НВ публікує переклад статті Foreign Policy про те, чим цю жорстокість можна пояснити.
***
Жорстокість військових РФ в УкраїніЗлочини в Україні відбуваються через жорстокість російських військових.
Читайте також:
Страшна правда Бучі. Що зараз відбувається у місті, звірства в якому змусили здригнутись увесь світ — репортаж НВ В міру того, як відступ російських військ на півночі України виявляє свідчення масових страт мирних жителів у таких місцях, як Буча, питання про те, що змушує армію переходити до жорстоких воєнних злочинів та масових вбивств, стає знову актуальним.
Поки що незрозуміло, які зі звірств в Україні було наказано здійснити вищим командуванням, що передбачають повідомлення про те, що росіяни мали списки тих, кого слід вбити, а які наказали зробити місцеві командири або були скоєні з ініціативи окремих солдатів чи груп. Вбивства з ініціативи знизу на війні часто трапляються з мовчазного дозволу еліти. Хоча всі війни пов'язані з певним ступенем жорстокості, деякі армії, такі, як нинішні російські сили, набагато схильніші до звірств, ніж інші.
Жорстокість – продукт жорстокої культури в армії
Читайте також:
Розвідка Німеччини перехопила радіоповідомлення військових РФ про масові вбивства в Бучі — Der Spiegel Всі війни за своєю природою певною мірою жорстокі. Як зазначав прусський генерал Карл фон Клаузевіц, війна як акт сили за своєю природою доводить кожну сторону до крайньої міри жорстокості. Тим не менше, для деяких військових акти насильства щодо цивільних осіб та інші воєнні злочини є відхиленням від норми, моментами, коли властива війні жорстокість долає інституційні та культурні бар'єри, покликані спрямовувати та контролювати їх. Інші військові, здається, не здатні протистояти тому, щоб жорстоко поводитися з мирними жителями, куди б вони не прямували, навіть якщо це активно шкодить їхнім загальним стратегічним цілям.
Історики як недавнього, так і стародавнього минулого виявили чіткі закономірності у тому, які армії найсильніше схильні до жорстокості під час війни; звірства не відбуваються просто так і не притаманні будь-якій конкретній країні. Швидше, вони є продуктом організаційної культури, командних рішень та інституційної структури,
яка захищає збройні сили від цивільних перевірок чи відповідальності.
Одним з факторів схильності військових до жорстоких злочинів є жорстокість дисципліни всередині військової організації. Насильство, як горезвісні фекалії, котиться вниз схилом, і солдати, які стали жорстокими через внутрішню військову ієрархію, зганяють своє невдоволення на цивільному населенні, — це постійна закономірність. Імператорська японська армія (IJA) є одним з таких прикладів. Вербування та навчання в IJA були особливо жорстокими та репресивними, і, як зазначає японський історик Сабуро Іенага, «Люди, чия власна гідність і мужність були так жорстоко ображені, навряд чи втрималися б від того, щоб зробити те саме з беззахисними людьми, які перебувають під їхнім контролем. Зрештою, вони просто застосовували те, чого навчилися під час базового навчання».
Читайте також:
Касетними снарядами по дитсадку. Три найнебезпечніших і заборонених види зброї, які Росія використовує проти України Організаційна культура IJA наголошувала на високому рівні «дистанції влади» між начальниками та підлеглими,
коли новобранці та рядові зазнавали жорстокого поводження навіть за мірками інших збройних сил; коли вони отримали владу над беззбройними цивільними, вони жорстоко відтворили цей зразок. За іронією долі, жорстока дисципліна системи, яка мала заохочувати послух, ускладнювала контроль над японськими арміями, особливо молодшими офіцерами, «підриваючи їхні ефективність та професіоналізм», пише експерт зі Східної Азії Девід Хантер-Честер.
Історик Ізабель Халл документує аналогічну динаміку в імперській німецькій армії. Акцент на kadavergehorsam, або «підпорядкування, подібне до трупа», виникло через спробу контролювати неминучий хаос воєнних операцій за допомогою крайнього порядку, нав'язаного насильством. Це розширилося до «нереалістичних очікувань досконалого порядку» на окупованих територіях, які, коли вони неминуче не виправдовувалися, підкріплювалися жорстокими репресіями та покараннями, що пояснювалися воєнною необхідністю навіть у разі застосування насильства проти окупованих цивільних осіб, і (наслідуючи власну логіку) негативно впливали на реальні військові об'єкти.
