Що мучить сапера коли йде бій?
Військовий сапер, а в цивільному житті блогер і політик “Демсокрири” Юрій Гудименко розповідає як один і той самий підбитий російський танк переміновували по черзі українські і російські сапери. В результаті техніку заміновали в декілька шарів. “В армії існує погана звичка, яку називають «хоботитися», тобто рискати по місцях, які покинув ворог у пошуках якихось цікавих трофеїв. Будь-що кинуте, поруч з чим не стоїть український військовий у пікселі – потенційно вибухонебезпечне», – говорить сапер. До території, на якій попередньо був ворог, треба ставитися як до вже замінованої і поводитися відповідно.
Гудименко зараз отримав поранення, служить у 130-му батальйоні тероборони, де досвідчені колеги зробили з нього військового сапера. Обирати професію не доводилося, все сталося випадково.
Робота військового сапера кардинально відрізняється від роботи саперів ДСНС або саперів з гуманітарного розмінування.
Військовий сапер це людина яка будує окопи, мінує підходи до них та розміновує ворожі мінування.
Військовий сапер виходить у сіру зону між своєю позицією та ворожою і там встановлює міни:
протитанкові, керовані протипіхотні або сигнальні розтяжки. І якщо пощастить, повертається до свого підрозділу, складає мапу, на якій позначає розташування встановлених мін. Ці дані передаються командирам і згодом вони потрапляють до єдиної системи.
Ворожі міни, не розірвані снаряди, та все що може вибухнути і ранити наши бійців сапери підривають. Вибухонебезпечні предмети складають в одне місце, закладають до них під них або всередину тротилові шашки, вставляють детонатор та шнур. Група заздалегідь попереджає усіх оточуючих, дає команду по рації.
Потім сапери підпалюють шнур і відходять на безпечну відстань – відбувається вибух, за звуком якого, зазвичай, можна визначити: підірвалась лише шашка–декілька, або і сам небезпечний предмет, тоді звук гучніший і трохи інший. Далі військові підходять до того місця і перевіряють, якщо предмет лише вивернуло з землі, підривають ще раз.
Військовий сапер працює виключно на тій території, де планує воювати або вже воює його підрозділ.
Коли армія заходить на позиції, де раніше перебував ворог, то перевіряє посадку, речі,
які залишилися від окупантів. У своїй роботі саперні підрозділи використовують міношукачі й щупи (палки з загостреною кінцівкою, якою перевіряють землю на предмет вибухівки). Але Юрій зазначає, що першочерговий і найголовніший інструмент – це власні очі. Значну частину «сюрпризів», які залишають росіяни, небезпечно шукати за допомогою приладів, бо, розмахуючи ними, є великі шанси зірвати перед собою розтяжку.
Юрій Гудименко (ліворуч) з побратимом та "набір сапера".
Загалом існують спеціальні дрони, реактивні установки розмінування УР-77, але у своїй практиці наш співрозмовник їх не використовував. Він зазначає, що така техніка не підходить для роботи у посадці з щільною листвою, де легко зробити капость, і, де більша частина пригод відбувається у позиційній війні.
«Сапер перекриває якийсь напрямок десятком-другим мін, і це займає чотири години. Якщо цього не зробити, то армія буде вимушена тримати там постійно 10 людей, які будуть змінювати одне одного, з протитанковою зброєю. І відповідно, таким чином, буде знижуватися її боєздатність», - говорить Юрій
Що найважче в роботі сапера?
Військовослужбовець говорить, що попри всі жарти, що сапер помиляється двічі, існує ще й психологічна проблема. Річ у тім, що коли іде бій, робота саперної групи призупиняється до відносного затишшя. І в цей момент, за словами Юрія, від сапера користі дуже мало: «Це психологічно важко, коли всі б'ються, а ти розумієш, що ти зараз, окрім як трішки постріляти з автомата, ніякої користі принести не можеш. Але треба в голові розуміти, що потім, коли настане спокій, всі будуть плюс-мінус відпочивати, а в тебе буде найгарячіша пора».
Гуманітарне розмінуванняГуманітарне розмінування це коли вже на звільненій території очищаються від убивчих предметів війни певну ділянку. Ним займаються лише сертифіковані фірми внесені у відповідний державний реєстр.
«Гуманітарне розмінування завершується передачею землі кінцевому користувачу з відповідними гарантіями безпеки та якості», – говорить голова правління Асоціації саперів України Тимур Пістрюга.
Гуманітарне розмінування складається з декількох етапів. Спочатку збирають інформацію та складають мапи забруднення і звіти з рекомендаціями.
Потім вже розміновують використовуючи різні методи.
«Ми плануємо залучати роботів, які керуються дистанційно і забезпечують безпеку наших саперів, і, звичайно, підвищують ефективність», – говорить Тимур Пістрюга.
Завершувальним етапом є перевірка території державною інспекцією зовнішнього контролю якості методом так званих спроб (здійснює ті самі функції, що і сапери). Лише після, на основі складених нею актів, готується відповідна документація і ділянка передається кінцевому користувачу.
Сапери ДСНСКоли люди повідомляють про вибухонебезпечні предмети, то їх знешкоджувати приїздитять сапери ДСНС. Керівник розрахунку йде першим, визначає категорію боєприпасів і подальші дії.
