Захоплення більшої частини території Херсонської області агресором через два місяці все ж призвело до оприлюднення загарбниками персоналій окупаційної злочинної «адміністрації». Безумовно, після деокупації стане предметами дуже серйозних розмов робота обласної влади та ситуація з місцевим самоврядуванням у регіоні.
Втім, якщо фейкове «призначення на посаду» фейкового «глави» так званої злочинної та фейкової «військово-цивільної адміністрації» Володимира Сальдо нікого не здивувало, що кандидатура окупаційного фейкового «градоначальника» Олександра Кобеця здивувала й неабияк.
Володимир Сальдо – дуже відома особа в Херсоні. Він із 2002 по 2012 роки тричі поспіль обирався міським головою. І на початку своєї кар’єри на цій посаді він був дуже популярним у місті, оскільки різко контрастував з попередніми градоначальниками, вихідцями та компартійного середовища з відповідними менталітетом та манерами.
Прийшов, як було модно тоді говорити, із реального сектора економіки Сальдо разюче відрізнявся від попередників. Комунікабельний, демократичний, сучасний, з амбітними планами щодо повернення Херсону колишнього статусу одного промислових центрів півдня України.
Адже на момент першого обрання Сальдо справи у місті йшли хоч і неважливо, але не безнадійно. Три найбільші підприємства – суднобудівний завод, бавовняний комбінат та завод з виробництва сільгосптехніки – хоч і перебували у складному стані, але ще не було втрачено віри в їх порятунок.
Вірилося, що нормально запрацюють і такі менші, але все ж таки значущі для міста підприємства як консервний завод, взуттєва фабрика, напівпровідниковий завод, «Енергомаш», електромеханічний завод та інші.
На початку першого терміну Володимир Сальдо багато та красиво говорив про залучення у місто інвестицій. У Херсоні проводилися різноманітні інвестиційні форуми – пафосно, помпезно, з велемовними панельними дискусіями, з пишними банкетами та фуршетами. Делегації чиновників та підприємців на чолі із Сальдо, «переймаючи досвід», об’їздили півсвіту – або за бюджетні гроші, або за рахунок сторони, що приймає.
А на тлі цієї бурхливої діяльності відбувалося знищення економіки Херсона. Після більш ніж десятиліття мук пішов у небуття бавовняний комбінат, до речі, один із найбільших у Європі.
Не покращилася ситуація на заводі з виробництва сільгосптехніки: підприємство продовжувало занепадати. На суднозаводі теж відродженням і не пахло, дрібніші підприємства або наказали довго жити, або мали складне існування.
Тобто обіцяного міським головою «херсонського економічного дива» не сталося. Тим не менш, у 2006 році Володимира Сальдо знову обрали мером міста, насамперед завдяки його неабиякому таланту пускати пилюку в очі. Він також витрачав бюджетні та спонсорські гроші на марні «інвестиційні форуми», також «розводив» іноземних підприємців на оплату закордонних відряджень для себе та особливо наближених чиновників.
Але паралельно з цим Сальдо порозумівся з підконтрольними владі окремими «громадськими організаціями», що живуть за рахунок подачок: ветеранськими профспілковими, афганськими, чорнобильськими, жіночими…
Не обділений маніпуляторськими здібностями Сальдо швидко зрозумів, що підтримку таких «суспільників» купити нескладно і не надто накладно: концерти, обіди та подарунки до свят для всіх, а для керівників та активу – офіційне та неофіційне матеріальне стимулювання час від часу.
А ще – призначення підконтрольних та «підгодованих» керівників комунальних підприємств та бюджетних установ. Результат: готовий великий штат майже дармових агітаторів, які мають певний вплив.
Час перебування Сальдо на посаді мера Херсона запам’ятався колосальними корупційними схемами. Коли бюджетні підряди отримували лише «свої» фірми, які щедро ділилися «відкатами» з мером та його наближеними. Коли міські дороги ремонтувалися так, що навесні асфальт з них сходив разом зі снігом, але наступний ремонт виконували ті самі підприємства.
