Російські сили щодня обстрілюють Миколаїв. Громлять навколишні села, змушуючи тисячі людей тікати, залишивши свої домівки.
Мешканцям частини Миколаєва та приміських сіл рекомендують тимчасово виїхати з міста.
- Як живе розлючений і нескорений Херсон
- Сотий світанок війни. Як Київ зустрів напад Росії та чим живе зараз
За останні 100 днів прощання стали звичним явищем в Україні, але бачити їх все одно несамовито важко.
Людмила вирішила, що її молодшим дітям треба їхати з Миколаєва. Вони повинні жити у безпечному місці, а не гратися під обстрілами, каже вона.
Мати й діти обнялися і стоять, не в змозі відірватися одне від одного. Останній поцілунок на прощання. Людмила не може впоратися з емоціями. Коли діти йдуть, вона повертається спиною і ридає.
"Ми знову побачимось, коли припиняться бомбардування", - каже вона мені. Але ніхто не знає, коли це буде.
Миколаїв одним з перших зазнав нападу. Російські війська впритул підійшли до міста, але були відкинуті.
Цей регіон є ключовим для російської стратегії відсікання всього південного узбережжя.
Прорив тут дозволить силам Кремля наблизитися до Одеси — найбільшого цивільного порту країни, розташованого за 130 км на захід.
Потім Володимир Путін міг би завершити будівництво сухопутного мосту в Придністров'я.
В останні тижні російські атаки посилилися. Це викликає побоювання, що у разі перемоги на Донбасі, Кремль зосередить свої сили на півдні й знову спробує захопити Миколаїв.
Губернатор міста Віталій Кім сказав мені, що нещодавні повітряні удари на півдні були спрямовані проти українських контрнаступів.
"Миколаїв, Херсон і Маріуполь є тригером для росіян", - пояснює він.
"Вони розчаровані тим, що ми контратакуємо. У нас є мотивація і воля до перемоги. Це наша земля, і ми зробимо все можливе".
Він стоїть біля свого колишнього офісу, будівлі обласної адміністрації, у яку в березні влучила крилата ракета, внаслідок чого загинули 36 людей.
Раніше цього тижня росіяни обстріляли житловий будинок і дитячий майданчик. Загинули двоє людей.
Кім розуміє усі ризики. "Я більше не знаю, що означає жити нормальним життям. Я дуже хочу покінчити з війною, але не можу".
"Поки що у нас лише одна мета.
І все, кожен людський ресурс, гроші, час витрачається лише на перемогу".
"Ми тримаємось"Це місто проявило дивовижну стійкість.
Централізоване водопостачання тут припинилося у квітні, коли російські військові перебили водогін, що постачав воду з Херсонської області.
Баклажками, відрами й бідонами миколаївці десятками літрів за раз набирають воду для домашніх потреб. Біля кожної цистерни протягом дня - сотні мешканців.
Люди в парку п'ють каву під гул безперервних вибухів. На них вони вже просто не звертають уваги.
Ми їдемо до села Лимани за 30 км від Миколаєва, біля лінії фронту.
- "Ми виграли цей бій, але ще не війну"
- Навіщо росіянам так потрібні Херсон і Маріуполь
"Дивіться, я перетворила їх на квіткові клумби", - з гордістю каже вона.
"Слава богу, ми тримаємося. Іноді я дуже боюся, що мене можуть просто викрасти. З іншого боку, я впевнена і постійно кажу про це іншим, що їм тут нічого робити. Вони повинні знати - краще не вештатись по нашій землі".
"Так, ми хвилюємось, що росіяни можуть перейти у наступ, дуже хвилюємось. Але ми віримо, що перемога буде за нами".
Я чула, що за кілька кілометрів звідси запускають касетні бомби, тому я сумніваюся в оптимізмі Наталії.
Але ця жінка останні 100 днів жила в непокорі й в страху.
Вона зізнається мені, що сяде і поплаче, коли я піду.
Прямуючи до машини, я помічаю, що на дорогах, що оточують село, досі видно сліди російських танків. Наталя вказує на них і хитає головою."Ні, ні, ні", - каже вона.
Одного разу росіяни вже були біля її дверей. Але вона вірить, що вони не повернуться.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber
