Полонений росіянин дзвонить матері до Росії і розповідає про звірства у російській армії. Офіцери вбивають своїх поранених солдат, а загиблих залишають на полі бою, не сповіщаючи рідних.
«Нас відправили на смерть. Вони навіть 200-х не забирають! Вони поранених самі вбивають! Тиждень минув, а нікому навіть похоронка не прийшла».
Оккупант плаче та просить маму звернутись до Спілки матерів Росії, сподівається на обмін. При цьому у розмові із матір'ю він просить не розповідати всю правду про війну в Україн, аби не потрапити під репресії спецслужб