Таку ж динаміку можна простежити навіть у стародавній Спарті. Спартанська система виховання хлопчиків-громадян, агоге, була розширеним ритуалом дідівщини, коли хлопчиків навмисне недогодовували, заохочували до крадіжок, але жорстоко били, якщо ловили, і змушували жорстоко карати молодших хлопчиків. В результаті за кордоном спартанці вдавалися до насильства як проти друзів, так і проти ворогів, що призвело до краху спартанської гегемонії практично до її початку, оскільки жорстоке та некомпетентне спартанське керівництво, створене на зразок життя в агозі, відчужувало як союзників, так і ворогів.
Жорстокість через розчарування
Читайте також:
У Бородянці зниклими безвісти вважаються близько 200 людей — Геращенко Хоча організаційна культура серед рядових солдатів, безумовно, є сприятливим фактором, вирішення командування і, отже, стратегічна культура серед офіцерів є вирішальним моментом. Армії, схильні до звірств, найчастіше є наслідком не недисциплінованих солдатів, що вислизають з-під контролю своїх офіцерів, а слухняних солдатів, які виконують жорстокі накази своїх офіцерів.
Коли офіцери опиняються у скрутному становищі, вони намагаються надати новий імпульс і досягти результатів у польових умовах так само, як у казармах: за рахунок підвищення рівня насильства, яке швидко переростає у звірства.
Халл документує цей цикл, наприклад, у жорстокому придушенні німцями народу гереро у Південно-Західній Африці (1904-1907 роки) на території сучасної Намібії. Розчарування з приводу того, що німецька армія не змогла досягти вирішальної, остаточної перемоги при Ватерберзі (серпень 1904 року), призвело до ескалації жорстокості, щоб врятувати впевнену перемогу, коли місцевий командувач генерал-лейтенант Лотар фон Трота санкціонував політику винищення через розчарування, щойно стало ясно, що вести впевнену «битву на знищення» вже неможливо. До цього моменту неухильна ескалація насильства вже створила структуру дозволів для солдатів Троти, що дозволяла їм здійснювати жорстокі дії, і ця модель тривала навіть щодо захопленого та ув'язненого населення гереро.
Читайте також:
Кулеба попередив, що звірства росіян у Бучі - це «верхівка айсберга»
Нарешті, армії, схильні до звірств, зазвичай, не мають ефективних зовнішніх перевірок військової культури чи поведінки. Імператорська японська армія і флот підірвали цивільний контроль за допомогою серії вбивств та спроб державного перевороту у 1930-х роках, при цьому військові могли ініціювати навіть великі війни без ефективного цивільного нагляду. Так само Німецька імперська армія була, як зазначає Халл, значною мірою захищена від цивільного нагляду політичною структурою Німецької імперії, яка ставила армію значною мірою поза впливом Рейхстагу. В обох випадках позиція збройних сил як вищого патріотичного інституту служила ефективною риторичною палицею для запобігання надмірному цивільному нагляду, що (у свою чергу) створювало контекст беззаконня для жорстокості. У Спарті спартанці просто позбавили цивільних прав та поневолили всіх, крім невеликого спадкового класу воїнів спартіатів, які самі становили лише від 5 до 10 відсотків чоловічого населення, повністю усунувши проблему цивільного нагляду. Звільнившись від обмежень цивільного нагляду, вже отруєна внутрішня військова культура цих інститутів могла дійти своєї логічної межі з жорстокими результатами.
Організаційна культура та інститути, що заохочують жорстокість в арміях, виникають не відразу, швидше, вони загострюються в процесі навчання. Халл документує, як уроки боротьби з франтирерами у франко-прусській війні зумовили жорстокість Німеччини у Південно-Західній Африці та її окупацію в Європі під час Першої світової війни, кульмінацією якої стала участь Вермахту у жахах нацистської жорстокості. Так само жорстокі японські системи окупації були розроблені в окупованій Кореї, а потім експортовані у ширшу «Сферу спільного процвітання Великої Східної Азії».
