Останні вісім років територіальну цілісність України допомагають відстоювати іноземні бійці з незвичайними шевронами — на тлі українського прапора зображена вовча голова із повною картою Грузії на лобі. Це грузинські добровольці, які прибули до України ще 2014-го і створили тут Грузинський національний легіон.
З 24 лютого легіон серйозно розширився і став чи не найчисельнішим іноземним контингентом у складі ЗСУ: сотні синів Грузії з усього світу, попри офіційну позицію своєї батьківщини, попрямували до України, щоб допомогти перемогти у цій війні.
Читайте також:
Шотландці, італійці, грузини та інші. Як працює Інтернаціональний легіон в Україні — відео Про підготовку російської армії, дії грузинської опозиції та перспективи української перемоги НВ розповідає командир Грузинського легіону Мамука Мамулашвілі.
— У вас яскрава біографія, де були і російський полон, і паризький диплом. Як так сталося?
— Я брав участь у бойових діях на території Абхазії разом зі своїм батьком [ військовим генералом Зурабом Мамулашвілі ]. З 12 років ріс на його військовій базі, а коли мені виповнилося 14,
тато поїхав на війну і взяв мене з собою рядовим солдатом. Коли мені виповнилося 15 років, я вже був у полоні три місяці.
Історія була така: спочатку ворог узяв у полон сім'ю директора гідроелектростанції, на якій ми засіли в оточенні. Його самого вбили, на переговори відправили дружину з молодшою дитиною та вимагали здатися під загрозою розстрілу дітей. І ми здалися.
На той час ми вже близько трьох місяців були в кільці і вичерпали всі запаси. Прорвати це кільце ззовні і вивести нас намагалися саме українські добровольці з УНА-УНСО. Дуже багато хто з них загинув, допомагаючи нам. Тоді я вперше у житті зіштовхнувся з українцями.
Наш батальйон із 33 людей, що залишилися, взяли в полон, більшість там загинула. У мене ж було три місяці важкого полону з тортурами та імітацією розстрілів. Це робили регулярні війська Росії — кілька абхазців і переважно вірмени. Зрештою мене все ж таки обміняли на 19-річного хлопця, сина якогось чиновника.
Після цього було ще кілька локальних конфліктів із осетинами та Чечня, де я воював проти Росії. Туди мене відправив батько, бо у нас склалися дуже добрі стосунки з чеченцями у полоні.
Нас поєднали кавказькі традиції: вони пишалися тим, що батько взяв сина на війну. На Кавказі це вважається честю.
А потім мені наділо воювати. Тоді відучився на бакалавра в англомовному університеті в Тбілісі та поїхав доучуватися до Парижа, де моя сестра вже захищала докторську. Моя дипломна робота, до речі, була на тему війни Чечні з Росією. Взагалі, війна з Росією завжди актуальна, тому що вона ніколи не закінчується.
Повернувшись до Грузії, я професійно займався єдиноборствами ММА ( Mixed martial arts — змішані бойові мистецтва) і близько року працював політичним радником міністра оборони.
Сьогодні на боці України воюють кілька сотень етнічних грузинів з усього світу, які продовжують звільняти українські села від російської окупації. / Фото: DR
— Як опинилися в Україні і чому заради неї знову взяли до рук зброю?
— Коли трапилися події 2014 року, і я почув слово «Українці», я згадав про їхню допомогу в Абхазії.
В Азербайджані тоді проходив кубок світу з ММА. Української збірної там не було і ми вийшли на нагородження з українськими прапорами.
Коли все увійшло у фазу початку війни,
зрозумів, що треба зібрати своїх бійців та їхати воювати за Україну. Ось так спонтанно ідея Грузинського легіону і спала мені на думку. Справедливість — наша єдина мотивація. Те, чого ми хочемо, і те, чому ми тут.
Весь цей час ми пробули на лінії зіткнення у Луганській та Донецькій областях — брали участь у боях за Дебальцеве та на Світлодарській дузі.
Я люблю цю країну через те, що тут живуть волелюбні люди. Україна довела, що вона набагато краще воює, ніж багато інших добре озброєних країн. Для нас велика честь воювати за неї.
— Війни, які розв’язує Росія, — у чому схожість та відмінність вторгнень до Грузії та України?
— Абсолютно жодних відмінностей немає. Навіть сценарій із убитими та зґвалтованими дітьми повторюється з разу в раз. Те саме було в Грузії, і те саме бачимо в Україні. Ми воюємо з варварами і більше нічого. Росіяни просто не вписалися у цивілізацію. Вони не можуть йти в ногу з тим, як розвивається світ і залишилися десь у XVI столітті. Або ще далі. Росія має бути ізольована від світу, бо вона несе загрозу — своїм озброєнням та п’яним характером.
