Майже місяць село Іванівка, що на Чернігівщині, було під тимчасовим контролем російських військ. Туди вони зайшли 5 березня. Про це Суспільному розповіла голова Іванівської ТГ Олена Швидка.
З її слів, російські військові жили в будинках місцевих, а людей виганяли на вулицю. Заставляли їх носити спочатку білі, а потім червоні стрічки. Тим, хто відмовлявся – прикладали автомати до голови та змушували виконувати накази. Людей з села не випускали, мобільні телефони забрали.
Як жила Іванівка під окупацією, Олена Швидка розповіла в інтерв'ю Суспільному.
Окупували село за кілька хвилинВперше вони зайшли до нас у село 5 березня. Мої люди, хуторяни, подзвонили мені, що бачать російські танки. Вони найперше зайшли зі сторони Хутора. Через 2 хвилини танки побачила вже і я. Вони йшли колонами, їх було дуже багато. У першій колоні ми нарахували десь 140 одиниць техніки. Точно не можна було порахувати, нас постійно бомбили. Там і БТР, і танки, КамАЗи були. У другій колоні їх понад 200 було. Вони заходили у село колонами, йшли просто по селу. Вони дивилися, де їм краще стати.
Вони село окупували буквально за декілька хвилин. Вони розміщували техніку біля людських будинків.
Люди боялися виходити, люди жахалися. Це все я говорю про Іванівку, бо я перебувала саме в Іванівці. Ми всі сиділи в погребах. Ми сиділи 7 годин, бо вони стояли біля нас. Погріб у мене біля самої вулиці, техніка стояла вся поряд. Вони виселяли людей з будинків, маленьких дітей. Вони не дивилися ні на що. Займали будинки й там жили.
Після них залишилося сміття. Там просто жахіття. Вони писали на стінах, розбивали техніку та меблі вщент. Розбивали там, де їм не відкривали. Якщо хвіртка зачинена, вони її прострілювали автоматом. Якщо в будинку ніхто не жив, вони вибивали вікна і заходили в будинок, все виносили, що хотіли. Якщо в будинку жили люди, вони заходили й говорили з людьми.
Прийшли, бо мають іпотекуВ основному вони говорили, що прийшли з миром. Казали, що ми воювати не хочемо, нас примусили. Багато хто казав, що у них військова іпотека. В основному люди не сперечалися. Вони нам майже нічого не розказували. Ми ставили їм запитання: чому ви прийшли? Вони просто розверталися і йшли.
Одного разу люди вийшли на вулицю, але їм сказали, щоб розходилися, що їх ніхто слухати не буде.
Або червона стрічка, або автоматВ Іванівці були росіяни з різних міст: Санкт-Петербурга, Єкатеринбургу, Сибіру. Вони не катували людей, таких випадків я не знаю.
Я декілька разів підходила до них, не представляючись. Вони питали, де наша влада? Я не називала себе, бо невідомо, що вони могли зробити. Я питала, чи можна з села вийти жінкам з дітьми. Вони сказали, що на своїй машині їхати не можна, пішки теж не можна, все заблоковано. Людей не випускали. У кого знаходили мобільний телефон – забирали. Хто встиг десь закопати, у того зберігся. Ті, хто заховали під матрацами чи в погребах – знайшли. Все, що не забиралося, все руйнувалося.
Електрики не було, але не можна було навіть, щоб у нічний час свічка світила. Нам спочатку дозволяли виходити на вулицю з 10:00 до 12:00. Там, де стояла їхня техніка, вони не пускали нікого. Потім у них командування змінилося, казали, що командиру зірвало голову. Тоді було три дні затишшя. Зміняли командира, і вже можна було ходити з 8:
00 до 10:00. Загалом же, бойові дії велися постійно, люди сиділи у погребах.
Нас примушували всіх вішати на ворота червоні стрічки. У кого не було, хто не повісив – ставили всіх в ряд і наставляли автомати, поки люди не погодяться. Нас змушували на руці носити спочатку білі, а потім червоні стрічки. Але агресії, як такої, щоб катували – не було.
У кого знаходили посвідчення, військову форму, і ця людина була вдома – забирали. Поки я знаю одного чоловіка. Я чула, що в Слободі були випадки, коли людям пропонували евакуацію на територію росії чи білорусії, в Іванівці – ні. Жодна людина мені не казала, що хтось збирає списки.
Їли закрутки, сухпайки та вбитих снарядами корівЛюди їли те, що мали. У людей у погребах була картопля. У декого було м'ясо, сало, консервація. Так і виживали. Люди у яких були корови, гуси, кури, качки, вони ділилися цими продуктами. У кого було молоко, той просто безкоштовно роздавав молоко, у кого були яйця – давали яйця. Люди ділилися, отак виживали.
У кого були зруйновані будинки, вони пішли у шкільний підвал. Там теж у них були якісь продукти.
Росіяни носили їм сухпайки. Готували вони у шкільній їдальні. В одного господаря снаряд попав в хлів, і вбило двох корів, то люди їли тих корів. Люди не голодували.
Чи все скінчилося?Це відбувалося дуже швидко. Ми прокинулися 30 березня і почули, що по вулиці їдуть танки. Вони почали виїжджати спочатку по три, чотири, потім по 10. Вони почали їхати тією дорогою, що й приїхали: зі сторони Слободи та Ягідного. Ми зрозуміли: вони виїжджають.
До людей, які сиділи у шкільному підвалі, підійшов російський військовий, який сказав, щоб ніхто не виходив, бо їде техніка. Хто вийде – буде розстріляний. Після обіду, їх вже не було. Наші військові прийшли десь через день. Ми чекали на них, ми чекали коли нас звільнять. Люди налякані, вони підходили до наших військових і питали, чи це все закінчилося.
Люди бояться, що це може повторитися. Багато людей евакуюються. Для тих, хто залишився, ми налагодили гуманітарну допомогу. Не вистачає ліків, але люди продовжують жити. Хочемо зробити облік скільки людей виїхали, скільки зараз живуть. Центр надання соціальних послуг буде підраховувати скільком людям потрібна допомога.
Хочеться відновлювати село і те, що мали. Мене найбільше цікавить – відновлення майна людей. Це в першу чергу. Потім вже – комунальне майно.
Люди готові будуватисяДуже сильно постраждало село, вся інфраструктура. Багато чого знищено, зокрема житлових будинків. У людей або 100% знищено майно, або у когось будинок без вікон, без даху, дверей, без опалення.
Я в першу чергу буду звертатися до керівництва нашої держави за допомогою. Треба відновити житлові будинки, щоб люди повернулися в село. Все залежатиме від того, якою буде ця допомога. Чи це буде фінансова допомога, чи це будуть будівельні матеріали. Люди готові будуватися.
Скільки часу потрібно – важко сказати, бо все залежатиме від того, яка буде надана допомога і в якій кількості. Наприклад, будинок культури повністю вигорів. Його треба відбудовувати з нуля. Була новенька техніка закуплена, було все. Нова амбулаторія була відкрита торік. Так дах є, стіни стоять, але все знищено всередині. Комунальна техніка теж знищена. Школа – без вікон, без дверей. Техніку всю зі школи забрали, ще й танком в'їхали в стіну школи.
Читайте також: "Питаю: Ми тут живий щит? Він схвально киває головою": жителька Ягідного про життя в окупації
