Початку «спеціальної військової операції» проти України передувало максимальне нагнітання агресором «кримського питання», аж до ультимативних вимог «визнати анексію», адресованих як Україні, так й іншим цивілізованим країнам світу.
При цьому ключовим кримським колаборантам з Кремля «доводилося» що «дуже скоро» «усі проблеми Криму назавжди будуть вирішеними», та водночас агресор навіть планував злочинну депортацію з півострову кримських татар, після «успішного завершення операції в Україні».
Але вже у березні 2022 року стало зрозуміло, що росія не зможе досягти таких амбіційних цілей суто військовим шляхом, а тому для фейкового «керівництва республіки» Кремлем не публічно заявлялося, що за нібито «будь-яких обставин кримське питання буде назавжди вирішене в рамках переговорів» із Києвом.
Водночас три місяці спротиву України агресорові довели не лише неуспіх російської військової машини, але й безпрецедентне єднання цивілізованих країн світу.
Тому део-купація Криму, яка ще рік тому розглядалася в рамках «Кримської платформи» суто у вимірі тривалого політико-правового процесу,
тепер жваво обговорюється державами світу в рамках постачань Україні озброєнь та безпрецедентного нарощування санкцій.
При цьому у поточних офіційних заявах цивілізованих країн світу констатується безперспективність переговорів з росією до нанесення агресорові відчутної військової поразки.
Тому подовження владою Україною військового стану і мобілізації та готовність Українського народу продовжувати бойові дії в умовах, коли обласні та районні центри самої росії розглядають у оптичні приціли солдати Збройних Сил України породжують серед колаборантів розуміння невідворотності нової реальності.
І тому нинішні, зумовлені близькістю до зони бойових дій, «тимчасові труднощі» вірно оцінюються у Сімферополі тверезіючими колаборантами лише як прелюдія до подальшого розвитку подій.
