Тривожні сирени в Миколаївській області лунають по кілька разів на день. Бійці на лінії оборони, яка проходить за десятки кілометрів від Миколаєва, кажуть, часто самому місту дістається навіть більше, ніж передньому краю, йдеться в ТСН.
Тут все відбувається дуже швидко. Ніхто надовго не затримується на одному місці, не скупчуються гуртом. Але роблять виключення, аби послухати капелана. Лікар Сергій переконує, в цих місцях і з цими обстрілами дуже складно лишатися атеїстом. «Духовне підґрунтя має бути міцним. Я до нього звертаюсь», - каже боєць.
Ближче до передової села зруйновані фактично вщент, до повномасштабного вторгнення тут жили понад тисячу людей, а залишилося 23 людини.
«Буває ми їм добре насипаєм, буває і вони нам насипають, ми відповідаємо гідно», - каже боєць Євген, який показує, що немає в селі жодної цілої хати.
На сусідніх позиціях починається обстріл, чути понад 20 вибухів. «Тут усюди поля, тут трошки важче: трошки важче техніці, трошки важче артилерії, але їм теж важко, ми призвичаєні до своєї території», - розповідають військові.
Боєць Віталій каже,
ворог дуже набрид, геть не економить боєприпаси. «В них хаотично виходить, в різні боки багато, може, колись в них закінчаться ці боєприпаси. Але думаю, все буде добре», - переконує він.
Сергій за обстрілами спостерігає , говорить із журналістами і весь час сміється, бо й розповідає про тих, кого любить. В мене два сина, теж воюють - Саша і Денис - один в Харкові, а другого направил десь в друге місце», - каже чоловік.
Каже, звісно дружині важко, кому б не було важко, коли троє найрідніших чоловіків на війні. Але ж вдома на нього чекає онучка, Євочка, є заради кого воювати.
Читайте також:
Маніпуляції та дезінформація: яку пропаганду поширювали окупанти 9 серпня
Цинізм найвищого ґатунку: Росія ініціює засідання Радбезу ООН у зв'язку з "ударами Києва по Запорізькій АЕС"
Що робити, якщо хочеться додому: прості поради