Коли фінансування поточного ремонту шкіл за принципом «побілити-пофарбувати» можна порівняти з кошторисами капітальних ремонтів. Коли кожен «безкоштовний» шкільний обід із другосортних продуктів обходився до бюджету на суму, на яку можна було б непогано провести вечір у середньому ресторані херсонів.
Десятирічне правління Сальдо в Херсоні стало часом тотального казнокрадства і корупції, що обплутала всі сфери життя міста, час грандіозних скандалів.
Близькі до мера підприємці хотіли віджати будівлю Херсонської шахово-шашкової спортшколи.
Надто вже їм сподобалося розташована неподалік центру будівля будівлі XIX століття, колишня резиденція італійського консула.
Затія не вдалася, оскільки херсонська школа шахів була на початку 2000-х на підйомі, і скандал швидко набув всеукраїнського резонансу. За херсонців заступилися кілька іменитих спортсменів, і міській владі довелося відмовитися.
Ще один скандал пов’язаний із розташованим біля Херсонського автовокзалу сквером, який називається в народі «Дубки». Територію дуже важливого для міста зеленого масиву Сальдо хотів віддати донецькій компанії «Амстор» під будівництво гіпермаркету. Але зробити це не дозволили місцеві громадські діячі, які розгорнули масштабну протестну компанію.
Таким чином, навіть недосконалі українські демократичні інститути допомагали «тримати удар» від прихильників корупційних схем.
А ось авантюру, що обернулась потворою історичного центру Херсона, Сальдо та його підлеглим вдалося провернути. На вулиці Суворова компанія «Оскар» збудувала торгово-розважальний центр «Суворовський». Спочатку городяни схвалювали ідею, оскільки їм показали дуже симпатичний проект.
Але потім забудовник, бажаючи зменшити кошторис, побудував потворну споруду, що не має майже нічого спільного з проектом. У народі «Суворовський» прозвали «Замок Кащея». Так будівля виявилася потворною і дисонує з виглядом історичного центру міста.
Історичний центр Херсона при Сальдо повільно, але вірно занепадав. За показової любові багаторічного мера до «історії рідного міста». Щоправда, любив Сальдо своє місто «дивним коханням». Саме за Володимира Сальдо в Херсоні почалося агресивне насадження «російського світу». Під час кожного Дня міста, що відзначається у вересні, неодмінно організовувався «маскарад» із «засновниками Херсона» – ряженими «Катериною Другою» та «Світлим князем Потьомкіним» у виконанні місцевих акторів.
Також проводилися різного роду «науково-практичні конференції», які не мали жодного відношення до науки. Під час цих «шабашів», найчастіше організованих за підтримки «Росспівробітництва» та фонду «Російський мир», історія Херсона та Херсонщини трактувалася в імперському ключі начебто не було тут ні антично-скіфського періоду, ні тюркських племен,
ні форпостів Великого князівства Литовського. ні двох Січ запорізьких козаків.
Сальдо не приховував симпатій до Росії та співпраці з росіянами. Він відправляв від Херсона представницькі делегації на фестиваль «Велике російське слово», який організовували в Криму ті самі «Росспівробітництво», «Російський світ», а також керований одіозним Костянтином Затуліним «Інститут країн СНД». Сам охоче відвідував це збіговисько шалених російськомирців.
2012 року Володимир Сальдо став нардепом від Партії регіонів. У цій якості він у 2013 році прославився як один із «законів 16 грудня», які голосували за диктаторський пакет. А у 2014 році він «засвітився» на російському телебаченні у ток-шоу сумнозвісного Володимира Соловйова. Там він назвав українську Революцію гідності нібито «сценарієм».
Втративши всі посади, Володимир Сальдо двічі намагався повернутися в крісло мера міста – у 2015 та 2020 роках. Але у 2015 році відмовився від участі у другому турі виборів нібито на користь ще одного одіозного херсонського персонажа – Владислава Мангера, якого звинувачують у замовленні нападу на активістку Катерину Гандзюк.
Умови ймовірної угоди не розголошувалися, і у 2020 році Сальдо програв у другому турі виборів нинішньому Херсонському міському голові Ігореві Колихаєву.
Володимир Сальдо був депутатом Херсонської міськради протягом двох останніх каденцій: від партії «Наш край», а потім – від власної партії «Блок Володимира Сальдо».
