Командування військ противника продовжує свої спроби «розрядити» ситуацію в районі Сватове, яка вже отримала стійку тенденцію до погіршення для нього. Окрім намагання «контр-атакувати» західніше та північно-західніше Кремінної, протягом останніх 2-х діб, противник почав атаки по напрямку Площанка – Макіївка, Площанка – Невське.
Очевидно, що його найближчою метою є «знаття загрози» виходу передових підрозділів ЗСУ на дорогу Р-66 на відтінку Червонопопівка – Піщане – Житлівка. Це було би «дуже неприємно» для угрупування противника, яке зараз обороняє район Кремінної, і достатньо незручно для тих, хто окопався в районі Сватове (хоча, цим й так вистачає неприємностей з інших «румбів»).
Противник сконцентрував до 2-2.5-х «кадрових» БТГр (за нинішніми часами, це «вагоме» стадо, в основному зі складу 3-ї мсд 20-ї ЗВА), посилив його різного роду «парамілітарними» формуваннями, штибу «стрілецьких рот-батальйонів мобілізаційного резерву лнр» (точніше – їх рештками), а також «штурмових загонів пвк вагнер» та «вцілілими» з загонів БАРС-у, ну й спробував вдарити український тактичній групі,
яка зараз веде на ближніх підступах до цієї рокадної дороги жорсткі зустрічні бої у лісах західніше Житлівки та Червонопопівки у ії лівий фланг.
І хоча бої на даний момент на цій ділянці ще тривають, вже вчора на ранок стало очевидним, що а ні в Макіївку, а ні в Невське противнику пробитися не вдалося (так, за певною, але достатньо сумнівною інформацію, окремим російським підрозділам – до піхотного відділення, штурмової групи, таки вдалося «інфільтруватися» на східну околицю Макіївки і навіть зайняти розташовану там сільраду, однак, якщо це навіть відповідає дійсності, то й в такому разі, це кардинально нічого не міняє).
А загалом, за великим рахунком, я не думаю, що ця «несподівана» ескапада противника доставить українським військам на цьому напрямку особливих незручностей. Причому, навіть просто тому, що російське командування при плануванні та організації бойових дій своїх військ, знову не врахувало особливості РЕАЛЬНОЇ, а не видуманої ним же самим, ситуації в даному районі.
Адже, навіть другокурснику будь-якого командного військового училища зрозуміло, що «залазити» ударною тактичною групою у виступ,
оточений з 3-х боків позиціями противника та й ще намагатися звідти «атакувати» у напрямках, які розходяться у різні сторони, є достатньо сумнівною, з точки зору доцільності та наслідків, ідеєю.
На Бахмутському напрямку, судячи зі всього, противник стикнувся із «обставинами», які ним були раніше «не передбачені». Північніше міста (Соледар – Бахмутське), «ударна тактична група» (в основному з підрозділів «мобілізаційного резерву» 2-го АК, підсилених декількома «штурмовими взводами пана Прігожина), досягнувши гіпсового кар’єру та заводу «Кнауф» була вимушена зупинитися і навіть місцями відійти.
В свою чергу, на східній околиці самого Бахмуту (напрямок Покровське – вул. Патріса Лумумби) противник так й не спромігся просунутись далі перехрестя доріг М-03 – Н-32. Хоча, кажуть, що до Бахмутського міського сміттєзвалища та вулиці Максименка вони доповзали, і навіть місцями залізли у приватний сектор у південно-східній частині міста.
Тут, в основному діють підрозділи пвк «вагнер» (причому, як «розхідний матеріал» з числа засуджених, так й «елітні профі» за зарплату).
Вони підсилені на окремих ділянках танками та іншою бронетехнікою зі складу тбн «Дизель» 1-го АК та солянкою (десь до 1.5-2 «батальйону») зі складу 2-ї мсбр 2-го АК та 31-ї одшбр зс рф (іноді, для «нарощування зусиль» сюди ж підганяють чергову партію «мобіків» зі складу «розподільчого батальйону МР» 2-го АК).
А ось південніше Бахмуту, якраз й трапились ті самі «несподіванки». Наскільки я розумію, задум російського командування, яке керує та координує діями своїх військ на цій ділянці, полягав у тому, щоб пробитися до рубіжу Кліщіївка – Андріївка, а потім прорватися до Іванівського й таким чином дуже «суцільно» блокувати Бахмут з півдня, зробивши його оборону дуже складною. Одночасно з цим, передбачався прорив через Іванград та Опитне у саме місто з півдня. Зовсім, недаремно воно стягнуло на ці напрямки та ділянки усі найбільш боєздатні свої підрозділи, що діють у цій зоні. Включаючи підрозділи пвк «ліга», «редут», пару рот зі складу «зведеної» БТГр 336-ї обр МП, посилених для «маси» рештками 2-х батальйонів мобілізаційного резерву 2-го АК.
Однак сталося не так,
як гадалося. На рубіж Кліщіївка – Андріївка противник так й не пробився (не кажучи вже про Іванівське). Більше того, серією контр-атак ЗСУ він був взагалі відкинутий до дороги Т-0513 у бік Зайцева на ділянці між Опитним та Одрадіївкою, що достатньо суттєво ускладнило йому дій «на основній напрямку» — на Опитне – Іванград. Тепер, уся ця «ударна тактична група» противника, що рветься з півдня на Бахмут, вимушена розвертати свій лівий фланг і намагатися «купировать» цілком ймовірний прорив ЗСУ собі у тил. Ну що, доштурмовалися…
І на останок, декілька слів про Лисичанський напрямок.
Протягом декількох останніх діб, командування противника, розуміючи значення цього напрямку, здатного суттєво вплинути, як на Бахмутськоий напрямок, так й безпосередньо на ситуацію в районі Кремінна – Рубіжне, а головне – на сам Лисичанськ, прагнуло максимально подалі відсунути передові підрозділи ЗСУ в районі Білогоровки, у бік Верхньокам’янського та під Спірним на захід.
Серед цих трьох ділянок лише на одній йому це вдалося (просунувшись вздовж Сіверського Донця, противник зміг зайняти північно-східну частину с.
Білогорівка та закріпитися там). Відбулось це виключно тому, що противнику вдалося північно-східніше села утримати панівну висоту, з якої він міг проглядати тамошню місцевість, впритул до Григорівки.
Тут діяли тактичні групи противника зі складу 41-ї ЗВА (до 1 БТГр 55-ї мсбр), принаймні, до 4-х «батальйонів» БАРС-ів (приблизно, загальною чисельністю до 1-го батальйону) та підрозділи зі складу 6-го «казачьего» мсп та 4-ї мсбр 2-го АК (не більше 2-х рот). Періодично, в атаку кидали «татуйованих вагнарят» та дрібні партії луганських «мобіків» (в основному — «повзводно»).
Вважаю, що найближчим часом, противник продовжить активно «стрибати у жито» на Сіверському напрямку, намагаючись «у будь-якому разі» убезпечити два ключових для себе району – закрут річки Сіверський Донець (район Шипілівка – Привілля – Новодружеск), а також район ЛНПЗ та найближчих сіл.
Координатор групи «ІС» Костянтин Машовець Інформація — одна з граней війни! Підписуйтесь на акаунт «Інформаційного спротиву» в Twitter, а також на наш канал в Telegram. Разом до Перемоги!
