Віталій Кім, голова Миколаївської ОВА, розповів Радіо НВ, яка наразі ситуація у прифронтовому міста та як росіяни продовжують встановлювати рекорди з втрат у регіоні.
https://www.youtube.com/embed/o9aqMYL45pc
— Вчорашні події в Миколаєві назвали найпотужнішим обстрілом міста від початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну. Про які наслідки можна говорити станом на цю годину?
Станом на цю годину в нас було 24 прильоти — це суміш така була ракет РСЗВ, скажімо так. На зараз у нас немає загиблих, у нас є 12 поранених. Знищено школу, пошкоджено дві лікарні, приватні будинки, підприємства, зокрема, комунального господарства.
— Скажіть, будь ласка, ви говорили про те, що цим обстрілом ворог намагається помститися Збройним силам. Тож поділіться найсвіжішими даними, щоб якось підтримати всіх українців і мешканців Миколаївщини, зокрема. Які успіхи мають українські Збройні сили на Миколаївщині?
— Зараз з появою техніки, яку надають наші партнери, активізувався дуже партизанський рух, який не тільки дає координати і повну інформацію, де розташовуються окупанти по Херсонській області.
Але й самі долучилися і власноруч ліквідують загарбників і тих, хто з ними співпрацює. Тому зараз до окупантів дійшло, що далеко дістають наші ЗСУ. І тому в них настрої, скажімо так, упадницькі. Раніше вони не хотіли їхати на передову, а зараз вони хочуть виїхати взагалі з Херсонської області, бо не знають, куди буде спрямовано наступний удар наших ЗСУ.
— Також ви говорили, що Миколаївщина у лідерах серед регіонів за кількістю знищених різних керівників і генералів Російської Федерації, власне, щойно про це сказали. Можете хоча б кілька прізвищ назвати, щоб нас додатково якось мотивувати і потішити?
— Давайте так, я взагалі не запам’ятовую прізвища цих негарних людей на загал. Я запам’ятовую лише за яких обставин це було. Я пам’ятаю, коли там у лісосмузі прилетіло, вони ховалися разом з «ДНРівцями», два джипи їхні розбили і вони очепили лісок і в пакети складали генералів своїх. На загал, коли вбивають генералів чи керівників штабу, вони очеплюють цілий район, дуже панікують, бігають, бо не знають, що далі робити. І вони, я не знаю, як так у них виходить, там же не відкритий конкурс,
не демократична країна. Там вони призначають когось на південь керувати, зараз вже не нападом, не обороною, а просто тут побути. Я так розумію, що зважаючи на історичну послідовність загиблих на південному напрямку, то бажаючих зараз немає. Але будемо чекати нового російського генерала. Вони ставлять рекорди по перебуванню, як то кажуть, «отрицательный рекорд» з перебування на території окупованих територій. Чекаємо нового генерала російського, будемо ставити новые «отрицательные рекорды».
— І ще, як ви зараз оцінюєте вірогідність прямого наступу ворога на Миколаїв суходолом?
— Важко сказати. Давайте так, якщо за теорією вірогідності оцінювати — то десять відсотків.
— Десять відсотків, і це не погано на сьогоднішній день.
— Саме так. Десять відсотків є, ну і добре.
— Яка небезпека для міста з моря, розкажіть, будь ласка?
— Для міста майже немає, для регіону — це більше стосується Одеського регіону щодо висадки. Але вони готові з першого дня до висадки десанту. Десант, за тими ж перехопленнями, вони теж не дурні, вони не хочуть висаджуватися без підтримки суходолом.
Тому висадка — не буде в напрямку Одеси. А що стосується місця, то в нас найскладніший в Європі фарватер, бо до нас треба ще дійти, щоб висадитися. Тому загрози з моря не бачу.
— Ви вже згадали про самий обласний центр. Як живе Миколаїв у ці дні під час постійних повітряних тривог і ракетних обстрілів, а зараз їх дійсно побільшало?
— Коли сонце сяє — то живеться добре, ми всі посміхаємося. Коли дощик — всі ховаються, ховаються більше, ніж від обстрілів. Тому так і живемо, всі призвичаїлись до війни і живемо свої життям, і ховаємося, коли по нас стріляють.
— Як багато місцевих жителів залишили Миколаїв і загалом межі області? І чи багато виїжджають саме зараз, у них є такі можливості?
— Можливості є, у нас відкрите місто, курсують рейсові автобуси і таке інше. На зараз більше 50 відсотків мешканців виїхало, там 55 дітей відсотків. Але збільшилась кількість, повертаються в Первомайський і Вознесенський райони, де більше безпечніше. Тому в нас нерівномірна кількість людей зараз в області. І багато людей з прикордонних, скажімо так, прифронтових районів переїхали в безпечніші райони нашої області.
— Щодо вивезення українського зерна і розблокування українських портів. Після звільнення Зміїного, здається, ситуація зрушила з мертвої точки. Що відбувається в порту Миколаєва? Там ще залишаються зарубіжні судна заблоковані через війну?
— Так, у нас шість портів, там заблоковані судна іноземних держав. На складах є зерно, але ми не можемо нічого зробити. І ці перемовини на зараз йдуть щодо одеського напрямку, бо якщо ми зможемо, ми будемо дуже раді, але я гадаю, що це не на часі, це наступний крок по перемовинам. Зараз ми просто чекаємо, збираємо врожай.
— І ще про партизанський рух запитання. Скажіть, будь ласка, чи не заважають спати вибухи складів загарбників з боку окупованого Херсона?
— Ви знаєте, з тими людьми, що я спілкуюся, вони радіють. Вони радіють, коли це знімають, і вони дуже довго чекають. І був час, коли вони втомилися, і почали від'їжджати, а зараз вони знову чекають, і розуміють, що ЗСУ просувається в напрямку Херсона. І вони радіють, коли знищують ворожу техніку і боєкомплекти.
— Знаю, що в Миколаєві були великі проблеми з питною водою. Чи вирішено питання зараз?
— Це складне питання.
Питна вода в нас є, ми її підвозимо, але її немає в кранах. В кранах є технічна вода, яка використовується для загальних потреб. Це питання складне, воно вирішиться. Самий простий спосіб — це повернути території, які загарбники зайняли в Херсонській області, і відновити водовод з Дніпра, що ми і плануємо зробити.
— Обов'язково зробимо. І особисте запитання, особисто я захоплююсь вашою розважливістю, спокоєм, мужністю. Де ви берете сили, де черпаєте ресурси у боротьбі з ворогом?
— Від наших миколаївців. Коли ходиш по вулиці, бачиш людей, то вони всі налаштовані тільки на перемогу. Тому у нас такий на загал настрій миколаївський.
— А розкажіть, ви щоранку починаєте свій робочий день з того, що йдете вулицями Миколаєва? Як це відбувається?
— Та ні, я не ходжу щоранку вулицями Миколаєва, але я ж спілкуюся з людьми, пересуваюсь вільно містом, тому я бачу, які настрої в миколаївців.
