У запорізький хаб для переселенців цього тижня прибув черговий волонтерський автобус із окупованого Бердянська з евакуйованими українцями, більшість з яких – жителі Маріуполя. Вони в різний час покинули рідне місто та певний час проживали в російській окупації – у Донецьку, Мангуші, Бердянську. З деякими з них вдалося поспілкуватися кореспонденту проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя». Маріупольці розповіли про те, що бачили на власні очі в заблокованому місті, про життя та смерть, а також про бажання української перемоги у війні з Росією.
«Багато смертей»
Олена Бондарцова перше, що розповідає про рідний Маріуполь – це про смерть.
– Дуже багато людей померло. Там дуже багато. Кажуть, що 30 тисяч, але мені здається, що більше. «Освободітєлі» наші, росіяни. Звідки вони взялися на голову нашу? А ви знаєте? Люди дивляться російське телебачення, а вони так проти України, так говорять. Я навіть не знаю. Що тут «фαшиcτи». Ну які у нас тут «фαшиcτи»? Наші захищають нашу батьківщину. А вони…
– Я жила на лівому березі, й там, кажуть, взагалі жодного будинку [вцілілого].
Мені племінниця казала, що дім згорів. Багато домів згоріло. Люди залишились без даху над головою. Росія там їх обробляє, вірять росіянам. Хоча в них стріляють, а вони все одно кажуть, що це не Росія, а Україна. Що це «бандери». Які «бандери»? Україна захищає свою землю.
Жінка каже, що пробула в Маріуполі півтора місяця, а потім їй вдалося вирватися із міста – в окупований Мангуш.
– Не знаю. Не хочеться мені повертатися під бомбардування, знову потрапити. Бо це дуже тяжко. У мене зятю у племінниці руку відірвало праву. І нам доводилося ходити під снарядами... В Мангуші теж руські. Багато наших хлопців під снарядами... Фільтрацію змусили пройти. Я вже на пенсії давно. Я думала їхати на Донецьк, в мене там брат, але потім я передумала, не хочу я в «ДНР» (незаконне збройне угруповання, що діє на окупованій частині Донеччини – ред.). Вони тільки знущаються над людьми та й все. Подруга розповідала, як вони обстрілюють самі себе, а потім кажуть, що це Україна.
Жителька Маріуполя сподівається, що армії України у війні проти Росії переможе та поверне українські землі.
– Сподіваюся, що Україна переможе. Що вона забере всі свої землі. А що, хіба можна залишати? Вони (російські сили – ред.) стільки у нас відхватили. Вони радіють, росіяни, що вони прямо все хватають. Що, вони й то захопили, й то захопили. Які вони «освободітєлі», якщо вони стільки людей знищили. І в Маріуполі, кажуть, господарюють. Знищили повністю місто. Ви розумієте, повністю.
«Стріляли просто так. Наказу не було»
Інша жителька Маріуполя, Олена Самсонова, каже, що після початку бомбардувань міста, її сімʼї вдалося одразу виїхати. Хоча вона зізнається, що такого знищення міста вона не очікувала.
– Ми розуміли, що це все, але не очікували, що його – Маріуполь – знесуть із землі. Його просто немає. А за пропискою я з Новобахмутівки. Її теж знесли. Кажуть «освободілі». «Освободілі» від людей.
– Деякі військові (російські – ред.) просто так стріляли по домах. А потім питаєш: «А чому ви стріляли?». Чуєш у відповідь: «Просто так, наказу не було». З одним розмовляєш, а він каже: «Ви гадаєте, ми вас звільняємо? Ми мстимося за 8 років». І це всі розмови.
Олена каже, що потім довелося їхати до Бердянська,
який також зараз перебуває під російською окупацією.
– Найбільш напружене, це була дорога. Ми дуже переживали, щоб чоловіка не забрали, бо, за їхніми мірками – «ДНР» (незаконне збройне угрупування – ред.) – він військовозобов'язаний. У нього український паспорт і там стоїть печатка, що він не військовозобов'язаний. Але в них – у «ДНР» – такого немає.
Жінка розповіла, як на окупованих територіях, зокрема тих, що контролюються зараз незаконним збройним угрупованням «ДНР», чоловіків примусово забирають на війну.
– Вони просто хапають людей, можуть приїхати на кладовище і зібрати копачів, що цілий день працювали на сонці, та відвезти «служити». Молодих хлопців забирали, просто, без військкомату, без проходження комісії. Були випадки, коли люди відмовлялися воювати, матері приїжджали на позиції. І це було насправді. А скільки людей не хочуть воювати проти України, ви б знали. Але спробуй там посперечатися. Примусово забирають молодих хлопців на позиції.
