Відхід на більш вигідні позиції біля Сєвєродонецька не є «зливом» міста, а збереженням ресурсів та сил на фоні постачання десятків одиниць зброї від Заходу, розповів Радіо НВ Олександр Коваленко, військовий оглядач.
https://www.youtube.com/embed/Wc9eCfamTLQ
— Сьогодні аналітики Американського інституту вивчення війни повідомили про те, що концентрація російських військ на захопленні Сєвєродонецька та загалом Донбасу створює вразливі місця в Херсонській області. А керівництву України довелося зробити, цитую: «неймовірно важкий вибір і загалом правильний вибір», тобто рішення українського командування не виділяти більше ресурсів на порятунок Сєвєродонецька і рішення відходити було стратегічно обґрунтованим. Як ви це оцінюєте?
— Щоби зрозуміти, що відбувається на донбаському плацдармі в цілому, треба розуміти деякі речі. В першу чергу збройні сили України зараз ведуть тактично та стратегічно саме оборонні дії. Що це нам дає? Якщо взагалі ці вже більше ніж три місяці повномасштабної війни взяти, то 80% дій збройних сил України — це оборона, інші плюс-мінус 20 — це контрнаступ.
Це дає можливості збройним силам України того ворога, який переважає нас чисельно, технічно та навіть технологічно, у нас на сьогодні немає такого ракетного озброєння, яке може використовувати Росія проти території України… А нам вдається його не тільки стримувати і не тільки знищувати, а ще й звільняти наші території. Ми бачили на прикладі Київської, Чернігівської, Сумської областей, як така тактика працює. Збройні сили України займають оборону, намагаються утримувати оборону там, де їм найвигідніше саме зараз, саме в цю годину, в цю хвилину. Коли по деякому з напрямків буде достатньо виснажено ворога, то по цьому напрямку розпочинаються контрнаступальні дії. Так воно спрацювало в Київській області, в Чернігівській та Сумській.
Ми бачимо як воно спрацювало в Харківській області, тобто блокування їх передових підрозділів, знищення їх, стримування, скільки би на це не пішло часу. Але ураження їх передових підрозділів та нівелювання якогось наступу як такого. Але коли вже було знищено достатню кількість їх передових підрозділів, коли їх було виснажено, тоді почався контрнаступ на північ від Харкова та в північно-східному напрямку від Харкова,
ми бачили як це було досить успішно реалізовано. Зараз ми бачимо дуже цікавий сценарій, який може розгортатися найближчим часом на південно-східному напрямку від Харкова. Я бачу як мінімум три напрямки для контрнаступу, який можуть здійснювати збройні сили України та який не зможуть блокувати російські окупанти, навіть не дивлячись на те, що зараз на донбаському плацдармі та в районі Ізюма зосереджена найбільша група російських окупаційних військ узагалі за весь час цієї повномасштабної війни.
Зараз ми бачимо ситуацію і в Херсонській області, після того як майже півтора місяці в Херсонській області Збройні сили України блокували російських окупантів, вони спромоглися до того, що нівелювали їх оборонний потенціал по деяких напрямках та розпочали контрнаступ. Така ж ситуація буде з часом і на донбаському плацдармі. Зараз ми бачимо як ЗСУ утримують цей наступ російських окупантів. Це наступ по інерції, не тому, що це якісь професійні дії або нова суперзброя в Росії чи щось таке, або у них є якісь перспективи реалізації цього наступу в стратегічному масштабі.
Ні, це інерція від переваги за кількістю як особового складу, так і техніки. Зараз ми бачимо як їх намагаються стримувати, Збройні сили України відходять на ті позиції, які вигідно зараз утримувати, навіть якщо йдеться про відхід від якогось населеного пункту або селища, а в першу чергу це вигідні оборонні позиції. Блокування російських окупантів та нівелювання їх наступальних дій, їх потенціалу, що це? Війна на виснаження, виснаження їх ресурсів. Коли їх буде виснажено достатньо, розпочнеться контрнаступ, зокрема і на донбаському плацдармі.
Тому це все залежить від часу, до цього треба якось морально, психологічно бути готовими. Все це тактично та стратегічно збалансовано та прогнозовано.
