Армія окупантів зазнає великих втрат, які московський режим намагається поповнити коштом прихованої мобілізації. Але ефект від неї може виявитись не тим, на який розраховують у Кремлі
Майже 27 тис. убитих - такі, за оцінками Генштабу ЗСУ, втрати російської армії за 77 днів війни. Ці дані є у відкритому доступі в Україні, але їх приховують у Росії.
Там в обігу інша інформація. Наприклад, біля військкоматів Новоросійська - найбільшого південного міста-порту РФ на Чорному морі, що розкинулося приблизно в 260 км по прямій від Маріуполя, який досі борониться в облозі, - чоловікам роздають листівки з великою літерою Z у заголовку «Zакінчуємо війни». На зворотному боці текст про те, що Росія проводить спецоперацію в Україні, а тому керівництво країни вирішило збільшити чисельність збройних сил.
Але оскільки ці листівки не просто закликають громадян до патріотизму, а рекламують службу за контрактом у російській армії, то нижче за текстом потенційним солдатам обіцяють по 170 тис. рублів на місяць. Цифра висока: середня заробітна плата в Новоросійську становить 42 тис.
рублів.
«Військова служба за контрактом – це не просто робота. Вступаючи на військову службу за контрактом, ви вибираєте стабільність, широкі можливості для самореалізації, гідний рівень життя та високий соціальний статус», — запевняє російська агітка.
За цими бравурними словами невидимо стоять не тільки величезні втрати росіян в Україні, а й високий рівень виснаження угруповання. Щоб продовжувати навіть нинішній обмежений наступ на сході України Путіну потрібні поповнення. Оголошувати загальну мобілізацію московський диктатор не наважився, але солдати йому потрібні, кажуть аналітики. І тому Кремль збирає їх неявно — під виглядом різних зборів, залучення добровольців та найманців, а також за допомогою активізації прийому на контракт.
Прихована мобілізація – це вимушений крок для РФ, упевнений вітчизняний військовий експерт Віктор Кевлюк.
Останніми роками чисельність армії країни-агресора коливалася у районі позначки 1,9 млн, із яких ледь менше половини припадало на цивільний персонал. Реальну бойову силу становить близько 400 тис. контрактників.
Крім того,
щорічно приблизно 130-140 тис. осіб призивають на строкову службу. І як показала практика боїв в Україні, частина з них Кремль теж відправляє на війну, при цьому присягаючись, що нічого такого не відбувається. Москва не має іншого шляху — країна опинилася в демографічній ямі: її населення стрімко скорочується й старіє.
Показово, що за десять років кількість офіцерів, прапорщиків та мічманів у лавах «другої армії світу» зменшилася з 320 тис. до 270 тис. Це негативно позначається як мінімум на управлінні окремими підрозділами та збройними силами загалом.
Нинішні проблеми росіян значно складніші: за час війни вони втратили в Україні, з урахуванням убитих і поранених, приблизно 120-130 тис. осіб.
Наскрести по засіках
Зараз Кремль спустив у регіони - керівництву всіх восьми федеральних округів, на які поділено РФ (кожний округ складається з кількох областей-автономій), - рознарядку: щотижня постачати на фронт 200 «добровольців».
За даними Кевлюка, із таким «наповненням» сил вторгнення округи не справляються.
Все, на що сподобився Кремль — сформувати так званий військовий бойовий резервний склад (БАРС),
що складається з 38 тис. осіб.
Кевлюк пояснює: у РФ не дуже добре працюють мобілізаційні механізми. Кілька років тому, наприклад, проводилися заходи щодо набору добровольців у Південному військовому окрузі. І при плані 5 тис. солдатів під рушницю вдалося поставити лише 500 осіб.
Зараз Кремль найстаранніше відпрацьовує стосовно пошуку добровольців глуху провінцію — Сибір і Далекий Схід. У той час як у Москві та Пітері такі заходи не проводить зовсім.