Є дві категорії: до першої належать вибухонебезпечні предмети, які можна переносити й доставляти до місця знищення, до другої – небезпечні боєприпаси, які повинні знищуватися на місці (ВНП огороджуються, про наявність сповіщають місцеві органи самоврядування, поліцію, проводиться евакуація населення, яке перебуває поблизу).
Усі боєприпаси перевозяться на спеціальних піротехнічних машинах до місця знищеня.
,
Коли предмету не видно, група проводить пошук за допомогою металошукачів або щупів. Сапер, який почув сигнал металошукача, починає розкопувати ВНП, щоб його було краще видно. Сповіщає про знахідку керівника розрахунку.
За словами начальника групи піротехнічних робіт ГУ ДСНС України у Донецькій області Сергія Продана, металошукачі можуть розпізнати металеві ВНП на відстані до 1 метра.
Загалом існує декілька видів міношукачів, вони відрізняються глибиною пошуку: до 0,6 м (звичайні) до 3 м та до 6 м (спеціальні котушки, які виловлюють великі боєприпаси).
Крім того, начальник групи з піротехнічних робіт розповідає, що є металошукачі, підключені до супутника, які здатні розпізнати навіть пластмасу (на екран виводяться розміри та глибина залягання небезпечного предмета). Але у своїй діяльності підрозділ Сергія Продана використовує звичайні металошукачі (до 0,6 м).
Щоб знешкодити один боєприпас на місці група ДСНС витрачає близько однієї – півтори години (сюди входить сповіщення, переміщення на безпечну дистанцію, закладення засобів підриву).
Перше місце з мінної проблематики
Ще до 24 лютого. Україна посідала четверте місце у п'ятірці країн світу по кількості жертв від мін та вибухонебезпечних предметів. Нас випереджали Афганістан, Малі, Ємен.
Голова правління Асоціації саперів України Тимур Пістрюга, говорить, що сьогодні ситуація катастрофічна – Україна знаходиться на першому місці з мінною проблемою по всім статистичним даним.
Приблизно 139 тис.кв.км потенційно небезпечної території України, для очищення якої потрібні величезні кошти. Спрогнозувати, скільки потрібно часу для повного очищення країни, важко.
Міни в дитячих іграшках, пачках цигарок та цукерокФахівці розповіли про те, що росіяни ведуть нечесну гру: ворог використовує заборонені боєприпаси та мінує побутові речі.
Юрій Гудименко говорить, що окупанти застосовують касетні боєприпаси, розтяжки з мінами та гранатами, які заборонені Оттавською конвенцією (підписана у грудні 1997 року та набула чинності у 1999 році)
Товариш-сапер Юрія підірвався на протипіхотній міні ПФМ-1 (так звані «пелюстки»), чоловіку відірвало фактично всю ступню. Схожих випадків у країні чимало.
Начальник піротехнічного підрозділу в Донецькій області також відзначає,
що його група не раз виявляла небезпечні знахідки у вигляді дитячих іграшок, пачок від сигарет та цукерок, в яких були закладені саморобні вибухові пристрої. Бувало, що росіяни закладали свої гранати у м'які іграшки, і від цього страждали діти. Такі випадки, за словами Сергія Продана, частіше зустрічалися у Маріупольському напрямку, у напрямку Торецька, ближче до лінії розмежування.
Ворог мінував дивани, крісла, залишав вибухівку на дитячих майданчиках. Сапери говорять, що нести небезпеку може і покинута військова техніка, і залишки від снарядів, фосфорних бомб тощо.
«Усі предмети, в яких є вибухова речовина або порохові заряди, несуть загрозу життю людей і тварин», – відзначає начальник групи піротехнічних робіт.
Не чіпай!
При виявленні вибухонебезпечних предметів усіх видів, треба повільно, без різких рухів, бажано тим же шляхом відійти на безпечну дистанцію, запам'ятовуючи точне місце розташування. Далі обов'язково зателефонувати на номер 101, це служба порятунку ДСНС.
Ні в якому разі не можна: торкатися руками, переносити, перекатувати, намагатися розібрати тощо.
Не можна кидати міни чи не розірвані боєприпаси у вогнище чи підпалювати.
«Міни мають сімейність і дуже рідко ходять по одній. Там, де є одна, скоріш за все є інша. І про це потрібно пам'ятати», – каже Гудименко.
Кожна родина має проводити обов'язкову роботу з дітьми вдома: навчити правилам поводження та показати ці предмети на малюнку, щоб очі й мозок звикли їх виокремлювати з довкілля: листя, гілочок тощо.
Голова правління Асоціації саперів Тимур Пістрюга зазначає, що наразі тривають тренінги щодо попередження ризиків від мін та вибухонебезпечних предметів. Таке навчання є невід’ємною частиною протимінної діяльності, що спрямовано на збереження життя та здоров’я наших громадян. Кожен громадянин, попри географію його розміщення, має знати 3 золоті правила поводження у випадку небезпечної знахідки:
1. Не підходь
2. Не чіпай
3. Телефонуй 101 (служба порятунку ДСНС)
Крім того, особливо обережними та пильними треба бути тим, хто повертаються додому на територію, яка була раніше окупованою.
Начальник групи піротехнічних робіт радить усім людям, які повертаються на деокуповані території, не відкриваючи самостійно воріт/дверей, звертатися до Національної поліції для попереднього огляду житла. Не виключенням є те, що на території, окрім небезпечних предметів, можуть знаходитися постраждалі або мертві люди.