За цей час екс-мер та екс-нардеп встиг побувати фігурантом ще кількох великих скандалів: «каламутної» історії з його викраденням у Домініканській республіці, куди він прилітав для бізнес-переговорів, та історій з рейдерськими атаками на підприємство «Херсонбуд» та оздоровчий комплекс «Загублений світ», які контролює Сальдо.
До речі, сам екс-мер при тому, що сидить на мільйонних активах, таких як будівельний бізнес і комерційна нерухомість і вважається одним з найбагатших херсонців, він ніколи не був ні офіційно зареєстрованим підприємцем, ні директором будь-якої фірми.
Єдина офіційна посада Володимира Сальдо – керівник громадської організації будівельників та інвесторів «Будінвестсоюз». Уся його бізнес-імперія записана на підставних людей.
Така ось людина «очолила» окупаційну злочинну та фейкову «військово-цивільну адміністрацію» Херсонської області.
У його активі, окрім багаторічного корупційно-злодійського стажу, – ще й не один десяток років роботи на російських замовників в ролі «агенту впливу». Ймовірно Сальдо знищував промисловий потенціал міста він також не лише з власної ініціативи.
Складно сказати, чи горів 65-річний Сальдо бажанням саме так завершити свій «славний шлях». Особливо після того, як 20 березня загинув херсонський підприємець Павло Слободчиков, який допомагав Володимиру Сальдо як «рішала» і, швидше за все, був одним із тих самих підставних, на кого екс-мер записував свої активи.
Але як би там не було, а люди з таким послужним списком, як у Сальдо, неминуче опиняються у ситуації, коли подітися вже нема куди.
Що ж до «глави» окупаційної злочинної та фейкової «міської адміністрації» Херсона Олександра Кобеца, то тут – ситуація інша, і в чомусь вона навіть цікавіша за ситуацію з Сальдо.
Як тільки стало відомо, кого російські окупанти зробили підконтрольним їм злочинним «мером» Херсона, обізнані в ситуації в місцевому політикумі городяни були здивовані. Вони вирішили, що колаборантом став раптом відомий у місті активіст Олександр Кобець,
який балотувався на минулих виборах до міськради від партії «Голос».
Але невдовзі з’ясувалося, що активіст Кобець ще на початку війни виїхав із Херсона. Ні про яку співпрацю з рαшиcτами він і не думав, і його по батькові Дмитрович, тоді як окупаційного фейкового «мера» звуть Олександром Юрійовичем. І якщо Кобецу-активісту ще немає і 40, то Кобецу-колаборанту – 63 роки.
Олександр Юрійович Кобець родом із Херсона, служив у КДБ СРСР, потім – у СБУ: спочатку – у рідному місті, а потім – до Києва, в апараті главку. У 2010 році він вийшов у відставку та зайнявся бізнесом та жив у столиці. За інформацією, що з’явилася в медіа, Олександр Кобець заборгував якійсь приватній особі 80 тисяч доларів, і справа дійшла до суду, оскільки позикодавець не отримав своїх грошей у заздалегідь обумовлений термін.
Як розповіли журналістам знайомі колаборанта, його востаннє бачили у Києві 7 березня. А під кінець квітня екс-співробітник спецслужби «сплив» у Херсоні. Швидше за все, він завербований багато років тому, можливо, був «сплячим» агентом.
І саме цим можна пояснити завзяте небажання Кобця фігурувати в публічному просторі: Кобець не мав акаунтів у соцмережах, не любив фотографуватися та старанно намагався ніде не потрапити в кадр навіть випадково. І це йому вдавалося, наразі єдине фото Олександра Кобеця – дуже нечітке зображення, розтиражоване СБУ.
Отже, своєю маріонеткою на Херсонщині окупанти зробили злодія та корупціонера, на якому, як кажуть, тавра ніде ставити. А в Херсоні маріонеткою росіян став зрадник із, швидше за все, більш ніж 20-річним стажем.
І Сальдо, і Кобець безславними фіналами своїх «запаморочливих кар’єр» у яких разів підтвердили, що велика зрада – лише одна з ланок у ланцюгу злочинів, щоправда, ланка ця – остання.
