Прогулянки, книжки, лазня — такі умови забезпечують російським військовополоненим в Україні. Кореспондентка DW Анна Філь побувала в одному з місць утримання полонених.
Другий поверх у слідчому ізоляторі виділений для військовополонених росіян. Їх тримають окремо від інших ув’язнених заради безпеки самих полонених. З цієї ж причини DW не може називати, де саме розташований ізолятор.
В одній із камер семеро чоловіків різного віку хутко шикуються в ряд, коли заходять охоронці. Візиту журналістів полонені не дивуються, кажуть, що до них щотижня приходять представники ООН або Червоного Хреста. Росіяни стверджують, що всі вони — контрактники, й охоче розповідають свої історії.
«За добру справу йдемо воювати»«Чесно кажучи, нас трохи обманули. Спершу обіцяли, що ми будемо займатися гуманітаркою, — каже Роман з міста Виборг Ленінградської області. — Мене одразу кинули в темну на передову». Роман отримав поранення в бою на Харківщині. Як він сам каже, його забрали українські військові й надали невідкладну допомогу.
Читайте також: Полонені з «Азовсталі»: у Росії їм загрожує страта?
Інший полонений,
рядовий танкових військ Артем, розповідає, що свідомо вирішив взяти участь у війні проти України (як він каже — «спецоперації») після того, як побачив «розсилку в інтернеті». За запрошенням в оголошенні поїхав у Донецьк, там за два-три дні вивчився на водія танка Т-72 і поїхав на Запоріжжя. Танк підбили, Артем потрапив у полон до полку Азов. Росіянин запевняє, що його годували, давали цигарки і додає: «Не бачив ніяких фαшиcτів».
На запитання, навіщо ж поїхав воювати в Україну, Артем відповідає: «Так надивився… У нас, знаєте, по телевізору дуже красиво розповідають, нібито ми за добру справу йдемо воювати, а насправді це зовсім не так. Тільки тут очі відкрилися». Російську армію він називає «мародерами й убивцями», називаючи російських військових відсторонено — «вони».
Побут військовополоненихУ камері полонених старі меблі, тісно, але чисто. На спільному столі пластиковий посуд — у кожного свій, а ложки й виделки — металеві. Охоронці пояснюють: у звичайних ув’язнених в СІЗО усе столове приладдя — пластикове, з міркувань безпеки. Але з полоненими простіше: вони неагресивні,
тікати їм нікуди, вони просто чекають на обмін.
Поки ми спілкуємося з полоненими, починається обід: ув’язнений-українець під наглядом охоронця насипає борщ і кашу у посуд, який полонені протягують через «годівнички» — спеціальні отвори у дверях кожної камери. На сніданок була кукурудзяна каша з м’ясом, доповідають полонені.
За розпорядком, який висить у коридорі, харчування в ізоляторі — триразове. Також у полонених є прогулянки, щоденне миття в лазні, особистий час.
«Ідіть звідси, вам нема що тут робити»У ще одній камері — троє хлопців. Усім 20—21 рік. На столику поруч з ліжками — стос книжок: Купрін, Тургєнєв, томик Джеймса Олдріджа українською. Полонені кажуть: у вільний час читають детективи і романи.
20-річний Дмитро зізнається, що його моральний стан «залишає бажати кращого». Хлопець запевняє, що не помітив, як 24 лютого з Бєлгородської області Росії потрапив в Україну: «Нам не казали, куди ми їдемо. Усі вже дізналися про територію України, коли побачили номерні знаки, прапори… Спитав у командира: що ми тут робимо? Отримав таку відповідь: «Не став зайвих запитань,
їдь прямо». Дмитро склав зброю і здався в полон 27 лютого під Прилуками на Чернігівщині після того, як його танк підбили.
Олег із Карелії розповідає, що поновив контракт зі збройними силами РФ у березні. «Надивившись новин, я вірив, що ми їдемо допомагати, що націоналісти тут, іде війна, своїх убивають, катують», — каже хлопець. Коли приїхав на Харківщину, як каже хлопець, його очікування не виправдались: «Націоналістів тут я не побачив жодного. Люди, коли ми заходили в села, відверто нам кажуть: „Ідіть звідси, вам нема що тут робити“. Ось такий тиск. Наче ти їм і гуманітарку завозиш…».
Олег розповідає, що на момент підписання контракту йому обіцяли тренування й службу в тилу, але за три дні відправили брати в оточення Харків. Військовий був командиром взводу і запевняє, що його підрозділ намагався повернутися з Харківщини в Росію, але командування заборонило. У якийсь момент він з підлеглими залишився без зв’язку з командуванням. Згодом неподалік села Веселе на Харківщині їх взяли в полон військовослужбовці ЗСУ.
Чи можна вірити полоненим?Усі полонені,
з якими поспілкувалася DW, запевняють, що розкаюються у вторгненні на територію України, що не обстрілювали мирні села й міста. Доказів скоєння ними воєнних злочинів слідчі не виявили. Полонених перевіряли на детекторі брехні.
Співробітники СІЗО розповідають історію полоненого Вадима Шишимаріна — його теж тримали в цьому ізоляторі. Лише на детекторі брехні росіянин зізнався, що стріляв у мирного жителя Сумщини і вбив його. 23 травня Шишимаріна засудили до довічного ув’язнення.
Читайте також: Суд над військовим РФ в Україні: експерти застерігають від поспіху
Скільки коштує утримання полоненихУ розмові з DW жоден полонений не поскаржився на погані умови утримання чи негуманне ставлення. «Щодня заходять, питають, чи треба щось — без питань. Якщо є можливість, нам це надають. Харчування збалансоване», — розповідає полонений Роман.
За даними Міністерства юстиції України, лише на харчування, одяг, засоби гігієни і комунальні платежі для одного полоненого потрібно 3000 гривень на місяць. Також є витрати на медичне обладнання, ліки, зарплату персоналу. Водночас заступниця міністра юстиції Олена Висоцька запевнила DW,
що такі витрати виправдані, адже умови утримання полонених мають відповідати Женевській конвенції, а живі й здорові російські полонені — необхідний обмінний фонд для повернення додому полонених в Росії та на підконтрольних їй територіях українців.
Ставлення до полонених в Україні і в РосіїЗа словами голови місії ООН з прав людини в Україні Матільди Богнер, спостерігачі ООН мають інформацію про неналежне ставлення й тортури щодо російських військових безпосередньо після їхнього взяття в полон. Тим не менш, Матільда Богнер підтверджує, що у слідчих ізоляторах, де російські полонені утримуються до обміну, умови задовільні.
Водночас команда місії ООН зафіксувала порушення у поводженні з українськими полоненими в Росії і в підконтрольних РФ ОРДЛО як одразу після взяття в полон, так і в місцях їхнього утримання: «Там вони так само можуть піддаватися катуванням. Наскільки ми розуміємо, умови можуть бути поганими: нестача їжі, антисанітарія, грубе ставлення з боку тюремних наглядачів». В ООН закликають обидві сторони гуманно ставитися до військовополонених і стримувати емоції.
Скільки військовополонених росіян в Україні — непублічна інформація. До того ж, їхня кількість постійно змінюється через регулярні обміни. «Надія помирає останньою», — каже 20-річний росіянин Дмитро, так само сподіваючись на обмін. Після трьох місяців у полоні він прагне повернутися додому й більше ніколи не служити в російській армії.
