#Букви продовжують документувати численні смерті цивільних в Маріуполі внаслідок російського вторгнення.
Людмила Самулевич (22.08.1965 – 07.05.2022) Людмила, більш відома як Каріна Март, була відомою зоозахисницею у Маріуполі, активним діячем у соціальних мережах, рятувала та відчайдушно любила тварин. Її аватарка у Facebook — назавжди для кожного асоціація із нею. Здебільшого саме так вона стояла всі ці роки — український ангел-захисник із мечем, що карає зло.
Розповіла про Людмилу Самулевич #Буквам її інтернет-подруга Світлана.
“Я завжди була рада бачити у своїх сотнях постів про тварин коментарі та лайки Карини. Мені було просто дуже важливо, що така людина десь є. Ставало по-особливому тепло від її слів, від її віртуальної присутності та участі.”
Світлана ділиться, що Людмилу вона звикла називати Карина Март саме через її інтернет-псевдонім.
З початку війни у місті жінку шукали друзі, щоб вивезти до Росії. Проте не вдалось, Людмила загинула у власній квартирі 7 березня. З її 7 собак – 5 забрали волонтери, ще двоє тварин залишилися в Маріуполі, чи годують їх там,
чи живі вони — невідомо. В останні дні життя жінка не вставала з ліжка, сусідка розмовляла з нею через двері.
У мережі активно ширилась одна з версій її загибелі — суїцид. Проте багато хто з близьких друзів відмовляються у це вірити. Так і Світлана запевняє, що Людмила б ніколи не кинула своїх тварин. Вона через них вона і залишилася. Ще одна з причин загибелі може зруйнована стіна у квартирі. Найреалістичніша версія для Світлани — діабетична кома від голоду, що наздогнав маріупольців.
Вивозили Людмилу волонтери з квартири на Металургів 62/90, що впала в кому, однак у лікарні врятувати жінку не вдалось. Де похована – друзі й знайомі не знають. Людмила проживала одна з собаками.
“Каріна Март залишилася вірною собі до останнього, своїм чотирилапим друзям й своїм переконанням. Але який же несправедливий результат! Вона була така важлива, така потрібна… Як шкода, що ми так мало спілкувалися, так мало знали один про одного. Так закрутило, це все… Я все одно чекатиму її постів. Їх не буде. Але я все одно чекатиму.”
1 березня Людмила (у мережі — Каріна Март), поділась відео Світлани,
в якому були полонені росіяни та підпис: “Навіщо ви посилаєте до нас своїх дітей?..” А потім зник інтернет, у Маріуполі не стало електроенергії. Більше Світлана не змогла вийти на зв’язок з Людмилою.
“Хтось написав у коментарях, що Каріну ще бачили наприкінці березня. Я не писатиму у цій історії якийсь гарний фінал. Нічого гарного в голодній смерті – немає.
Як може змінитися життя за тридцять днів. За один день. За 30 секунд. Будь ласка, встигніть. До своїх 30 секунд. Не відкладайте своє життя. Дякую, що я знала тебе, Карино Март. Таку Ніжну, бойову, тендітну, сильну, щиру й люблячу. Що ми зустрілися, серед тисяч інших вогників, саме одне з одним.Цей прекрасний вогник, особливе тепло твоєї душі грітимуть мене і всіх, хто тебе знав, любив, цінував. Дякую…”
Ольга Миколаївна Тарасова (дата народження невідома – 02.04.22) Ольга майже все життя прожила у Маріуполі, будувала сім’ю, ростила сина й онуків. Її життєвою місією було рятувати й допомагати. Саме тому жінка добровільно стала ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС. Хоч і отримала після цього інвалідність першої групи,
ніколи не шкодувала, що опинилася там. Ольга пропрацювала багато років у міському онкологічному диспансері, старшим лаборантом клінічної лабораторії.
“Мама була родом з Росії, мені важко навіть писати назву цієї країни. І вбили її саме росіяни… Вона була людиною обов’язковою, якщо вона щось обіцяла, то виконувала завжди. Дуже добре й старанно. Допомагала всім людям у будь-яких ситуаціях. Прочитала безліч книг, кількість обчислюється навіть не в сотнях, а в тисячах.
Я називав її виключно Оля і моїх друзів вона привчила до того ж вона відносилась до всіх з повагою однаково. І не було для неї вікових рамок.” — ділиться син Ольги.
Жінка загинула 2 квітня у власній квартирі. Російська ракета потрапила прямо у квартиру, саме в ту кімнату, куди вона зайшла, щоб нагодувати кота. Ольга померла миттєво. Витягти її тіло з-під завалів не вдалося. Будинок спалахнув, 6-під’їзна дев’ятиповерхівка згоріла до тла, вогонь добрався у кожну квартиру.
“Ще до війни, якось у розмові, Мама мені говорила про те, що вона хоче кремацію і я їй пообіцяв, що виконаю це прохання. Але я не думав, що буде саме так…” Першу частину документування #Буквами злочинів російських військових у Маріуполі, зокрема вбивства мирних мешканців можете прочитати в матеріалі.
Другу частину документування #Буквами злочинів російських військових у Маріуполі можете прочитати за посиланням.
Третю частину, про Сливченко Валентину Григорівну, яка померла через холод, відсутність їжі та води, можете прочитати у третій частині циклу матеріалів #Букв.
Четверта частина свідчень – про загибель неповнолітнього сина та батька – Вовка Олега та Вовка Максима.
П’яту частину можете прочитати за посиланням.
