На нашу електронну пошту надіслали лист, публікуємо з дозволу відправника анонімно:
«Ми з Маріуполя. Зараз ми закордоном. А як началась война ми жили в одному мікрорайоні і як після обстрелов пішли жити до мами на Східний. В мене жена і син. Спали місяць в подвале син болів. Но надіялись шо освободять нас. А як загорілась квартира у мами то сразу почали тікати. Било страшно, но дется некуда.
Ми були в 20 км від формірованія ДНР. Ми пошли в сторону ДНР. На посту рускі нам сказали в семь вечера коменданский час і будут просто стрелять. Ми думали шо дальше і просто пошлі де бачили дома. Нашли заброшку і ночевали там.
Утром нам надо було йти 11 км. Дорогой нас підібрал добрий парень на машине. В ДНР ми попали в фільтрационний пункт. Там допрашивали, роздевали шукали татуіровки і мозолі від оружия. Отпустили через сина малого. Ми бежали через Росію, бо по зеленим корідорам стреліли рускі. Ми хотіли спастись і ліш би не стріляли по нам.
Ми спаслись но нічого свого нема. Жить позвав друг до себе. У мене був бізнес і ми с женой работали на Азостале. Була машина своя, квартіра. Город красивий огромний. Нам там било хорошо. Но саме главне шо ми все вместе. В Маріуполе ужас — то город мертвих. І все це дело рук рускіх сволочей…»
