У жовтні Сили оборони провели першу в Україні операцію з евакуації пораненого бійця дроном. Костянтин Власенко пробув на позиції 491 день. NV поспілкувалися з командиром відділення, програмістом роти безпілотних наземних систем 92 ОШБр Напалмом, який безпосередньо брав участь у підготовці дрона.
Піхотинець 30-ї ОМБр Костянтин Власенко провів на позиції 491 день. Там він отримав поранення та самостійно ампутував собі ноги.
Через високу активність ворожих дронів і заміновану місцевість евакуювати його за допомогою вже традиційних НРК було неможливо.
Тоді фахівці роти безпілотних наземних систем 92-ї окремої штурмової бригади вирішили вперше провести евакуацію військового за допомогою повітряного дрона. Для цього використали важкий гексакоптер українського виробника Gurzuf Defence, який компанія надала безкоштовно.
Серед тих, хто безпосередньо курував операцією, був Напалм. NV поспілкувався з військовим про хід евакуації.
— Пам'ятаєте момент, коли вперше подумали, що Костянтина можна евакуювати повітрям?
— Конкретного моменту, коли в мене щось клацнуло, не назву, бо це не взялося з нізвідки.
Ми з командиром багато разів говорили, що треба створити такий дрон, який зможе працювати на достатню глибину з достатньою вагою. Командир був упевнений, що це можливо. Про саму операцію я дізнався просто: побачив, що навколо дрона почався рух, запитав, що відбувається, і мені сказали: «Будемо евакуювати». Хлопці вже готувалися.
— Що саме тоді відбувалося і чому ви взагалі почали розглядати нестандартний варіант?
— Це не експеримент заради експерименту. Була конкретна ціль: отримати засіб, який дасть змогу дістатися на потрібну глибину з потрібною вагою. Тоді ми побачили, що Gurzuf Defence оголосили про дрон, який може тягати потрібну вагу на відповідну дистанцію, на той момент вони називали, здається, 120 кілограмів. Ми поїхали до них, поспілкувалися, вони показали дрон, сказали, що в них ще є проблеми, а ми підказали, як це потенційно виправити. Виробник казав, що працювати на ньому для цього не вийде, а ми розраховували, що вийде. Загалом принцип узятий із повітряної евакуації в екстремальних умовах, як-от у горах: стропа, людина закріплена, і її несуть.
Тут просто не гелікоптер, а дрон з пропелерами. І головне: треба рятувати людину, а інших способів нема.
Читайте також:

— Які варіанти порятунку вже розглядали? Коли стало зрозуміло, що вони не спрацюють?
— У мене було чимало досвіду з наземними роботами. Важко пораненій людині залізти на платформу заввишки пів метра чи більше майже нереально. Одного разу виснажений боєць не зміг закинути побратима навіть на низьку платформу, близько 50 сантиметрів. Також місцезнаходження пораненого не давало змоги потрапити до нього більш звичним для нас методом, за допомогою НРК. Заважав ландшафт місцевості та щільність ворожих дронів.
— Як змінювалося ваше уявлення про операцію в процесі підготовки? Чи відрізнявся фінальний задум від початкового?
— Робочі рішення не з’являються так, що хтось прокинувся геніальним і сказав: «Робимо так, і все буде добре». Спочатку ми робили погано, бачили, що не працює, придумували інше, і поступово з’являлося те, що працює. Технічне рішення зайняло в нас щонайменше пів року:
ідея, тестування, виправлення помилок, потім до місяця на встановлення на дрон. Операцію планувала бригада, у смузі якої все відбувалося, а виробник сам прописав місію, висоти і точки підйому та спуску. За три-чотири дні до місії був тренувальний політ, за добу і за годину до польоту ми ще раз усе проговорили. Тепер ми бачимо, що це було стратегічне рішення, яке ми повторили б.
— Чи мали ви безпосередній контакт із Костянтином під час підготовки? Як відбувалася комунікація з огляду на його травми?
— Особисто я не контактував з Костянтином. Та 30 бригада, бійцем якої він є, завжди тримала з ним звʼязок. Наскільки я знаю, передавали йому відеоінструкцію про те, як закріпитися на дроні, щоб не витрачати на це час безпосередньо під час операції. Його стан здоровʼя був урахований під час підготовки, щоб він міг комфортно виконати всі маніпуляції, зачепитися і вилетіти звідти.

— Якою була ваша перша реакція, коли ви дізналися, що його вдалося доставити до безпечнішої зони?
— Слава Богу. Усе пройшло гладко, а якби ні, то план на кожен несподіваний поворот був прописаний заздалегідь.
Але я чесно скажу: у таких операціях велика частка — це везіння, навіть якщо працюють професіонали.
— Чи змінить цей досвід евакуацію поранених в Україні, зважаючи на небезпеку операції?
— Ми бачимо, що це було стратегічне рішення, яке ми повторили б. Чи змінить це все? Швидко це не масштабується. Зробити сотню таких дронів, на мою думку, нескладно, тисячу трохи складніше. Але це не рішення, бо дрон лише верхівка айсберга. Під ним стоїть складна операція з купою різних елементів, і дослідницькі інститути мають напрацювати стабільну тактику, а не покладатися на відчуття. Дай Боже, щоб це відбувалося час від часу і цього було достатньо. Це має працювати точково, там, де потрібно: зайшли, зробили, вийшли. Самі рішення ще експериментальні, їх треба покращувати, особливо кріплення людини.

