Відсутність ліків та завищені ціни: як живе Енергодар під окупацією

Акцент

Місяць і тиждень український Енергодар Запорізької області живе під окупацією. На початку березня російська армія три дні намагалася його захопити. 20 тисяч містян вийшли і перекрили дорогу танкам — допоки окупанти не почали обстрілювати Запорізьку АЕС, яка поруч із містом. Тільки тоді місцеві поступилися. Але не здалися. Як живе місто, у яке прийшов «рускій мір» — у матеріалі hromadske.

«Це як апокаліпсис! Таке ми бачили тільки у фільмах»

Марія (ім’я змінене з міркувань безпеки) переїхала в Енергодар 10 років тому, щоб будувати з чоловіком щасливе подружнє життя і виховувати дітей. Нещодавно вони купили в місті землю, посадили сад, планували будувати дім, але почалася війна. Попри все подружжя залишилося в Енергодарі.

«До останнього чоловік казав, що в нашому місті безпечно, що їхати не будемо. “Вони сюди не прийдуть, у нас же найбільша АЕС, 6 блоків. Це ж тероризм!” Усі в місті так думали».

Чоловік Марії — працівник станції. Вже через кілька днів окупації його викликали на роботу на окуповану ЗАЕС. Відмовити він не міг, адже працює у складі оперативного персоналу станції.

«Що, як, навіщо і чому — нічого не сказали. Без мобільних телефонів, лише паспорт і пропуск. Тоді ми прощалися одне з одним. Я бачила, як він прощався з дітьми, це було найжахливіше. Він пішов, а я не знала, коли повернеться — і чи повернеться взагалі».

Проросійський білборд в Енергодарі

Сама Марія перші дні нікуди не виходила — ніхто не розумів, чого чекати від окупантів: вони їздили містом на БТР, патрулювали зі зброєю. За кілька днів Марія наважилася вийти по продукти.

«Це як апокаліпсис! Таке ми бачили тільки у фільмах. Усі великі супермаркети просто порожні, зовсім нічого немає».

А те, що залишалося у менших магазинах і на ринках, вартувало скажених грошей! Рис, гречка — 100 гривень за пачку, макарони — 300 гривень, мішок борошна — 2500 гривень, кілограм звичайної ковбаси — 400-500 гривень, а кіло цукерок «Червоний мак» — 700! Марія розповідає, що перші тижні могла стояти в черзі по продукти 5-6 годин, до того ж приймали лише готівку, якої майже ніхто не мав.

«Банк видавав по 1000 гривень на людину, і був запис. Щоб стати в чергу, потрібно було відстояти іншу чергу! І я записалася під номером 4000».

Сьогодні, розповідає Марія, продукти дорожчі вже не у 5 разів, а десь у 3, якщо порівнювати з цінами до окупації. Усе везуть із Криму. Та з’явилися інші проблеми: медикаменти в місті майже закінчилися, а гуманітарна допомога доїжджає не завжди. А ще днями закрили ТЕС, бо закінчилося вугілля. Чи вплине це на жителів Енергодара, поки незрозуміло. Чоловік Марії продовжує працювати позмінно на АЕС.

«Вони вчепилися за нас своїми щупальцями й сидять тут»

Юлія (ім’я змінене з міркувань безпеки) мешкає в Енергодарі вже понад 40 років. Вона — економіст, працює на Запорізькій атомній станції.Розповідає, що на роботі ситуація напружена: окупанти оселилися на станції, ніби так і треба, а люди й досі пам’ятають, що вони влаштовували у перші дні.

«Вони стріляли по ядерному об'єкту. Їх намагалися зупинити, а вони не зупинялися. Нічого не розуміли і продовжували гатити. Ще вони брали свої снаряди й підривали прямо там на території. Це було жахіття».

Сьогодні ж ті, хто «нічого не розуміє», керують станцією, розповідає Юлія. Працівники з окупантами не спілкуються, проте бачать, що ті звозять спеціалістів, аби перепідключити станцію на бік росії.

«Наше місто Енергодар для них — курка із золотим яйцем! Вони вчепилися за нас своїми щупальцями й сидять тут. Тому що місто дуже гарне! Ще й атомка».

Та якщо станція цілковито перейде під управління «Росатому», Юлія та багато її колег звільняться й покинуть рідне місто. А поки що сподіваються, що ЗСУ звільнять Енергодар.

російські окупанти на території АЕС в Енергодарі, 1 травня 2022 року Фото: AP Photo

«Вони застосували газову зброю, людей нудило кілька днів»

Олена (ім’я змінене з міркувань безпеки) — вчителька англійської мови і мама дворічної дитини. Зараз живе у селі Кам’янка Дніпровська, недалеко від Енергодара. Щоразу, коли треба поїхати у місто по продукти, їй страшно.

«Вони ж з автоматами ходять. Підходять до мене з цим автоматом, і я думаю: це ж зараз як почнуть обстрілювати! Хтозна, що в них у голові. Страшно».

Останнім часом, крім автоматів, російські солдати носять із собою ще й гранати, що насторожує.

Донедавна енергодарці виходили на мітинги й вимагали, щоб окупанти забралися геть. Та першого травня проти мирних жителів застосували невідому газову зброю.

«Вони намагалися їх розігнати й застосували газову зброю — таку потужну, що люди нічого не бачили, їх нудило! І ще кілька днів погано було. Після цього на мітинги вже не виходять».

Крім того, окупанти продовжують перевіряти й допитувати місцевих чоловіків. Якщо знаходять те, що їм здається підозрілим — везуть у невідомому напрямку.

Та ще більше людей засмучує, що росіяни вже почуваються в Енергодарі як у себе вдома! Розвішують проросійські плакати, заселяються в залишені квартири і навіть торгують у покинутих приватних магазинах! Колега Олени нещодавно підслухала розмову одного росіянина — вочевидь, з його дівчиною чи дружиною.

«Каже своїй коханій: “Це місто, де я зараз, таке гарне, маленьке, чисте й акуратне, я тебе сюди обов'язково заберу!” Ви уявляєте, як таке почути?»

В Енергодарі, як і в інших окупованих містах, 9 травня росіяни влаштували святкову ходу. На заході зібралося приблизно 300 людей. На великому екрані демонстрували парад із Москви. Спочатку місцеві здивувалися, що прийшов хоч хтось! Та з’явилися списки — енергодарців серед учасників російського свята майже не було.

Тож місто тримається! І дуже чекає на звільнення.