Міни на таймері, розкидані українським містечком, - NYT

Мирні жителі містечка Безруки поблизу Харкова на північному сході України виявляють нову загрозу: боєприпаси, які викидають до двох десятків невеликих мін, які вибухають з інтервалом.

Про це йдеться в матеріалі The New York Times.

Коли Сергій, 47-річний будівельник, піднявся з ліжка в неділю вранці в цьому маленькому містечку на північному сході України, він виявив нову страшну небезпеку в повній ними війні: він прокинувся на мінному полі.

Близько першої години ночі він чув, як ракета впала біля його будинку, але мало про це подумав. Після вторгнення російських військ наприкінці лютого було багато ракет. Удари, хрускіт та вибухи стали жорстоким, але знайомим саундтреком для тих, хто залишився, разом із ядовитим запахом зброї, який лишається у повітрі.

Але те, що потрапило на його подвір’я, було новою зброєю для мешканців міста, яка додалась до зростаючого переліку знищення: вони знали «Смерч», «Град», «Ураган» — і тепер вони познайомилися з мінами ПТМ-1С, різновидом боєприпасів, що розкидаються.

«Ніхто не зрозумів, що це таке», – сказав Сергій, відмовившись назвати своє прізвище через страх перед переслідуваннями. Зброя рветься, як будь-яка ракета, але замість того, щоб вибухнути миттєво, вона викидає до двох десятків мін, які вибухають з інтервалами, розподіляючи смерть на кілька годин.

З початку вторгнення росія чітко дала зрозуміти, що вона готова застосовувати насильство та руйнування для досягнення своїх цілей, часто без розбору. Вона запускала крилаті ракети, направляла танки та стріляла з мінометів, артилерії та реактивних систем. Тепер вона почала використовувати щось менш зловісне на вигляд, але таке ж жорстоке.

Ці розсіяні міни, заборонені згідно з деякими тлумаченнями міжнародного права та ніколи офіційно не зафіксовані під час цієї війни, з’являлися лише подекуди в Безруках та інших місцях на периферії Харкова, другого за величиною міста України. Така зброя додає ще один елемент небезпеки для цивільних, які намагаються орієнтуватися на частинах зруйнованого ландшафту.

Міни являють собою зелені трубки розміром приблизно з літр літрову пляшку мінералки, наповнені трьома фунтами вибухівки. Їх часто використовують для виведення з ладу танків, але, у випадку Сергія, вони приземлилися там, де любить грати його 8-річна донька в гарну погоду.

«Ця зброя поєднує в собі найгірші властивості касетних боєприпасів і наземних мін», – каже Браян Кастнер, старший науковий співробітник Amnesty International. «Будь-який яка з таких невибіркових атак є незаконною, а вони відбуваються разом».

Наземні міни, що розкидаються, можуть включати міни, призначені для знищення людей, і міни, призначені для знищення танків. Сполучені Штати востаннє використовували їх під час операції «Буря в пустелі» в 1991 році, і з тих пір вони були значною мірою заборонені міжнародним договором 1997 року, підписаним 164 країнами, включаючи Україну, щодо протипіхотних мін.

Деякі протитранспортні міни — наприклад, ПТМ-1С, що приземлилася на подвір’ї Сергія — мають чутливі запобіжники, які можуть спричинити вибух, коли люди їх підхоплять, і можуть вважатися протипіхотними мінами. Таким чином, вони заборонені міжнародним правом, хоча ні Росія, ні Сполучені Штати не приєдналися до відповідного договору.

Ранок 3 квітня розпочався в Безруках, як і будь-який інший від початку російського вторгнення: черговий день без електрики для кількох тисяч жителів та періодичні перестрілки між українськими та російськими силами, які стали звичним явищем.

Було переважно тихо, але близько 10 ранку вибухнув сарай на подвір’ї Сергія. Звуку артилерійського снаряду чи ракети не було, лише вибух.

Сергій, який більшу частину життя прожив у Безруках, вийшов оглядати пошкодження. Уламки були розкидані по всьому його верстаку, бік сараю був пошкоджений і з’явився прямокутний кратер глибиною в кілька дюймів.

Він вийшов забити вікна свого будинку, побоюючись, що може статися ще один вибух, коли побачив зелену трубу, ще одну міну ПТМ-1С, біля паркану на задньому дворі свого сусіда. Він швидко сфотографував і повернувся всередину.

За його словами, вибух стався за 20 хвилин.

«Вибухи тривали протягом дня з інтервалом близько 50 хвилин, а останній був близько 3 години наступної ночі після першого приземлення», – сказав Сергій. Української військової техніки в Безруках немає. Російська лінія фронту знаходиться приблизно в семи милях на північ, а на півдні розташовані позиції української артилерії.

Міни були налаштовані на самознищення в певний час, функція, закладена в кожній міні, яку можна встановлювати з двогодинними інтервалами на термін до 24 годин. Під час серії вибухів, які сколихнули його околиці, ніхто не загинув і не постраждав.

«Пощастило, що в той день там не грали діти», – сказав Сергій. «Зазвичай вони б грали на задньому дворі під час вибуху перших мін, але того дня був дощ».

Спеціалісти з утилізації бомб у Харкові, які реагують на повідомлення щодо нерозірваних боєприпасів по всьому місту та його периферії, повідомили, що це перша зареєстрована поява ПТМ-1С з початку війни.

Оскільки Росія переміщує свій фокус на схід країни після її жахливих поразок навколо столиці країни, російські сили посилили обстріли Харкова та інших регіонів, часто вдаючись до невибіркових атак.

Женевськими конвенціями заборонено навмисне націлювання на цивільних осіб із будь-якої зброї, і використання Росією цих розсіяних мін, можна вважати невибірковою атакою, враховуючи, що артилерійські ракети, що переносять ці міни, які можуть рухатися на відстані до 20 миль, були випущені по цивільній території, на якій немає військових цілей.

«Минулого тижня з’явилася ця зброя», – сказав керівник групи вибухотехніки, яка працює в Харкові та прилеглих містах. З міркувань безпеки він вказав лише своє ім’я - Максим. У регіоні є щонайменше шість інших таких команд, як його.

Міни, що вибухають у випадковому порядку, – це лише нова особливість виснажливої роботи Максима. Його команда з півдюжини чоловіків безперервно працює в Харківській області з моменту вторгнення Росії. Ймовірно, знадобляться роки, а можливо й десятиліття, щоб знищити всі боєприпаси, запущені в Україну під час війни.

26-річний керівник групи фіксує від 5 до 30 інцидентів на день, повідомлення про ракети, що падають у будинки, приходять йому на телефон, і люди часто просять його приїхати і подивитися на вибухонебезпечні предмети.

У вівторок справи Максима включали викопування 122-міліметрового корпусу ракети перед супермаркетом та видалення предметів з житлового будинку та парку розваг.

Під кінець дня, коли він працював на фермерському полі, щоб вилучити залишки ракети «Смерч», чоловік на велосипеді під’їхав і помахав йому.

«Ти можеш витягти те саме з мого дому?» — крикнув чоловік.