Міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук розповіла, що кілька сотень людей залишаються на території заблокованого окупантами маріупольського заводу «Азовсталь», а в самому місті – десятки тисяч. Вирватися з Маріуполя та прилеглих селищ стає дедалі складніше. Про це, зокрема, розповідають ті, хто нещодавно зміг евакуюватися до підконтрольних владі України територій. Свою історію проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов’я» розповіла Тетяна, яка не розкриває свого прізвища з міркувань безпеки. Вона змогла долучитися в Мангуші до колони автобусів з евакуйованими з «Азовсталі».
В чергу на кілька місяців
«Ми, завдяки родичам, виїхали у Мангуш, і в Мангуші ми просиділи цілий день до вечора, поки змогли потрапити у цю колону. В колонну теж потрапили не всі люди, які чекали у Мангуші, тому що у людей не було «фільтрації». У кого була фільтрація, ті змогли поїхати, нас поїхало 56 осіб», – розповіла жінка.
За її словами, для того, щоб пройти «фільтрацію» у селищі Мангуш, потрібно отримати так звану «перепустку», яка дозволить виїхати за межі Маріуполя.
«У Маріуполі зараз така ситуація, що якщо у тебе немає «фільтрації», ти з міста зовсім не виїдеш. Щоб отримати «фільтрацію», потрібно виїхати, наприклад, в Мангуш, що прилягає до території міста. Тому що там є світло, там цивілізація більш розвинута і там можна отримати цю «фільтрацію». Але теж момент, якщо, наприклад, у тебе немає машини, і ти своїм ходом, або якщо є машина і треба виїхати за межу міста, то ти маєш спочатку отримати міську «перепустку» так звану. Вона видається у РОВД по районах наших, там черга», – розповіла Тетяна.
Вона каже, що ця черга вже складає близько вісімнадцяти тисяч людей.
«Приймають десь по 100-150 осіб на день. Видають «перепустки», з якими ти можеш пересуватися містом, між районами, і виїжджати, наприклад, у Мангуш, Володарське. Тобто, спочатку треба стояти там чергу, місяць-півтора, потім ти їдеш, стаєш у чергу на «фільтрацію» і ще чекаєш стільки ж часу. Тільки після цього – якщо своїм ходом, без машини, ось така процедура», – додала жінка.
Таким чином окупанти випускають тільки тих, хто пройшов «фільтрацію» – і це здебільшого жінки,
діти та літні чоловіки.
«Пенсіонерам «фільтрацію» можна не проходити, їм легше, це тим, кому 75+. Те саме для дітей – до 14–15 років. А інші зобов’язані пройти «фільтрацію», вони перевіряють і у базу даних тебе вбивають. До чоловіків більш суворий підхід, жінкам простіше. Без «фільтрації» нас нікуди не випустили. Навіть евакуація, яка була організована на вищому рівні президентом, домовленості були, і то в ній вимагали «фільтрацію». Тому 54 автобуси їхали, з них тільки 5 були з людьми, і то неповні», – пояснює Тетяна.
«Ключове слово – виживали»
Тетяна також розповіла, що після початку бомбардування міста російською авіацією на початку березня місяць довелося прожити у підвалі. В Маріуполі вже майже не було світла, газу, опалення, мобільного та інтернет-зв’язку.
«У нас вистачило, наприклад, на 40 днів їжі – це те, що в нас були запаси, закрутки різні, крупи. І коли ми зрозуміли, що їжа закінчується, а ще стріляють (вже не вірили, що буде кінець цьому всьому), ми зрозуміли, що треба бігти та отримувати пайки (від окупантів – ред.). Ми до останнього сиділи, ми їли свою їжу,
ми не йшли отримувати», – розповіла жінка.
За її словами, в місті були так звані магазини – машини з кузовом, які возять їжу з Росії та Донецька, де можна було отоваритися за готівку: як гривнями, так і рублями. Щоб отримати російську так звану «гуманітарку», доводилося займати чергу з 5-ї ранку і стояти майже весь день, додає вона.
«У людей починається інстинкт виживання і… всім потрібна їжа, люди по місяцю не бачили хліба, не те щоб м’яса, ковбаси. Просто хліба хотілося і води хоча б, тому що ми пили до цього і дощову воду, збирали, кип’ятили її. І стоїш ти цілими днями у чергах і після обіду, дай Боже, якщо тобі дістанеться щось з продуктів, ти купуєш. В принципі, якщо ти витратиш один день, ти можеш купити собі щось поїсти. Потім почали пускати людей з сіл, наших людей, найближчі села, почали привозити продукцію», – додала жінка.
Директор Маріупольського телебачення Микола Осиченко, який зустрічає маріупольців у Запоріжжі, розповів, що людям доводиться долати не один день шляху. Він також зазначив, що в місцях розселення евакуйованих жителів Маріуполя важливою є робота психологів.
«Я якраз зайшов, і до психолога підсіли жінка та дочка. Жінка сказала, що вона цієї ночі не спала, бо дуже тихо, в тиші такій спати не можу і постійно чекаю, що зараз щось буде. На доньку дивитись страшно, дитина забита, вона не розуміє, як це так, що з крана вода тече, що на вулицях є люди, будівлі цілі, вікна цілі. З людьми працює психолог, є медик. Рани їх не гоїлися там, авітаміноз, нестача їжі», – розповів Осиченко.
