Додому до нас приходили - шукали нацистів. Розповідь жінок, які виїхали з окупованого Берислава

МОСТ

Ірина Середа та Марина Астахова приїхали до Кривого Рогу із Берислава. Про своє життя в окупованому місті та виїзд вони розповіли журналістам місцевого телеканалу ТРК Рудана.
- Я приїхала сюди з сім'єю - у мене чоловік та двоє дітей. Старший син в Польщі, а менший, якому 17 років, приїхав до Кривого Рогу з нами. Життя наше було хороше, була робота - ми з чоловіком працювали у міській раді, менший син навчався у Каховці. Все було - допоки цей картковий будинок не почав розсипатися на очах, - розповідає Ірина Середа.

Життя в окупованому Бериславі простим не було - продуктів майже завозили, доводилося стояти в чергах по 3-4 години.
- Бувало так, що доходила наша черга, а вже ні м'яса, ні молочки. А вони (росіяни - ред.) приїдуть, зайдуть до магазину без черги, заберуть 20-30 буханок хліба і поїдуть. Ну а що нам з ними боротись, - говорить жінка. - Вони машини у людей забирали, по місту не ловили, але все одно - ходиш вулицями, бачиш їх - і тіло труситься. Додому до нас приходили - шукали нацистів. По 3-4 людини заходили, палець на курку тримали завжди, телефони перевіряли, на горища та у підвали лазили. Не грубили - питали чи ніхто не ображає...

Рішення про виїзд обом жінкам не далося легко.
- Було дуже страшно, але ми заїжджали в села, люди до нас виходили, виносили чай, каву, якусь їжу, питали чи не треба телефони зарядить і все таке інше, - додає Ірина.
Марина Астахова, яка приїхала до Кривого Рогу з чоловіком і двома малими дітьми, каже:
- У Кривому Розі нас дуже тепло зустріли, нагодували нас, поприносили гуманітарну допомогу, підказали куди звертатися, якщо знадобиться робота. Але ми віримо, що приїдемо додому - у нас там залишилися батьки, моя сестричка...
Марина розповідає, що поїхали з Берислава заради дітей - буквально за годину зібралися напередодні і вранці поїхали.
- Ми з дитинкою спали 4 дні в підвалі, вибухи були страшні - одного разу вибух був такої сили, що я подумала - ну все, там вже нічого немає. Ходити містом було страшно - вони (росіяни - ред.) людей наче й не чіпали, але ти все одно дивишся на нього і не знаєш: чи автомат на тебе наставить чи забере кудись, - розказує Марина.
І вона, і Ірина вірять - вони повернуться до Берислава
- Аякже, там же все посаджено, - каже Ірина. - Ми знаємо: наші хлопці нас відстоять. Ми повернемося на свою землю.