Візит першого заступника керівника адміністрації президента РФ Сергія Кірієнка до окупованого Мелітополя зовні виглядав як стандартна інспекційна поїздка кремлівського куратора: зустріч із Балицьким, відвідування школи, розмови про кадри, житло та соціальну сферу. Однак окремі пункти програми показують, що Росія вже вибудовує довгострокову систему контролю над захопленими територіями — від підготовки лояльних управлінців до завезення фахівців і роботи з дітьми.
На деталі поїздки звернув увагу політичний аналітик Ігар Тишкевич. На його думку, Кремль працює вже не лише над утриманням території, а й над зміною самого суспільства, яке на ній живе.
Мелітополь як кадровий полігон Один із напрямів цієї політики — формування нового управлінського прошарку. Після окупації в Мелітополі та інших захоплених містах з'явилося чимало чиновників із Росії. Якщо спочатку «парашутистів» частіше призначали на керівні посади в окупаційних адміністраціях, тепер російські кадри з'являються і на рівні міських структур, відомств та комунального господарства.
Тишкевич зазначає, що змінюється і характер таких призначень.
Частина приїжджих залишається на рік і більше, перевозить сім'ї та поступово перестає бути тимчасовими відрядженими.
Паралельно Кремль відбирає кадри серед місцевих жителів. Для цього використовують російські конкурси, навчання та стажування, зокрема проєкти АНО «Россия — страна возможностей» і «Мастерской управления "Сенеж"».
Логіка, на думку аналітика, проста: лояльному місцевому жителю демонструють, що співпраця з Росією відкриває можливість отримати посаду та зробити кар'єру, зокрема оминаючи місцеві групи впливу, що існували раніше.
Лікарям і вчителям пропонують житло Ще одна деталь нинішньої поїздки Кірієнка безпосередньо стосується майбутнього Мелітополя. Під час зустрічі з Балицьким обговорювали залучення фахівців до сфери освіти та охорони здоров'я, зокрема забезпечення їх службовим житлом.
Тишкевич розглядає це не лише як спробу закрити кадровий дефіцит, а й як механізм поступової зміни складу населення.
Молодому фахівцю з Росії пропонують роботу, виплати та житло. Якщо він залишається в Мелітополі надовго та перевозить або створює тут сім'ю, через кілька років це вже не тимчасовий приїжджий,
а новий житель міста.
При цьому йдеться передусім про професії, що передбачають постійний контакт із місцевим населенням. Лікарі щодня працюють із пацієнтами, а вчителі безпосередньо впливають на покоління дітей, яке зростає в окупації.
Під час цієї ж поїздки Кірієнко відвідав відремонтовану школу №13 у Мелітополі. Російська влада відзвітувала про нові класи, обладнання, ремонт їдальні, спортивної та актової зал. При цьому навчання у школах міста вже четвертий рік ведеться за російськими програмами.
Кірієнко в СШ №13 у Мелітополі. Фото телеграм-каналу окупантів
РІА Південь розповідав, як у школах Мелітопольщини дітей залучають до російських «патріотичних» рухів, кадетських класів і військової підготовки. За словами педагога, з яким спілкувалася редакція, відмова дитини від деяких таких заходів може спричинити тиск уже на батьків.
Ордени сім'ям загиблих — ще одна частина політики Окремим пунктом програми Кірієнка стало посмертне нагородження двох місцевих жителів. За дорученням Путіна російські ордени Мужності отримали сім'ї начальника управління по Запорізькій області російського Головного радіочастотного центру Михайла Іванова та секретаря дільничної виборчої комісії №398 Юлії Гелевич.
Скриншот телеграм-каналу окупантів
Тишкевич звертає увагу саме на те, що нагороджено місцевих жителів, які працювали у створених після окупації російських структурах.
