Кореспонденти МГ "Об'єктив" побували у звільненому селі Вільхівка під Харковом. Жителі розповіли про страшні часи "руського миру" та вбитих односельців. А місцеві фермери - про те, як їх "звільнили" від справи всього життя.
Ось так виглядає в'їзд в село Вільхівка, яке дуже постраждало внаслідок обстрілів з боку російського ворога. Тут ще знаходиться вщент розтрощений російський бронетранспортер, який став своєрідним символом завдяки надпису "зов кобзона".
Подібні знахідки можна знайти й в інших районах села. Нині металобрухт потроху прибирають. Також у населеному пункті залишаються замінованими певні ділянки територій.
На третій тиждень війни прилетів от сюди снаряд. Голов телят. Два вообще не могли зібрать - розкидало. Це було сплошне мєсіво. А остальних хлопці порізали й роздавали людям.
Артем Новіков показує свою фермі у селі Вільхівка, що під Харковом. З перших тижнів війни сюди прилітали ворожі снаряди. Як наслідок - десятки загиблої худоби.
Читайте также: Дома в освобожденной Ольховке приходится практически газифицировать заново
Ось убиті телята.
Свій сімейний бізнес родина Артема розвивала всього з п'яти корів - у дві тисячі третьому.
у розпорядженні сім'ї - не тільки ферма, а ще й земля. З осені селяни готувалися до весняно-польової кампанії, а тепер - думають, що далі робити з цією, тепер вже, розрухою.
Артем Новіков, фермер
Вот тут все здесь стояли коровы. Это когда отец уходил - они их поотвязывали, они здесь стояли. Они их поотвязывали и просто откырли и выпустили на улицу.
На фермі - купа трупів тварин та пошкодженої техніки. Є й ті, хто вижив. А нещодавно сюди прибилися чужі кінь та віслюк.
Коли Вільхівка була тимчасово окупованою, деякі люди жили на фермі - працівники господарства з батьком Артема. Всі вони - уціліли.
Артем Новіков, фермер
Вот сюда вот прилетело. Сюда, потом вот туда. И самое - отец и рабочие находились здесь, прятаться негде, подвала нет. Они прятались либо в проходной комнате, либо просто ложились на пол.
Та далеко не всім жителям Вільхівки вдалося вижити у ході інтенсивних обстрілів та окупації, кажуть місцеві.
Лариса Шевченко, місцева мешканка
Молодежь погибла, ну и старики. В самом начале войны осколком убило женщину. Согласились ребята молодые похоронить. Похоронные службы не работают,
никто не согласится в такой ситуации. Ну и поехали хоронить. Они вырыли яму, опустили, стали закапывать и то ли осколком попало, то ли что. В общем, один парень сразу погиб, а второй от ранений на следующий день.
З перших днів війни місцеві залишилися без продуктів харчування, додає . Магазини були зачинені й селяни почали звідти забирати продукти, а потім приїхали російські та вивезли все, кажуть місцеві.
Бомбили вокруг нас. За водой не могли сходить. Вот даже через дорогу не могли перебежать и воды взять. В подвале сидели. Ужас, ужас.
Коли до села ввійшли російські війська, вони встановили посеред Вільхівки свій блок-пост. А місцевих попросили одягнути білі пов'язки на одяг та ворота своїх будинків.
Лариса Шевченко, місцева мешканка
То бишь мирные жители. И попросили, чтобы одели белые повязки на ворота - кто находится. Но как оказалось, во время боя, где не было повязок, там они и прятались.
Нині у Вільхівці повністю замінили пошкоджені ділянки розподільних газопроводів і підготували їх до пуску. Фахівці перекладають газопроводи в будинках, які вціліли після російської окупації, і роблять нову систему газопостачання для людей.
Лариса Шевченко, місцева мешканка
Главное - жизнь. Мы уже молились - лишь бы все здоровы. Мы когда уезжали - я плакала так, я не могла свой дом оставить.