Типовість жорстокості російських збройних сил
Читайте також:
Хотіла змінити життя цього року. Історія Ірини Фількіної, яка стала однією з найвідоміших жертв вбивств у Бучі - CNN Елементи тієї ж моделі у російських збройних силах цілком очевидні. До війни добре задокументована проблема нестатутних відносин у російських збройних силах, яка називається дідівщиною, особливо щодо новобранців першого року служби. Зусилля зі скорочення дідівщини, спрямовані на зміну термінів служби, а не на зміну умов служби чи зміну організаційної культури збройних сил,
схоже, здебільшого не мали успіху. Водночас рішення російського командування створили чітку структуру дозволу на подальшу жорстокість. Перед вторгненням розвідка США попереджала, що російські сили мають «список смертників» — список українців, яких потрібно вбити або відправити в табори, включаючи журналістів, активістів та представників меншин. Те, що російські сили, імовірно, використовували мобільні крематорії під час вторгнення, яке, як вони очікували, буде швидким і відносно легким, може говорити про масштаби передбачуваних вбивств після завоювання, які вони розраховували здійснити.
Тим часом, внутрішня культура російських збройних сил та їхнє почесне місце у путінській ідеологічній програмі роблять їх несприйнятливими до ефективної критики чи цивільного нагляду. Єдина сила, яка стежить за ними, — це спецслужби, які турбує лояльність до Путіна, а не виконання законів війни. Як і у випадку з попередніми прикладами, звірства стали звичною поведінкою для російських військових, від Чечні до Сирії, а тепер і в Україні.
Інгредієнти для жорстокості не були однозначними або виключно російськими,
але Росія, як і багато інших країн до неї, створила схильну до насильства армію, яку потім застосувала проти України.
Читайте також:
«Справжнє обличчя». Країни G7 спільно звинуватили війська РФ у звірствах проти українців у Бучі Подібно до німців у Південно-Західній Африці, коли просування росіян застопорилося і перспектива швидкої вирішальної перемоги вислизнула з їхніх рук, російські командири відповіли посиленням жорстокості, намагаючись надати нового імпульсу наступу, обстрілюючи міські центри касетними бомбами та іншими важкими боєприпасами. У деяких випадках, як, наприклад, у випадку з російським ударом по театру в Маріуполі, де було укриття для дітей із чітким написом «Діти», загибель мирних жителів, імовірно, була метою, щоб змусити Україну здатися, — ця спроба не була успішною.
Як зараз можна побачити в таких місцях, як Буча, байдужість російського керівництва до загибелі мирних жителів створила таку ж структуру дозволів, що призвело до ескалації жорстокості щодо мирних жителів з боку російських солдатів навіть у районах, що знаходяться під контролем Росії.
Це не ізольовані акти: слід розуміти, що російське керівництво, включаючи самого Путіна, несе відповідальність за те, що насамперед підтримує таку організаційну культуру, яка сприяє такій жорстокості. Власна мова Путіна та мова, яку використовують російські державні ЗМІ під час цієї «спеціальної військової операції», зміцнили саму структуру дозволів, оголосивши будь-яку протидію російському вторгненню «нацизмом».
Проте історія армій, схильних до жорстокості, містить застереження і для архітекторів вбивств. У дослідженні масового насильства в римських війнах історик Габріель Бейкер зазначає, що, хоча масове насильство римлян проти мирних жителів могло бути стратегічно ефективним, коли римляни вже явно перемагали, у випадках, коли римляни стикалися з труднощами — саме такими обставинами, що розчаровують і часто змушують сучасні армії вдаватися до масового насильства — це було (у кращому випадку) в цілому неефективно і часто контрпродуктивно, зміцнюючи опір і розширюючи конфлікти.
Читайте також:
Масове насильство японців у «Сфері спільного процвітання Великої Східної Азії» мало той самий ефект, посилюючи опір японській окупації та підриваючи ефективність антизахідної імперіалістичної пропаганди Японії. Цілком імовірно, що російські звірства також будуть неефективними у воєнному відношенні, зміцнивши рішучість України чинити опір і рішучість міжнародного співтовариства запровадити санкції проти Росії та підтримати Україну.
Для громадян інших країн, що спостерігають за тим, що відбувається, з жахом, сцени з Бучі повинні послужити переконливим нагадуванням про необхідність виховувати у збройних силах культуру стриманості як серед офіцерів, так і серед рядового складу, а також підтримувати ефективний цивільний нагляд за збройними силами. Але в Україні єдиним способом зупинити ескалацію насильства, яке вчиняють російські військові, є їхня поразка.
