На нашу редакційну пошту надіслали черговий лист з історією про Маріуполь, публікуємо за проханням відправника, зберігаючи анонімність:
«Хочу розказати історію моєї подружки. Ми працюємо на роботі разом. Вона сама з Маріуполя. Коли почалась війна поїхала до своїх, забирати родичів. Ми шукали чим добратись нашли жінку вона довезла подружку. Їхала і бачила розвалені будинки не знала що чекати далі. Як приїхала забирати батьків з бабушкою, то зразу казали про евакуацію. Але з торбами бігали до автобусів три рази і все зря. Вони разом застрягли на місяць в Маріуполі. Без води, а потом і без света під обтсрелами в подвалах.
Через місяць була евакуація після фільтрації людей. Ночували без умов. Спасло що з ними була бабушка старенька пустили в автобус і ще приглашали в росію їхати до вбивць. Вони отказались. На пункті тероборони їх зустрічав родич і привіз до рідні на захід України.
Ці орки просто сволоти як можна так з людьми? Скільки там померло людей в подвалах? А за ким не приїхав ніхто? Хто їх звав сюди? Хочеться кожного з них роздертих і зробити з ними все те що вони робили і дальше роблять з нами всіма! А зараз яке пекло в Маріуполі, люди миються в калюжі, дома падають, знищили город і зробили так само як і самі росіяни живуть.
Ой тяжко бачити як убивають наш народ і нашу країну. Молюся за мир і перемогу бо тільки це і помагає жити…»
