Українські бійці ліквідували одного з колишніх “русскомирных” львів’ян Александра Єлезарова. Про це у свому фейсбуці написав доктор історичних наук Микола Бандрівський.
“Значна частина гостей, яка приїжджає до Львова зі сходу та півдня нашої держави, їдучи сюди є твердо переконаною, що у нашому місті живуть одні, лиш, бандерівці. Що це, м’яко кажучи, не зовсім так, переконує незначна (у відсотковому відношенні) частина львів’ян які, по своїх родинах, продовжують культивувати ідеали з радянського минулого (в якому вони зростали і виховувалися) та ідеї “русского мира”, загалом.
Так, всі вони зараз, звісно, принишкли і з усіх сил намагаються себе ніяк не проявляти, а тим більше, якось афішувати. Остання потуга цієї “п’ятої колони” у Львові була пару років тому, коли закривали “Центр русской культуры” на вул. Короленка з демонтажем погруддя Пушкіну з фасаду будинку. Відтоді, всі прихильники неукраїнського “мира” у Львові, ніби канули у небуття і назавжди розчинилися у тому минулому. Може й розчинилися. А, може, й ні, а лише чекають на команду: “…а, теперь – ваш черед..!
”
Про долю одного з тих львівських “русскомирцев”, я й хочу коротко розповісти.
Так, от: на початку нульових жив у Львові уродженець Луганська, скульптор-монументаліст Александр Єлезаров, який був випускником Львівської академії мистецтв. Через кілька років Єлезаров переїхав до Ужгорода де, у співавторстві з тамтешнім “русином” Михайлом Колодко (який віднедавна іменує себе на угорський манер: Мігай), створили доволі неоднозначну, за задумом, скульптуру – “крилатого ведмедя”, якого зараз закарпатська влада активно проштовхує бути символом тамтешнього туризму. Десь перед 2014 роком Александр Єлезаров повернувся до Луганська і влаштувався викладачем у місцеве художнє училище. Аж тут: бабах! – його кохана росія раптово заатакувала Україну і прийшла “визволяти” його рідний Луганськ. Отут, хлопака, чомусь вирішив, що йому, нарешті, “пішла карта” і він з головою занурився у творче прославляння “Луганської Народної Республіки”.
Першим (і останнім) монументальним творінням Александра Єлезарова став монумент “защитникам отечества – сотрудникам МВД ЛНР”, який, за участю голови терористичної “ЛНР” Ігоря Плотніцкого,
встановили на початку травня 2016 року якраз навпроти будинку колишнього УМВС України в Луганській області. Не будучи фахівцем чи мистецтвознавцем, я нічого не казатиму про художній рівень цього монумента. Зазначу лише, що одразу після цього ім’я Єлезарова Александра Борисовича (07.05.1977 р.нар.) з’явилось на українському сайті “Миротворець”.
І, от, місяць тому – в останній день сьогоднішньої весни, у новинних стрічках кількох малознаних тамтешніх інтернет-видань промайнуло коротке повідомлення про те, що “…31 мая 2022 исполняя свой гражданский долг, в боях за освобождєние Камышевахи, погиб талантливый луганский скульптор, прєподаватєль Луганской государствєнной академии культуры и искусств им. М. Матусовского, Алєксандр Єлізаров….”
Отака-от, не вельми цікава, але – із закономірним фіналом, перипетія трапилася із колишнім (ситуативним) львів’янином і одночасно палким прихильником “русского мира”.
Іншими словами: із Луганська вийшов, до Луганська й повернувся, так і не прижившись у цивілізованому світі…” — йдеться в дописі Бандрівського.
