Над Богородичним, яке знаходиться на кордоні між Донецькою та Харківською областями знову український прапор. Його вранці 11 вересня підняли десантники 81 окремої аеромобільної бригади. Про це повідомляє спецкор телеканалу "Україна" у Facebook Окупацію в селі пережили тільки двоє місцевих Росіяни так тікали з Богородичного, що лишили по собі навіть недоварені макарони на плиті. І купу зброї та боєприпасів. І гівно. Гори гівна. Вони гадили всюди - у школі, де жили, в будинках і навіть у церкві місцевого монастиря. Тут вони влаштували туалет просто за вівтарем. В самому селі, за яке кілька місяців точилися запеклі бої, хлопці знайшли тіла наших бійців - без голів і без взуття. І півдесятка тіл вбитих мирних жителів. Останніх тут лишилося тільки двоє - шістдесятирічний Микола і його мати, 93-річна Ніна Іллівна. Лише вони удвох пережили окупацію. Живуть у крихітному будиночку, квадратів, мабуть, на 8 максимум. Колись це була якась клуня. А зараз - чи не єдина відносно ціла будівля в Богородичному. Всі решта - зруйновані. Побачивши військових, Ніна Іллівна одразу переймається,
чим же нас пригостити. "Ой, я вам зараз картоплі накопаю! Коля, а може гуску? Я зараз її вам і общипаю!", - маленька бабуся говорить одночасно до нас і до сина. "Немає гусей, тільки двоє осталось! Всіх кацапи позабирали!", - кричить їй у відповідь Микола. "Ну так давай їм одного заріжемо, а другого собі залишимо! А вони пом"януть Васю...", - наполягає бабуся. Я відвертаюся, бо на очі накочуються сльози. Богородичне після окупації Вася - старший син Ніни Іллівни, брат Миколи. Його застрелили росіяни. І його дружину. Микола поховав обох на горі за хатою. "Я шалапут, а він був розумний, дві вищі освіти мав!", - розповідає про брата Микола. І тут же кличе кудись в бік руїн: "Пішли, я тобі гранати дам, я зняв!". "Ви шо, розтяжки самі знімаєте?", - дивуюсь безтурботності чоловіка. "Так я їх і ставив, на цих окупантів! Вони мого брата вбили!", - з надривом говорить Микола. "Я патріот, понімаєш? Тут моя земля, тут! А росіяни прийшли, і брата застрелили... Якби не мама лежача, я б сам до них з гранатою...". Нижник за царською брамою На території напівзруйнованого монастиря сильно смердить.
Це залишки мертвої кози, які росіяни кинули просто під дерево. Навколо - купа відстріляних тубусів з РПГ і бита цегла. Неподалік лежить купол дзвіниці - він впав після того, як російська авіабомба влучила в монастир. Зруйнована церква у Богородичному Над церквою вже висить український прапор. Хлопці спочатку хотіли повісити його над куполом, але не змогли туди дістатися. В самій церкві росіяни жили і зберігали боєприпаси. Тікаючи, вони їх підпалили. Мабуть, сподівалися, що все це вибухне. Але цього не сталося, і десантниками дістався чималий арсенал. З самої церкви росіяни покрали ікони. І засмітили все, що тільки можна. За царською брамою просто влаштували нужник. Теж саме і у школі, де розміщувались російські підрозділи. Залишки їжі, порнографічні карти, покинута зброя та амуніція - це місце швидше нагадує якийсь табір бомжів. У закутку бійці "втарой арміі міра" влаштували "місце кохання" - кілька матраців на підлозі, крем для рук і російські порнографічні журнали. Думав, таке вже років двадцять ніхто не друкує. Будівля школи у Богородичному У дворі школи хлопці годують місцевих котів - консервами з російських сухпайків. Кицьки задоволено муркотять і труться об ноги. Вони теж раді, що в Богородичному знову з"явилися люди. Справжні люди. Росіяни вбили мирного жителя у Нью-Йорку
