"У Херсоні чути вибухи" - такі повідомлення почали з'являтися у Telegram-каналах місцевих ЗМІ вже на третій день після звільнення українського обласного центру від російської окупації в листопаді 2022 року. Відтоді можна нарахувати буквально кілька днів, коли таких повідомлень не було - Великодні та кілька днів одразу після підриву дамби Каховської ГЕС влітку 2023 року. Російські війська обстрілювали моє рідне місто з артилерії, реактивних систем, скидала на нього авіабомби, протипіхотні міни та запускали ударні безпілотники понад 1400 днів. Зупинилися вони тільки цього тижня.
За даними Херсонської обласної військової адміністрації, лише з травня до жовтня цього рокувід російських атак у Херсоні та на правобережній Херсонщині загинули 167 людей, ще 2215 зазнали поранень. Обстріли стали настільки буденними, що в те, що перемир'я, оголошене задля евакуації мирних мешканців з Олешків з протилежного берега Дніпра, протримається бодай 24 години, довго не вірилось. Однак про порушення не повідомляють ані у вівторок, ані у середу - тож в четвер ми хоч і не без остраху в'їзжаємо в ранковий Херсон.
Кілометри пішки, щоб придбати продуктиЩе від осені 2024 року головною загрозою для Херсона та навколишніх селищ, де нині мешкають близько 75 тисяч людей,стали постійні атаки російських FPV-дронів. У серпні для захисту від них почали вкривати сітками навіть північні, раніше недосяжні для легких російських безпілотників райони міста. Зараз під цими сітками від самого світанку совають туди-сюди цивільні автівки - за звичкою, не зупиняючись зайвий раз на перехрестях.
На іншому боці міста прибережні квартали вже давно перетворились на суцільну кіл-зону. Повз почорнілі від вибухів багатоповерхівки, понівечені історичні будівлі та приватні маєтки ми обережно їдемо вулицею Перекопською. Назустріч нам котить свою "кравчучку" немолодий чоловік в чорному картузі. Ми зупиняємося і розпитуємо його - він відгукується і каже, що повертається з закупів в центрі Херсона до Антонівки - приміського селища, що розташоване на Дніпрі прямо навпроти Олешків. Іти йому ще кілометрів з вісім.
"Радію, що можна по прямій, а то ж скачемо там завжди партизанськими тропами через балки по коліна в багнюці,
- розповідає цілком буденно Андрій. - Погано живем. Електрики нема. Води теж нема - люди дощову набирають, бо до берега не підійти".
Антонівка, здавалося б, давно повністю зруйнована - ремонтні бригади полишили спроби полагодити місцевий водогін та електромережу ще в 2023 році. Але будинок Андрія, як він каже, "поки ще є". Про евакуацію він, як і багато тих, кого ми зустрінемо у ці дні, перестав думати доволі давно.
"А смисл?" - до розмови долучається Володимир, який підіймається на Перекопську звідкілясь "з низів", тобто з прибережних вулиць, де в трьох дивом вцілілих п'ятиповерхівках живуть лише він та три літні жінки. "Як мені на "переселенські" дві тисячі гривень жити в чужому місті? А тут в мене дім, сестра з Києва комуналку проплачує", - пояснює чоловік гучним і різким голосом людини, котра пережила не одну контузію.
Читайте також: Погана звичка. Як живе прифронтовий Слов'янськ. Репортаж DW
Поки перемир'я: Херсон відсипається, ремонтується і прибираєтьсяВибухи все ж таки чути - віддалені, але гучні. Втім, прислухаються до них, здається, лише журналісти - зрештою,
військові пояснюють їх розмінуванням, що відбувається по обидва береги Дніпра.
Про високу мінну небезпеку всі дні перемир'я не перестає попереджати військове командування та місцева адміністрація - у попередні тижні російські дрони рясно всіяли Херсонщину протипіхотним "пелюстками" та "пряниками". Підірвавшись на одній з таких мін на колись головній пішохідній вулиці Херсона, 24 жовтня загинув пресофіцер Володимир Обертас.
Фото таких от "пряників", розфарбованих у камуфляж пластикових шайб із тротилом, присилає мені мій однокласник Максим - аби я глядів під ноги. "Наш сторож якось призвичаївся прибирати їх лопатою, щоб раптом не наступити вночі", - ніби жартує він.
Максим працює в обленерго і цими днями заклопотаний як ніхто інший - ремонтні бригади електриків їздять у селища, в яких не бували по пару років. Він сам зараз поспіхом вивозить залишки вцілілого краму із транспортного цеху, що стоїть на пів шляху до Антонівки. А ще радіє можливості виспатись вночі.
Скільки вистачає дня, працюють й інші міські служби: ремонтують водогін, встановлюють нове укриття,
підрізають троянди на площі біля зруйнованої обладміністрації прибирають з вулиць осіннє листя.
