Зважаючи на низькі можливості Т-62, рішення Путіна перекинути їх в Україну викликає подив і навіть виглядає абсурдно
Приблизно тоді, коли США оголосили про передання Україні кількох реактивних артилерійських систем HIMARS, Росія заявила, що виводить значну кількість танків Т-62 з запасів і відправляє їх до різних районів України. Спочатку було неясно, які райони отримають танки. За останніми даними, вони прямують до так званих ДНР та ЛНР на сході України, де будуть передані місцевим підрозділам міліції.
Т-62 є застарілою конструкцією, яка вперше була представлена радянським танковим полкам як основний бойовий танк у 1961 році.
Поштовхом для його розробки стало визнання те, що менші за розміром основні калібри більш ранніх танків Т-54 і Т-55 не могли ефективно пробити броню типових західних танків. Також було виявлено, що жоден із танків не може вмістити більше озброєння Т-62.
Для Т-62 характерна куполоподібна вежа, що мало відрізняється від своїх попередників Т-54 і Т-55 за зовнішнім виглядом і функціями, а також низьким габаритним профілем, що ускладнює огляд і влучання в бою.
Т-62 широко використовували в колишньому Радянському Союзі, колишніх державах-членах Варшавського договору, а також у деяких країнах Африки та Близького Сходу. Він не набув такого широкого поширення, як Т-55, через вищу вартість виробництва.
При першому випуску танк Т-62 викликав занепокоєння НАТО, оскільки більшість західних танків того часу були недоозброєні та броньовані. Вони також перебували в кількісно програшному становищі порівняно з парком танків, які мали росіяни. Занепокоєння було викликане повсюдним переконанням, що під час вторгнення в Західну Європу совєти використовуватимуть переважну кількість танків, артилерії та піхоти, щоб знищити сили НАТО. Ураховуючи, що Т-62 мав гармату 115 мм, тоді як середні танки НАТО мали гармати калібром від 90 до 105 мм, побоювання здавались виправданими.
При першому випуску танк Т-62 викликав велике занепокоєння НАТО Під час Війни Судного дня 1973 Т-62 виявився сильним противником для ізраїльських танків Паттон і Центуріон через свої прекрасні бойові можливості в нічний час. Однак найкраща підготовка та дисципліна ізраїльських танкістів урятували становище Ізраїлю.
До кінця війни Ізраїль захопив багато танків Т-62, які згодом були модифіковані, удосконалені й інтегровані у передові ізраїльські танкові частини.
Хоча при цьому характеристики Т-62 під час першої війни в Перській затоці вже не так вражали. Під час The Buttle of 73 Easting (Битва на 73 істинг), яка відбулася 26 і 27 січня 1991 року, танкові й кавалерійські частини США зіткнулися з комбінацією іракських танків Т-54, Т-55, Т-62 та Т-72, бойових машин піхоти БМП-1 і піхоти, що окопалася, озброєної протитанковою зброєю РПГ-7.
У ході подальшого вирішального бою жоден з іракських танків, включно з Т-62, не зміг зрівнятися з набагато потужнішими американськими танками M1A2 або навіть із бойовими машинами піхоти M2 Bradley, які несли TOW (Tube-Launched, Optical Tracked, Wire-Guided) протитанкові ракети.
Після бою армія США встановила, що близько 159 іракських танків усіх типів було знищено та 2000 взято в полон. Американські втрати були мінімальними: лише шістьох військовослужбовців 2-го бронекавалерійського полку було вбито, а ще 19 — поранено. Було втрачено лише один M2 Bradley,
при цьому жоден із танків M1 у бою не був утрачений від вогню противника. Американські артилерійські підрозділи, які також брали участь у бою, здійснили 720 артилерійських пострілів і випустили кілька ракет РСЗВ по іракських підрозділах, аби перешкодити їм зайняти найкращі оборонні позиції.
Результат Битви на 73 істинг показав, що Т-62 не міг зрівнятися із сучасними танками того часу, головним чином через його застаріле озброєння, бронезахист, боєприпаси, системи управління вогнем і оптики. Навіть добре навчені сучасні екіпажі вважали б Т-62 примітивним, повільним і важким в управлінні.
Т-62 не можуть замінити Т-72, які Росія втратила на війні в Україні, тому що вони не можуть ефективно протистояти сучаснішим танкам, які є в України, а саме Т-84 Oplot, зробленим у Німеччині власним танкам Leopard 2A4, які були подаровані Іспанією, та кільком танкам Leopard 1A4 колишньої німецької армії середини 1970-х років, які можуть стріляти сучасними типами боєприпасів.
У кращому випадку Т-62 можна використовувати лише в обмеженій кількості тактичних завдань, і навіть у цьому випадку таке використання може бути надто оптимістичним.
Можливо, їх можна було б використовувати як машини вогневої підтримки піхоти, що працюють на позиціях зі зворотним ухилом, аби звести до мінімуму ризик виявлення та знищення.
Однак якщо вони відкриють вогонь по українській піхоті або танкових підрозділах, їхні позиції будуть негайно розкриті. Після цього для їх виявлення та знищення буде задіяно українські безпілотники, озброєні бомбами. Ці танки також будуть дуже вразливі для українських протитанкових ракет, що несуть надпотужні боєприпаси, і високоточних артилерійських ударів, керованих розвідувальними безпілотниками.
Зважаючи на низькі можливості танків Т-62, рішення Путіна перекинути їх в Україну викликає подив і навіть виглядає абсурдно. Можливо, він усе ще вірить, що зможе виграти війну та розгорнути T-62 з мінімальними проблемами.
Як варіант, він міг відправити Т-62, намагаючись таким чином тимчасово скувати і фрагментарно відволікти українські підрозділи, щоб їх можна було знищити більшими російськими з'єднаннями. Як мінімум, така тактика може знизити боєздатність деяких підрозділів ЗСУ.
Переклад НВ
Опубліковано з дозволу автора. Уперше надруковано на substack.com
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ
