Війна

«Ми втратимо море». До кінця року у Маріуполі може померти ще 10 тисяч людей. Радник мера міста розповів, які жахіття коять окупанти

19 трв•NV

Катастрофа на катастрофі, виклик на виклику, а кожен наступний крок окупантів погіршує ситуацію і немає світла в кінці тунелю. Так описує те, що відбувається у Маріуполі, радник міського голови Петро Андрющенко.

Війна Росії проти України — головні події 19 травня

Якщо ситуація не почне радикально змінюватись, застерігає він, то до кінця року наслідком окупації стане смерть ще до десяти тисяч маріупольців.

В інтерв'ю Радіо НВ Андрющенко розповів про жахіття захопленого міста, в якому залишаються жити 150−170 тисяч людей, а також про те, що насамперед зробить Україна після його деокупації.

Петро Андрющенко

радник міського голови Маріуполя

— У Маріуполі можливе виникнення дуже загрозливої ситуації, яка пов’язана з пошкодженням спеціального басейну поблизу Азовсталі, в якій зберігається рідина з високою концентрацією сірководню. Чи справді існує загроза масштабної катастрофи і не лише в межах акваторії міста?

— Це дійсно дуже серйозна ситуація, дуже серйозний виклик, дуже серйозний ризик. Йдеться про технологічну захисну споруду, яка побудована ще за радянських часів.

Захисна споруда біля так званої Шлакової гори, тобто шламового відвалу продуктів металургії. Це дуже великий басейн, який має дуже-дуже специфічний зелений колір.

Фактично це хімічна речовина — суцільний сірководень насправді. Він відокремлений від акваторії моря спеціальною технологічною спорудою. Наскільки я знаю, всі ці роки постійно проводилося технічне спостереження за нею, укріплення, тощо.

Якщо щось станеться, то це загрожує не лише Маріуполю, а всій акваторії Азовського моря і частково акваторії Чорного моря.

Йшли дуже потужні атаки на Азовсталь, бомбардування, обстріли з моря. Здебільшого вони припадали саме на цю територію, тому що на території Шлакової гори були укріплення, зокрема наших захисників. Окупанти весь час намагалися їх звідти вибити, тому не соромились ані в калібрі, ані в виборі зброї. Якщо там є пошкодження, а це дуже вірогідно, то може так статися, що сірководень потрапить в акваторію Азовського моря, і впродовж тижнів, місяців ми взагалі втратимо всю флору і фауну Азовського моря.

— Достеменно українській стороні невідомо, в якому стані ця споруда, чи є пошкодження, але є висока ймовірність того, що в результаті російських обстрілів вона таки зазнала пошкоджень?

— Так,

ми, на жаль, не володіємо всією інформацією для того, щоби розуміти, що там трапилося. На це треба подивитися, причому бажано разом зі спеціалістами, тому що вся ця військова ситуація навколо Азовсталі становить загрозу техногенної катастрофи.

Але ж ясно, що росіяни нам це не дають [зробити]. З іншого боку, ми бачимо, що робить окупаційна влада в Маріуполі, то у нас побоювання наростають. Ми вже побачили експерименти з намаганням запустити воду та електрику. Якщо вони так само будуть намагатися щось зробити зокрема зі Шлаковою горою і цим басейном, це точно призведе до того, що ми втратимо море.

— Вони зараз намагаються контролювати місто і управляти ним. Яким чином? Що вони роблять?

— Це окрема історія цього управління, до якого вони заходять не з того боку. Виглядає це наступним чином. Через колаборацію, познаходили певного рівня майстрів з єдиним намаганням — за будь-яку ціну зробити гарну картинку, наче життя повертається в місто.

Насамперед це стосувалося, звісно, водопостачання. Воно в тому стані, що треба починати не з води, а з каналізації. Якщо не розібратись,

як буде відбуватись циркуляція води, то це призведе до ризикових санітарно-екологічних наслідків і до розлиття всього того, що є в каналізації, по місту, в море, не говорячи про пориви.

Вони пішли іншим шляхом: вони запустили резервну насосну станцію зі Старокримського водосховища і пустили воду самопливом по місту — отримали купу фонтанів, озер разом із річками. І тут почалось.

Окрім того, що все затопило, у нас же кожен двір, багатоповерхівки на сьогодні - це кладовища, тому що людям нікуди було ховати людей і робили це у себе у дворах. Ховали не дуже глибоко, як ми розуміємо. Коли пішла вода, вона повимивала всі ці могили і все потекло по місту. Розуміючи це, хоча б вимкнули воду.

— Це ж катастрофічна ситуація. Який ризик виникнення епідемій у Маріуполі?

— Дуже високий. Він і так був немалий, а зараз набагато збільшився. Трупна отрута, наслідки гниття отруїли велику територію в місті. І коли ВООЗ говорить про те, що в Маріуполі існує велика загроза епідемії холери, то це дійсно правда.

Ще одне: вони ж воду ввімкнули, а вона пішла в ту ж каналізацію. Думаю,

що ми скоро побачимо на вулицях ті ж річки, але вже не води, або вони будуть скидати це напряму в море. А це знову ж таки холерна паличка, санітарно-епідеміологічний ризик виникнення кишкової епідемії. Якщо є червоний рівень [небезпеки], а є надчервоний, то ми в надчервоному.

— Для того, щоб якось врятувати місцевих мешканців, чи якісь міжнародні організації намагаються якусь продуктивну активність демонструвати в Маріуполі?

— Ні, жодної міжнародної організації в Маріуполі не помічено. Інше питання, чи їх туди не допускають, чи вони самі туди не допускаються. Не хочу нікого судити, але насправді жодного гуманітарного контролю, міжнародної допомоги в Маріуполі немає.

https://www.youtube.com/watch?v=2hbCa-rCzIc&t=934s

— Ми з вами зараз говоримо про те, що треба зробити в Маріуполі, аби уникнути дуже великої, масштабної біди. З одного боку, ніби окупантам підказуємо, а з іншого боку розуміємо, що там залишаються наші співгромадяни в дуже важкому стані. Чи правильно я розумію, що ви якимось чином хочете хоч інформаційно допомогти цим людям?

— Ми цього не приховуємо.

Знаєте, це справжній когнітивний дисонанс. З одного боку, ми, звісно, хочемо, щоб у них нічого не вдалося, щоб вони цими річками, які там течуть, самі напилися. Але ж ми розуміємо, що ці річки зашкодять не їм, а нашим українцям, які залишились, маріупольцям. Ми маємо дбати про своїх людей хоча би так.

Якщо ми таким чином допоможемо цим бовдурам зрозуміти, як треба робити і вони почнуть робити щось вірне, у наших людей з’явиться, приміром, вода або світло, — це добре. Ми і так бачимо, що вони їх не підтримують, це окупантів не врятує, але це точно може врятувати тисячі життів маріупольців. Насправді ми очікуємо, якщо ситуація радикально не почне змінюватись, то до кінця року від природних причин ми отримаємо в якості наслідків окупації ще до десяти тисяч загиблих маріупольців. Це просто неприпустимо і це жахіття.

Смертність уже зросла. Люди ексгумують трупи з власних дворів і везуть їх на перепоховання, а потім ці могильники у дворах знову накопичуються шаленими темпами. І це ми говоримо не про літніх людей, а про 35+.

— Скільки людей зараз, за вашими підрахунками, залишається в Маріуполі?

— На сьогодні можемо говорити десь про 150−170 тисяч людей.

Ми спостерігаємо тенденцію до збільшення [чисельності населення], люди починають повертатися до міста. Це дуже сумна тенденція.

— Окупанти намагалися дати електроживлення в Маріуполі. Що з того вийшло?

— Нічого толкового не вийшло. Вони дещо підживили декілька своїх офісів і на тому заспокоїлись, тому що перше-друге-третє подання електрики призводило до купи пожеж. У підсумку все місто так і залишилося без світла, але люди втратили навіть те майно і ті квартири, які залишалися плюс-мінус цілими.

— Полагодити цю електричну систему просто нереально?

— Ні, нереально. По-чесному: те, що стосується інфраструктури в Маріуполі - газопостачання, водопостачання, електропостачання, теплопостачання — фактично не підлягає відновленню, його треба будувати наново.

— А зимовий сезон у нас починається у жовтні. Чи взагалі доречно говорити про якусь систему опалення на зимовий період у Маріуполі?

— Я ж до того і веду. Люди продовжують готувати на відкритому вогнищі і немає іншого шляху це робити в місті. А всі нормальні міста вже почали або з 1 червня почнуть готуватися до опалювального сезону — це нормальна місцева практика.

В Маріуполі мало того, що про це навіть ніхто не говорить, а теплопостачання неможливо зробити.

А що буде з містянами, якщо настануть холоди, а ми ще не деокупуємо місто? Нас чекають буржуйки, як у Другу світову [війну]? Далі що? Війна за кожне дерево між містянами, тому що дрова теж немає звідки завозити? Це катастрофа на катастрофі, виклик на виклику і кожен крок [окупантів] якось погіршує ситуацію — немає того світла в кінці тунелю для маріупольців.

— Жахлива ситуація. І навіть у разі деокупації міста, ми ж не чарівники, щоб одразу все полагодили — такого ж теж не буває.

— Не буває, але у нас є план, ми ж не окупанти. Це може комусь здатися дивним, але ми вже почали працювати з нашими міжнародними експертами, з погляду побудови конкретного плану відновлення Маріуполя — що крок за кроком ми маємо зробити і в які строки.

Думаю, що після деокупації перше, що ми зробимо (як це не дико звучить) — евакуюємо людей із Маріуполя, якщо це буде зима, для того, щоби дійсно перестати втрачати маріупольців. А далі у нас буде план, як відбудувати [Маріуполь] в нове місто.

Читайте ще