Він називає такий механізм «розділенням смертю»: загибель людини перетворюється на особисту історію її сім'ї, а Росія демонстративно перебирає на себе роль держави, яка нагороджує загиблого та піклується про його близьких.
На думку аналітика, схожий механізм працює і під час залучення жителів окупованих територій до російської армії. Загиблий родич, похорон, виплати та пільги перетворюють війну для сім'ї з політичної події на особисту трагедію, яку російська пропаганда використовує для подальшого емоційного розриву з Україною.
Подібні процеси вже відбувалися на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, жителів яких після 2014 року роками послідовно вбудовували в російський інформаційний, освітній та адміністративний простір.
Читайте також: Референдум після окупації: хто вирішуватиме долю Мелітополя через 10-15 років Головна ставка — на покоління, яке зростає в окупації Окреме місце в цій системі посідає молодь.
Дитина, яка кілька років навчається в російській школі в Мелітополі, поступово опиняється всередині іншого освітнього та соціального середовища: російська програма, «Движение первых», «Юнармия», кадетські класи, російські олімпіади, а потім можливість вступити до вишу РФ.
Через кілька років її освіта, коло спілкування та майбутня професія можуть виявитися повністю пов'язаними з Росією.
Саме тому Тишкевич вважає, що Україні недостатньо обіцяти жителям окупованих територій майбутнє звільнення. Потрібні практичні можливості зберігати зв'язок з Україною вже зараз.
Частина таких механізмів існує. Зокрема, молодь із тимчасово окупованих територій може вступати до українських вишів за спрощеною процедурою без НМТ. У 2026 році лише в переміщеному Таврійському державному агротехнологічному університеті навчалися сотні студентів, які залишаються на тимчасово окупованих територіях.
Але можливість вступити — лише частина проблеми. Для підлітка, який наважиться самостійно виїхати з Мелітополя, потрібні житло, кошти на життя, допомога з адаптацією та навчанням. Батьки,
які залишилися в окупації, далеко не завжди зможуть його утримувати.
Що Україна пропонує людям в окупації Саме тут Тишкевич бачить одну з головних проблем української політики.
Росія діє виходячи з того, що прийшла надовго: готує кадри, перебудовує освіту, завозить фахівців, надає їм житло та створює для місцевих жителів систему кар'єрних і соціальних стимулів.
На цьому тлі розмови про можливе довгострокове припинення війни за нинішньою лінією зіткнення ставлять перед жителями Мелітополя інше питання: що буде з ними, якщо звільнення міста відкладається на роки?
Без чіткої відповіді обіцянка майбутньої деокупації поступово програє цілком матеріальним механізмам, які Росія пропонує вже сьогодні.
Тишкевич вважає, що Україні необхідна окрема довгострокова політика щодо громадян в окупації: доступ до української інформації, освіта для дітей, допомога з виїздом, житло та підтримка тих, хто перебирається на підконтрольну Україні територію.
Окрема проблема — чоловіки, яких Росія може залучати до своїх збройних сил. Аналітик пропонує заздалегідь визначити зрозумілі механізми виїзду сімей та правила для примусово мобілізованих,
зокрема тих, хто відмовляється воювати проти України або хоче здатися в полон.
Росія вже реалізує довгостроковий план За оцінкою Тишкевича, йдеться вже не про підготовку стратегії Кремля — вона працює.
У Мелітополі одночасно змінюються управлінська система, освіта, кар'єрні траєкторії та склад населення. Місцевих вбудовують у російські структури, а фахівців із РФ стимулюють переїжджати до міста й залишатися тут.
Україна вже стикалася зі схожою проблемою після окупації частини Донбасу у 2014 році. Через роки стало очевидно, наскільки глибоко Росія здатна змінити суспільство на території, яку довго контролює.
Тепер той самий процес відбувається в Мелітополі. І що довше триває окупація, то більше питання майбутньої деокупації залежить не лише від повернення території, а й від збереження зв'язку з людьми, які на ній залишаються.
