У Мелітополі не залишилося українських газет, радіо, телебачення: 90% інформаційного простору – російська пропаганда. Оглядач Національної спілки журналістів України підготував огляд медіапростору в місті, такі новини Мелітополя повідомляє Мелітополь.City. "Узяти пошту, телефон, телеграф…" Захоплення цих трьох об’єктів означає, згідно з фразою, яку приписують Леніну, встановлення нової влади. У Мелітополі після перших днів боїв 24–25 лютого все відбувалося майже за тим сценарієм. Щоправда, захоплювали сучасні засоби інформації та комунікації - насамперед виставили варту біля телевежі на південному виїзді з міста й узяли під контроль усі радіочастоти. А незабаром замість українських каналів на Т-2 з’явилися окупаційні. За кілька днів команда проросійських пропагандистів заїхала до бізнес-центру, що належить колишньому нардепу Євгенові Балицькому. До візиту цих гостей останній готувався заздалегідь у Криму – регулярно навідувався на півострів, де живе його родина. Отож до міста прибули підготовлені пропагандисти, які одразу почали "клепати" свій продукт. Їм на допомогу дали місцевого директора ТРК "МТВ-плюс" Олега Шостака.
Телерадіокомпанія Балицького ще 2016 року "уславилася" тим, що мапу нашої країни показала без Криму; за це дістала попередження від Нацради України з питань телебачення та радіомовлення. Нині Олег Шостак став такою "важливою персоною", що пересувається містом лише в супроводі конвою. Возять його вранці щодня з бізнес-центру на планірки до військово-цивільної адміністрації, що розмістилася в Палаці культури ім. Тараса Шевченка. Олег Шостак на фото праворуч. Інформаційний вакуум На третій день вимкнули зв’язок та інтернет. Згодом це повторювалося не раз. Найтриваліша відсутність зв’язку – два тижні. Жителі почали масово виїжджати з Мелітополя. У європейському місті відімкнути зв’язок і занурити населення в інформаційний вакуум – певно, це найбільші тортури. Люди ходили вулицями в пошуках омріяної "точки зв’язку". Спіймати її щастило перед будівлею СБУ коло пам’ятника підпільникам, біля спорткомплексу агротехнологічного університету, де роздавали гуманітарку, на новомелітопольському мосту, коло школи № 16 на спортмайданчику. Дехто навіть вилазив на машини, щоб додзвонитися рідним.
Під прицілом ФСБ Журналісти були першими, кого від початку окупації Мелітополя викликали на розмови загарбники. У перші тижні бойових дій контрактники ворожого війська намагалися поводитися "толерантно". Звірства з тортурами, кайданками та полоном почалися з приходом росгвардії. Зайди спробували пошкодити DDos-атаками найпопулярніший у місті сайт "РІА-Мелітополь". Довелося звертатися по допомогу в боротьбі з хакерами до Міністерства цифрової трансформації. Коли зрозуміли, що цю війну українським програмістам програли, у хід пішли сталінські методички. На співбесіди по черзі викликали журналістів: 13 березня – редактора "РІА-Мелітополь" і директора "Головної газети Мелітополя" Світлану Залізецьку. Розмову проводила помічниця Балицького Галина Данильченко (пізніше її оголосили псевдомером). Вона вмовляла Світлану Залізецьку почати співпрацю та попередила, що попереду її чекає зустріч з комендантом. Обіцяла за співпрацю славу "ат Маскви да самих да акраін" та інші "пряники". Світлана відмовилася й одразу по співбесіді поїхала з міста, щоб і далі робити сайт.
До речі, того самого дня 11 березня в Мелітополі взяли в полон мера міста Івана Федорова – його під конвоєм вивели з будівлі з мішком на голові. Усі друковані ЗМІ припинили вихід у світ. До редакції медіахолдингу МВ прийшли з обшуком військовики, просто з дому забрали кількох журналістів. Того дня Михайло Кумок, його дружина, а потім і донька Тетяна опинилися в комендатурі "на співбесіді". Наступного дня сайт МВ вже не працював – Михайло зупинив роботу редакції, щоб не наражати колектив на небезпеку. Відтак у місті почали випускати фальшиву газету з логотипом МВ, яку роздавали на тимчасово окупованих територіях Запорізької області. Приклади проросійської пропаганди у місцевій пресі. Взяли в заручники пенсіонера Єдиним ковтком повітря свободи для містян залишалися сайт "РІА-Мелітополь" і телеграм-канали. Кремлівські пропагандисти за місяць створили кілька своїх ТГ-каналів, аби захопити весь інформпростір у місті. Проукраїнське інтернет-видання стало кісткою в горлі і вони взяли в заручники батька Світлани Залізецької – 75-річного пенсіонера Йосипа Залізецького.
Вимагали, щоб Світлана приїхала до міста й була коло батька. Під час обшуку в її будинку співробітник ФСБ дорікав її матері, що та, мовляв, погано виховала доньку, яка не знає "справжньої" історії й не те пише про росіян, тому їй не завадило б посидіти в камері та почитати "правильну" історію. До Мелітополя Світлана не повернулася. Умовою звільнити батька-заручника була передача управління сайтом, який став найпопулярнішою альтернативою пропагандистській "зомбі-машині". Батька мелітопольської журналістки тримали в полоні.Автор: РИА-Мелитополь Махровий совок Нині мелітопольці насилу впізнають рідне місто. На найвищому флгаштоку Запорізької області – на центральній площі Перемоги – червоний прапор. На арці – георгіївська стрічка й орден Перемоги. На російському супермаркеті, що оселився в будівлі, "віджатій" у АТБ, радянські афіші, листівки та російська військова символіка. Російські танки розбили гордість Мелітополя – рівні дороги… Солдатів-дикунів дивувало, що маленьке 150-тисячне місто має свій басейн і льодову арену. Нажаль, деякі пенсіонери піддалися пропаганді. Але тих, хто прийняв "нову владу", небагато – до 10%. Решта мелітопольців чекає з нетерпінням, коли місто визволять ЗСУ. Дехто розклеює листівки "Мелітополь – це Україна", "Смерть окупантам!", хоч у місті сотні озброєних військовиків. Попри численні арешти (у полон узяли загалом понад 400 осіб з початку) діє підпільний рух. Дорослі й діти співають ночами "Ой у лузі червона калина…", партизани знищили понад сотню ворожих солдатів. У Мелітопольському районі вночі підірвали залізничний міст, щоб з Криму не могли підвозити боєприпаси й військову техніку. Містяни демонструють росіянам: Мелітополь не житиме в СССР, куди його переносять щодня, немов у машині часу. Мелітополь – це Україна!
