2014 року чоловік приїхав до Сімферополя на одному з останніх поїздів прямого сполучення з Києва. Разом із собою він мав зворотній квиток, адже не думав затримуватися в окупації.
Читайте також :
У РФ їм дали до 29 років тюрми: з полону повернулися деякі незаконно засуджені захисники
Зустріч його знайома призначила на літньому майданчику кафе біля аеропорту. Щойно Валентин побачив її, невідомі чоловіки в масках вдарили його і повалили на землю.
Згодом українцеві заявили, що його підозрюють у шпигунстві, а після двох годин допитів відправили літаком до Москви. Під час польоту, який тривав втричі довше, ніж зазвичай, чоловіка били.
У столиці Росії його утримували в головній будівлі ФСБ. Коли українець відмовився підписувати зізнання в "злочині",
оперативники вивезли його до лісу, де били і застосовували психологічний тиск – пересмикували затвори автоматів і довго мовчали.
Згодом російський слідчий пригрозив, що чоловіка "засудять" на більший термін, якщо він не погодиться зізнатися в злочині, якого не вчиняв. Зрештою Валентин підписав зізнання, після чого було СІЗО і слідчий експеримент, який чомусь проводили в Москві.
Пропозиції служби "родінє" і довгі вісім років в одиночній камері Росіяни мали доступ до комп'ютера українця, на якому було багато інформації щодо авіаінженерії. Через це силовики вважали його важливим і досвідченим фахівцем, тому пропонували співпрацю в обмін на свободу.
Пізніше його "засудили" до 11 років тюрми за нібито шпигунство. Чергова пропозиція працювати на Росію пролунала відразу після оголошення вироку. Тоді державний обвинувачував сказав: "Молодий чоловіче, чого вам у тюрмі сидіти? Краще служити родінє!" А потім додав: "Неважливо, якій "родінє".
На думку чоловіка, він потрапив у пастку російських працівників ФСБ, які отримували нагороди за пошук українських "диверсантів" і "шпигунів".
Читайте також :
Нібито виконували завдання від ГУР: росіяни засудили українське подружжя з Криму
Наступні вісім років Валентин провів в одиночній камері у виправній колонії в селі Утробіно Кіровської області. Чоловік називає цей період свого життя найтяжчим досвідом.
"Знаєте, є таке покарання для засуджених як ШИЗО (штрафний ізолятор). Тобто одиночна камера, куди відправляють порушників режиму. Загалом ненадовго – на кілька днів чи тижнів. Бо людина – істота соціальна. А для мене це було покарання тривалістю вісім років. В "одиночці" день тягнеться, як тиждень. У мене навіть зараз відчуття, що мені років 80" – поділився чоловік.
Після довгих періодів депресії він вирішив рятуватися, абстрагувавшись від місця, де перебував. Довгі дні він займав читанням, адже підписався на максимальну кількість газет і журналів, писав листи та просто роздумував.
Коли у 2019 році дізнався, що відбувся обмін цивільними, почувався розчарованим і покинутим.
Повномасштабна війна, нові полонені українці і формальне звільнення Про повномасштабне вторгнення від дізнався, коли жив разом з іншими засудженими.
Наступного дня чоловік отримав газету, на першій сторінці якої побачив побиту стіну власного будинку в Києві.
"Я його впізнав! Це було боляче" – каже Валентин.
Після скарг на висловлювання щодо війни українця знову відправили до одиночної камери, де він пробув ще місяць.
У 2023 році в колонію перевезли військовополонених із "Азовсталі" – захисників утримували на одному поверсі з Валентином. Чоловік чув, як росіяни, навіть ті, які ставилися до нього відносно нормально, знущалися з військових.
Валентину категорично забороняли спілкуватися зі співвітчизниками, але жорстокі умови, які створили для полонених, були для нього очевидними. З його слів, воїнів били та годували малими порціями, які необхідно було з'їсти за дві хвилини.
Коли Валентин називав охоронців "людожерами", йому погрожували таким же ставленням, що й до полонених.
Читайте також :
"Онуки його обожнюють": як росіяни увʼязнили 72-річного жителя Токмака за донати ЗСУ
"Тюрма – це таке місце, де завжди умови можна погіршити. І ти можеш думати, що це вже дно, але ні" – каже чоловік.
У середині вересні 2025 року завершився його термін ув'язнення.
Однак чоловікові не дозволили покинути межі Росії, а перевезли в міграційний центр. На той момент його закордонний паспорт був протермінованим, а через розірвані дипломатичні відносини відновити його на території РФ не можна.
"Міграційний центр – така ж тюрма, але режим легший. Персонал більш "няшний", камера з душовою, телевізор, телефон дають щодня. Чотиризірковий готель!" – жартує Валентин.
Чоловікові доводиться регулярно бувати в судах, які виносять одне і те ж рішення – відпускати його не можна. Наразі він готується подавати скаргу в касаційну інстанцію.
"Вони знущаються, кажуть, що в вашій країні триває війна, тому, мовляв, ми не можемо вас туди відпустити, і ніби немає частини кордону, де можна перейти з Росії в Україну" – каже українець.
Удома на нього чекають батьки і син. Рідні чоловіка зверталися до Уповноваженого ВР з прав людини та в Координаційний штаб з питань військовополонених та зниклих безвісти, однак уже рік отримують одну відповідь: "Працюємо над питанням повернення".
Валентин разом із сином
Фото: з архіву родини
Валентин каже, що може лише боротися за повернення додому і чекати, що про нього не забудуть в Україні. Своїм головним бажанням називає знову побачити сина.
"Я потрапив сюди, коли мій син ще не пішов до школи, а зараз він уже першокурсник. Метр девʼяносто на зріст, уже вищий за мене, звісно, хочу його побачити" – зізнається Валентин.
Раніше в російському ув'язненні значно погіршився стан здоров'я 68-річної Галини Бехтер із Запорізької області, яку "засудили" за нібито донат на ЗСУ.
Читайте також :
На Донеччині окупанти запроторили 48 дітей до психлікарень за "екстремізм"