Читайте також: Як на Запоріжжі створюють антидроновий купол - репортаж DW
На Лівому березі росіяни підтягують нові силиВулиця Миру, обабіч якої розкинувся Дніпровський ринок, вкрита сітками, опале листя висить на них золотими хмарами. Красиво, але головне, що захищають від дронів не тільки базар, але й навколишні будинки, пояснює Тетяна, яка живе неподалік і торгує піцою. Розпродавши випічку, вона пліткує з подругою, яка привезла на ринок молочні продукти з сусідньої Миколаївщини. Під прилавком крутиться французький бульдог Леончик.
"Воно коли ще летить, він вже на мене дивиться - що робити: бігти або ховатися? Або гавкає на них з балкона. Тут два чи три місяці тому щодня палали машини. Але це моє місто, я тут народилася, я тут живу. Мене тут стіни гріють", - захопливо розповідає жінка.
Лотки зі сметаною, фруктами, м'ясом, спортивними костюмами та "кравчучками" наставлені просто на проїжджій частині - між ними жваво, як до війни, прогулюються мешканці мікрорайону.
"Люди повиходили, машини повиїжджали - до того ж перебіжками пересувалися, - ділиться враженнями Олександра, яка приїхала в місто з донькою провідати бабусю. - Хочеться, щоб так і залишалося, але всі бояться, що закінчиться перемір'я і буде жопа".
Ці побоювання розділяє і місцева адміністрація, і військові: за їхньою інформацією, скориставшись перемир'ям, російські війська підтягують до лівого берега Дніпра нові сили, боєприпаси та техніку. Telegram-канал "От Мариуполя до Карпат", який пов'язують із розташованим на Лівоберержжі управлінням російського безпілотного підрозділу "Эскадрон", підігріває ці очікування погрозами. "Цивільним покинути Херсон до опівночі. Режим припинення вогню діє до особливого розпорядження", - пишуть його адміністратори щойно 31 жовтня завершується операція з евакуації мешканців Олешок.
Читайте також: Територія активних бойових дій. Як живе Краматорськ
Громадський транспорт і таксі - обережність і ризикАвтобус №20, що колись ходив від моєї старої квартири через усе місто - на мікрорайон Корабел, херсонський Острів - нині проїжджає трохи більше половини свого старого маршруту.
Водій Євген не наважується спускатись у прибережні райони навіть попри припинення обстрілів - громадський транспорт перетворився чи не на головну ціль російських ударів.
Але мешканці Острова, більшість яких покинула мікрорайон після пошкодження мосту через річку Кошову російськими авіабомбами минулого літа, користуючись затишшям потягнулись провідати свої домівки. Таксисти правлять за ризиковану поїздку до 10 тисяч гривень, повідомляють місцеві в соцмережах.
На іншому кінці міста, в одному з багатоквартирних будинків Шуменського мікрорайону Ольга Чорна, яку всі звуть просто "тьотя Оля", приймає замовлення на таксі соціальне - щодня з десяток машин місцевих благодійних фондів "Сильні, бо вільні", "Справжні" та міської адміністрації безкоштовно підвозять літніх людей до лікарень, ЦНАПів чи у пенсійний фонд.
"На 4 листопада, 10:15, поставила вас, Галино Петрівно. Гаразд, приїде Саша. Тільки ж ви знаєте наші вимоги: не командуйте ним, я сама пропишу маршрут", - пояснює вона жінці, яка в наступну середу планує, здається, вирішити справи на рік вперед.
Дзвінки ідуть один за одним - за жовтень соціальне таксі перевезло понад 460 пасажирів,
ще 110 евакуювали з "червоних зон". Близько двох третин населення Херсона нині - вразливі категорії, переважно пенсіонери, розповідає програмний директор "Сильних, бо вільних" Олександр Гончар.
Читайте також: Як атаки РФ перетворюють Київ на прифронтове місто
"Страшно і боляче"Слідом за соціальним таксі ми їдемо в одну з міських лікарень забирати Лідію Михайлівну - елегантну 90-річну жінку з вулиці Нафтовиків. Десять днів тому обстріл неподалік повибивав вікна у її квартирі. "Мені стало зле, оглухла, втратила зір, а тепер наче краще. Це вже втретє", - тихо пояснює вона.
В кварталі збудованих ще німецькими військовополоненинми багатоквартирних двоповерхівок Лідія Михайлівна та її сусід - єдині мешканці. Будинки стоять порожні, вікна забиті фанерою. Перші роки війни Лідія Михайлівна доглядала за хворим чоловіком, а тепер вже й пізно кудись їхати, пояснює вона. І додає: та й нема до кого - єдина правнучка десь за кордоном. "Страшно, боляче, обидно", - спокійно відповідає вона на мої запитання про самотнє життя під час війни, на прощання обіцяючи якомога більше гуляти решту перемир'я.
Втім, такі прогулянки стають ризикованими іще до його закінчення. В неділю, 1 листопада, щойно небо над Херсонщиною розвиднюється, моніторинговими каналами починають поширюватись попередження про російські дрони - розвідувальні кружляють над обласним центром, ударні над навколишніми селищами. Поки що без жертв.