Тож принципової різниці я не бачу — це просто продовження тієї війни, яка почалася для мене у 1990-х.
Читайте також:
Грузинський десант. Брав участь у боях за Ірпінь і Гостомель — інтерв'ю НВ з екс-міністром оборони Грузії Іраклієм Окруашвілі Україна зараз лідер регіону, і все, що відбувається тут, безпосередньо пов’язане із Закавказзя і позначиться на ньому. Тому що політичні амбіції Росії спрямовані не лише на Україну, а також на Грузію та взагалі на відтворення Радянського Союзу. Це хвора ідея, якої потрібно Росію насильно позбавити.
— Розкажіть про Грузинський легіон, чим він займається в Україні?
— Легіон виконує спецоперації — це безліч маленьких груп, які постійно завдають неприємностей росіянам.
Якщо брати загалом контингент, то чисельність грузинських добровольців нині в Україні є величезною. Якщо порівняти, наприклад, усіх іноземців, що приїхали воювати, і одних тільки етнічних грузин — нас приблизно вдвічі більше. Рахунок йде на сотні, хоча ми можемо цю цифру швидко помножити на два чи три. Але поки що ми припинили рекрутування, хоча мене здивувало,
скільки грузинів приїхало з Європи, переважно з Польщі та Італії.
Ми приймаємо хлопців за рекомендаціями наших грузинських військових. Беремо обов’язково із бойовим досвідом.
— Який бойовий досвід ви отримали в Україні?
Упродовж восьми років я брав участь практично у всіх боях на Сході. Зараз ми активно брали участь в обороні Києва та області, звільнили кілька сіл на Бориспільському напрямку.
Читайте також:
Брат по зброї. Командир чеченських добровольців, який воює за Україну, розповідає про свої три війни з Росією У лютому в Гостомелі ми були першими, хто зустрів росіян, коли відлетіли гелікоптери і почали бомбити аеропорт. Там же зустрілися з кадирівцями, але познайомитись не встигли [cміється Вони вмирають так само, як і решта. А те, що відпускають бороди — так у нас вони довші будуть. Але те безчестя, яке творить Кадиров, суперечить кавказьким традиціям. Від росіян вони тепер відрізняються тим, що одні п’ють, а інші ні.
— У яких політичних реаліях мешкає нинішня Грузія? Як оцінюєте реакцію офіційного Тбілісі на війну в Україні?
— Росія не змогла провести фізичну окупацію Грузії та окупувала її політично,
вклавши у це дуже великі фінанси. Сьогодні ми отримали уряд, який підтримує Росію, хоч відкрито про це сказати не може. Але маску знято.
У народу зовсім інша позиція, ніж уряд і тому він повністю підтримує опозицію. Одна з її лідерів — моя сестра Нона Мамулашвілі, член парламенту Грузії. Нещодавно вона у прямому ефірі вмазала в обличчя депутату, який сказав, що війну розв’язав Зеленський.
Уряд зараз у меншості, але ми поки що не можемо його переобрати. Терпіння народу вже вичерпано, і є великий ризик повалення. Хоча дестабілізувати країну нікому не хочеться, адже в Грузії це зазвичай закінчується кровопролиттям.
Зараз проросійський уряд намагається щосили утримати позиції, але, я думаю, це останні місяці його існування.
— Як ви оцінюєте підготовку російських військ, розподіл сил у цій війні та її результат? Яким є ваш особистий план на майбутнє?
— Російські війська були абсолютно не підготовлені до спонтанної війни. Путіна просто обдурили, що він може випадково виграти війну з Україною. Без цинізму скажу, що ми очікували набагато більшого опору росіян на полі бою.
Для участі у спецопераціях в Україні Грузинський легіон набирає добровольців за рекомендаціями своїх військових і лише з бойовим досвідом / Фото: DR
Об'єктивно Україна цю війну виграє та виграє. По-перше, у нас немає іншого вибору, а по-друге, ми набагато сильніші, ніж друга армія світу. Я ніколи не був схильний перебільшувати наші можливості, але та динаміка бойових дій, яку бачу сьогодні, говорить про те, що Росія вже програла. Тому що основну масу авангарду російської армії ми вже вбили. Кажу «Ми», тому що ми не вважаємо себе якимось окремим формуванням. Ми вважаємо себе такими ж українцями, як і грузинами. І ми залишаємось до кінця.