— Ще хочу вас запитати, ми ж зараз говоримо і про наші контрнаступальні дії, але також ми маємо говорити про те, що робить ворог. Є інформація, яка з’явилася минулого тижня, що в Донецькій області важливу роль відіграють найманці. Що ми можемо сказати про роль цієї ПВК Вагнера, ПВК Ліга і цих найманців у цій війні?
— У них роль не більша та не менша, ніж у кадирівців. Вони не реалізуються як дійсно якась професійна та загрозлива структура,
якою треба взагалі перейматися. Щодо Христо Грозєва, він розповідає дійсно дуже багато цікавих речей, але не завжди ці речі відповідають дійсності, хочу зауважити. При всій повазі до Bellingcat, але Bellingcat — це не тільки Христо Грозєв.
— Ви маєте на увазі, треба обережно ставитися до того, що він публікує.
— Так, я не те що обережний, я взагалі завжди до того, що каже Христо Грозєв, я не обережно, а навіть трошки упереджено якось ставлюся. Щодо ПВК Вагнера: згідно тієї інформації, яка є, Російська Федерація майже з березня намагається вивести [ПВК Вагнера] з деяких ділянок, де вони розташовані в Африці, вони намагаються якось компенсувати втрати, які в них є зараз на Донбасі. Відомо, що з таких територій як Центральноафриканська республіка та Лівія ніхто з ПВК Вагнер не має бажання виїжджати до України. Вони не є якоюсь державною структурою, не є контрактниками, як у Міністерстві оборони Російської Федерації, вони можуть досить вільно відмовлятися від цього. Тому які справи з ПВК Вагнер — такі ж як і в російській армії, де також по деяких військових частинах відмовляються їхати до України.
Але для чого їх використовують? Ось, що головне. Їх використовують як елемент морального та психологічного тиску на населення. Вони вчиняють військові злочини, які в деяких районах не вчиняють самі російські окупанти, російські військові. Тому це така ж категорія військ як і кадирівці.
— Якщо ми проаналізуємо ті заяви, які побачили і з боку Сполучених Штатів Америки, і з боку Німеччини про те, що вони нам нададуть, коли нададуть; що ви з цього зрозуміли?
— Про Німеччину я взагалі не хочу згадувати. Чому? Тому що це країна, яка надасть нам наступальну зброю тоді, коли ми вже закінчимо війну і повернемо всі наші території згідно з кордонами 1991 року, не раніше. Я так вважаю, що перша САУ або перше ППО від Німеччини прийде саме після завершення війни. А щодо наших партнерів зі США та Великої Британії, то дійсно, до нас прийдуть саме ці реактивні системи залпового вогню M270 та M142. В якій кількості - це вже інше питання. Зараз є дуже багато незрозумілого, чому? Тому що не всі розуміють переклад того, що говорять у Вашингтоні, що говорять у Лондоні. Прийдуть до нас чотири одиниці M142 або чотири дивізіони,
або чотири батареї - це вже таке. Звісно, це дуже важлива інформація для нас, дуже важлива підтримка, чому? Тому Що це високоточна високотехнологічна зброя, яка знищує об'єкти на відстані до 70 кілометрів, якщо ми говоримо саме про реактивні боєприпаси.
Що ті, що інші дуже потрібні для того, аби в першу чергу що треба нам зробити на фронті? Нам треба в першу чергу змінити правила ведення бойових дій, до яких уже звикли російські окупанти. Вони вже звикли до того, що ми використовуємо високоточну зброю на відстані до 40 кілометрів. Тобто ми повинні розуміти, якщо ми говоримо про гаубицю M777, це 40 кілометрів, якщо використовується активно-реактивний екскалібр-боєприпас. Але треба ще враховувати те, що ці гаубиці повинні розміщуватися не безпосередньо на лінії фронту, а з буфером безпеки, тобто приблизно за 10 кілометрів від лінії фронту, щоб їх неможливо було швидко знищити контрбатарейними діями або взагалі взяти як трофей. Тому ми маємо перевагу від лінії фронту десь на 30 кілометрів. Це розуміють російські окупанти, тому вони зараз розміщують резерви саме на цій відстані від лінії фронту,
десь 20−30−40 кілометрів. Вони розміщують резерви особового складу, паливно-мастильних матеріалів, склади з боєприпасами і таке інше. Але якщо ми зараз будемо мати зброю, яка високоточно може знищувати на відстані 50−60 кілометрів ворожий об'єкт, такий як склад з боєприпасами, місце, де розміщено особовий склад або паливно-мастильні матеріали, якийсь пункт управління, то це повна зміна логістики та можливості використання цих об'єктів для того, аби постачати до передових підрозділів боєприпаси тощо. Це порушує управління, це вносить досить серйозні негативні корективи у стратегію та тактику російських окупантів.