Для комплектації армії окупантів такий підхід — ставка на депресивні райони — притаманний: за словами Юрія Каріна, координатора групи Інформаційний спротив, армійська служба за контрактом є соціальним ліфтом для найбідніших прошарків російського суспільства. Тому що «друга армія світу» відзначилася в Україні численними прикладами масового мародерства.
«Але російські командири користуються основним принципом «мамки ще понароджують» і використовують добровольців як «живе м'ясо». Тому поки що з набором спостерігаються проблеми», — каже Карін.
Втім, російські генерали не заспокоюються: на другу половину травня та червень у РФ заплановано організаційно-мобілізаційні збори з резервістами.
Вітчизняний військовий аналітик Костянтин Машовець вважає, що до них намагатимуться залучити до 100 тис. осіб, насамперед тих, хто служив у сухопутних військах. Паралельно у низці місць росіяни знімають із зберігання та готують до відправки у війська законсервовану техніку та інші зразки озброєнь. Про бойові якості та готовність цього застарілого «заліза» говорити складно, але його загальних обсягів вистачить, щоб укомплектувати до 22-25 батальйонних тактичних груп (БТГр), кожна така одиниця зараз складається у росіян із приблизно 700 бійців.
Втім, Максим Саморуков, російський експерт міжнародного аналітичного Фонду Карнегі, сумнівається у здатності Москви здійснити такий масштабний план.
На думку Саморукова, вся соціологія про нібито 80% підтримки росіянами агресії проти України лише слова: воювати ніхто не готовий. Путін від самого початку війни заявив про те, що в Україні проходить «спецоперація», в якій беруть участь «тільки професіонали». У цьому й полягає якийсь «суспільний договір» Кремля з народом: все, що пов'язане з війною, проводиться ніби поза країною,
не торкаючись життя пересічних громадян.
«Резервів мало, втрати величезні, але голосно й публічно про це оголосити неможливо. Вийде, що непереможна російська армія не справляється з Україною, але солдати потрібні. Тому тихцем тиснутимуть, грошима підкуплятимуть, шукатимуть обмежену кількість добровольців», — вважає аналітик Фонду Карнегі.
Загалом у РФ, за оцінками експертів, є близько 300-400 тис. резервістів із досвідом армійської служби. Їх Кремль і буде насамперед «умовляти» сходити на війну. Ймовірно, у кожен район країни чи великі багатотисячні підприємства Москва направить рознарядки — зібрати по 100–200 «добровольців».
Віктор Кевлюк не сумнівається, що навіть якщо людей знайдуть, російське командування зіткнеться з логістичними проблемами. Адже «новобранців» потрібно організовувати, підготувати, озброїти та доставити до районів бойових дій. А також попрацювати над їхнім моральним станом та психологічною готовністю до участі у війні. Усе це потребує часу.
До всього, проти окупантів грає їхній же метод комплектації військ: вони не створюють нових підрозділів,
а поповнюють наявні. За задумом російських генералів, так вони зберігають «перевірене бойове ядро» БТГр, які при цьому не припиняють наступати або брати участь в інших бойових діях.
Але через регулярне відправлення на фронт невеликих партій мобілізованих, практично всі російські підрозділи в Україні мають некомплект особового складу. «Поповнення «розмазується» по всіх БТГр, не поліпшуючи й і не прискорюючи темпи доукомплектування та відновлення підрозділів, не дозволяючи масштабно наступати, — пояснює Кевлюк. — Втрати росіян зростають, результат — мінімальний».
І все ж таки РФ може підтримувати таку війну, збираючи людей батогом і пряником, досить довго — місяцями і навіть роками, запевняє Саморуков. Хоча невдоволення втратами в російському суспільстві накопичуватиметься, але масовим та активним воно стане не скоро. «Влада в РФ навчилася боротися із масовими протестами: це не Янукович, вони готові до такого, – пояснює аналітик Фонду Карнегі. — Вже зараз ціна протесту така, що особливо не вийдеш. Тому довга війна за афганським сценарієм цілком під силу російській владі».