– А потім вантажівки трупів привозять на кладовище, і хрести ставлять на могилах з номерами. Це я точно знаю, в мене чоловік на кладовищі працював,
встановлював пам’ятники. Він бачив, як з фури вивантажували хлопців, яких до цього забрали воювати. От їх закопували потім та ставили просто дерев’яний хрестик і номер. Ну ще підписували, де це сталося – «смерть». Це було в Донецьку, коли ми там проживали.
За словами Олени, у Донецьку «люди озлоблені через те, що по них стріляють». Разом із цим, жителі там налякані, каже жінка. Вона стверджує, що більшість з них не підтримує війну Росії проти України, але люди бояться про це говорити відкрито.
– Там вони залякані. Я коли сідала до автобуса та розмовляла з людьми, буває кажуть: «Нами просто користуються і все». Вони проти війни, проти Росії. Але вони якось бояться сказати це дуже голосно. Є багато людей, які кажуть: «Ми терпіли, а зараз нехай вони терплять». Це прямо якесь зомбування. Але дуже велика кількість людей дійсно проти Росії, але вони мовчать.
Олена також розповіла, що змушена була пройти російську «фільтрацію»
– Здала свої пальчики і мене сфотографували. Перед тим, як заходити, хлопець сказав, що насправді «фільтрація» для того, щоб внести нас в базу даних.
Попри те, що жінка залишилася без домівки, вона рада, що виїхала з окупації.
Олена поділилася враженнями від ставлення до них на підконтрольній владі України території.
– У мене зараз стільки емоцій, я дуже сильно рада. Я дуже вдячна. Я помітила тут зовсім інше ставлення, коли ми заїжджали. Є супровід, немає залякувань. Тут все культурно і цивільно.
«Жили на роботі, бо дому вже не було»
Інший наш співрозмовник – Антон Шаульский, який працював медиком на швидкій допомозі у Маріуполі. Каже, що для нього масштабна війна почалася несподівано, до останнього сподівався, що цього не станеться.
– Я мав йти на роботу. Я зібрався і пішов. Почув перші гарматні постріли, залпи, канонади. Але все одно пішов на роботу. Думаю, пройде. Я працюю фельдшером екстреної медичної допомоги в місті Маріуполі. 24 лютого у нас був тільки один пацієнт. І нам потрібного було його транспортувати. У нього було поранення в голову. Але він був стабільний, з нами балакав.
А вже, коли я наступного разу приїжджав до лікарні, я бачив такі речі… Я на все життя запам’ятаю, як одного поліцейського на каталці викачували з приймального відділення і везли на КТ.
У нього на скроні маленька-маленька дірочка, її навіть не видно, а з неї невеличка цівка крові. І тут я розумію, – якби людина просто носила каску, вона була б жива. А так, я бачу що він лежить, і шансів в нього мало.
В оточеному Маріуполі Антон прожив з 24 лютого до 18 березня. Поки він рятував життя, згоріла його домівка.
– Ми весь час були зі своєю підстанцією, були на підстанції. Ми працювали без вихідних. У деяких з нас на той час згоріли квартири, згоріли домівки. Нам просто не було куди йти. І ми згуртувалися та працювали. Ми готували собі їсти, палили багаття, шукали дрова та допомагали пораненим. Коли зник зв’язок, нам хлопці з ДСНС привезли рацію. І по рації передавали поранених – хтось привозив їх на машині.
Гуманітарна ситуація в місті погіршувалася дуже швидко, каже Антон. Почалося мародерство.
– Люди відчули безкарність. Військові та поліцейські розуміли, що ситуація критична. І людям потрібно щось їсти. І перше, що було змародерене,– це були продуктові магазини.
– Маріуполь вирішили покидати, бо до нас завітали російські війська, до нас на підстанцію завітали.
Пройшлися по кімнатах. Забрали у нас автомобілі. У нас залишилось 3 машини і все.
Чоловік також евакуювався до Бердянська, де прожив деякий час. Каже, що там відчував дисонанс через те, що місто хоч і в окупації, але не розбомблене, подекуди ще траплялися українські прапори. Свої відчуття після того, як опинився у Запоріжжі на підконтрольній українським військовим території, описує так:
– Відчуття – «вогонь». Хочеться жити та працювати. Хочеться, щоб просто відчепилися.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини півдня України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
В окупованому Маріуполі одна з найбільших гуманітарних катастроф. Місто з кінця лютого було заблоковане, а згодом окуповане російськими військовими.
Українська влада повідомляє, що Росія вивозить українських громадян у свої регіони і на територію окупованої частини Донбасу.