— Тут ще наші слухачі чи те, що ми бачимо в коментарях до наших відео, вони запитують: а як же працює ленд-ліз? Якщо ми говорили про те, що Україна просто надає список того, що нам потрібно для перемоги над росіянами і ніби ми це отримуємо. Як ви зараз бачите, як цей механізм працює?
— Працює він не тільки за списками, які ми представляємо. Він працює ще по-іншому. Ми знаємо, що бюджет ленд-лізу — це близько 40 мільярдів поки що, це поки що такий бюджет,
я не виключаю, що він буде ще збільшуватися. Але цей бюджет — це не тільки надання нам тієї зброї, яка нам необхідна. Це і боєприпаси до неї, це ще й інші позиції. Відомо, що нам необхідні танки. Танки нам постачає Польща, вона нам передає танки Т72М1 зі своїх складів, зі збереження. Вона знімає ці танки, та що робити зараз Польщі, яка віддає нам цю зброю? Їй також потрібно щось для підтримання своєї безпеки, теж якісь танки. Тобто за рахунок того, що вона віддає свої Т72М1 Україні, вона отримує, наприклад, Леопарди. Леопард-2 вважаються модифікацією А7, але Берлін уже каже, що А7 навіть у нас немає достатньої кількості, тому буде А5 або А6, така модифікація, у них ще зараз суперечки на цьому тлі виникають. Ось куди йдуть ці гроші, тобто компенсація передачі цього озброєння.
Словаччина передала нам ППО ЗРК С-300, отримує Петріот. І інші країни, наприклад, Греція передаватиме нам БМП 1А1 та за це отримає інші БПМ. Тому ленд-ліз працює по зовсім різних позиціях, це не тільки надання нам якоїсь «зірки смерті». Ще це дуже велика кількість позицій тієї зброї, про яку не згадують щодня.
Цього тижня я вже не знаю скільки разів у стрічках новин помічав Himars, MLRS, MLRS, Himars, постійно тільки про них і говорять. Але ми не помічаємо під цим усім фоном те, що насправді нам постачають сотні одиниць танків із Польщі, десятки одиниць БПМ з інших країн, з Чехії, Словаччини. Ми отримали сотню ракет класу повітря-повітря від Польщі Р-73 для наших винищувачів. Та інша зброя, знову ж таки крім усього цього.
— Офіційна делегація з пОльщі відвідала Київ, зустрілася із президентом Володимиром Зеленським. ПІсля того було повідомлення, що Польща та Україна планують виробляти зброю разом. Чи є у нас розуміння, що це може бути, що ми можемо виробляти разом?
— Насамперед це САУ (самохідні артилерійські установки). Ми зараз отримуємо Краб, але ще з 2014 року вели перемовини стосовно того, аби 155-міліметрову башту від Краба розміщувати на шасі наших танків, відомих як Оплот. Це можуть бути й інші види озброєння, наприклад, протитанкові ракетні комплекси Стугна тощо, виробництво аналогів у Польщі. У нас є чим займатися спільно, у нас також дуже багато позицій. Ми і по гелікоптерах намагалися працювати разом. Ще є на базі БТР4 розміщувати мінометну систему. Не всі ці проєкти були реалізовані, але саме зараз я не виключаю, що в перспективі після завершення війни ці проєкти отримають ще друге дихання та будуть реалізовані.
