Євгеній Оропай, боєць батальйону Свобода, розповів в ефірі Радіо НВ про бунти серед мобілізованих російських в’язнів та спроби командування окупантів вчитися на власних помилках.
https://www.youtube.com/embed/D_2CXzU3VZE
— Як ваш настрій? Я чую, що ви трішечки без ентузіазму. Чи все гаразд?
— Більш-менш все добре, але напрямок дійсно… Не в тому настрої, коли всі щасливі і радісні… Багато побратимів з наших інших батальйонів, багато в нашому батальйоні «трьохсоті», є «двохсоті». Тому дуже радіти не доводиться. Складно, холодно, орки наступають, орків багато. Радіти сильно не доводиться.
— Поговорімо безпосередньо про ситуацію на полі бою. Таке враження, що окупанти смикають, то за Бахмут, то вони переміщуються північніше до Соледара, там починають свої ці люті штурми. Тиждень тому вони дуже активні дії проводили в районі Білогорівки вже на Луганщині, це ще північніше Бахмута. Як зараз безпосередньо на вашому напрямку?
— Зараз все так само. Є спроби по бахмутському напрямку, біля Курдюмівки, Андріївки. Тобто просунутися далі вглиб все-таки безпосередньо до Бахмута.
Ворог постійно використовує міномети, працює авіація ворожа, виїжджають танки. Тобто напрямок дійсно складний. Для тих хлопців, які зараз тут стоять, це дійсно складно. Без ротацій, холодно. В нас ще погода, то розтає, тобто постійно якась багнюка, то воно замерзає.
Ці перепади температур, від плюсової до мінусової, вони також позначаються на здоров'ї наших бійців. Тобто дуже багато хлопців, які хворіють, які з легенями, з бронхами, висока температура у деяких. Але все-таки в більшості багато батальйонів, включно з нашим, стоїмо на цьому напрямку, тримаємося, нікуди не відступаємо. Ми розуміємо, що зараз немає людей, які зможуть нас проротувати, тому будемо стояти і тримати цей напрямок.
— А чому немає людей?
— Мені складно відповісти на це питання. Я так розумію, просто немає зараз тих, хто міг би прийти і масово нас замінити. Тобто не вистачає людей, які можуть цей напрямок утримувати. Я знаю, що багато бригад ЗСУ сюди приїхало, але також вони доповнюють, тому що багато трьохсотих, багато двохсотих з нашої сторони, і зі сторони росіян їх у багато разів більше,
але все одно наші захисники не безсмертні.
Дуже багато людей, які отримують контузії, поранення, осколкові. Тому все-таки хотілося б, щоб найближчим часом трошки проротували або замінили, але все-таки тримаємося.
— Вочевидь зберігаються ці бажання росіян якось оточити Бахмут. Але той ґвалт, який був два тижні тому, його вочевидь зараз вже стабілізовано, і не говоримо про оточення, так?
— Так. Багато батальйонів все-таки дійсно росіяни тут поклали, багато своїх зеків. Сунулися вони сюди просто як таргани. Вони і зараз недалеко біля Бахмута пробують просунутися на 200, на 300 метрів, зазнають великих втрат. Але немає тієї тенденції, як раніше. Тобто що вони батальйонами відправляли, взводами відправляли помирати. Зараз вони все-таки розуміють, що більше з розумом треба ставитися до живої сили своєї. Тому вони потрохи намагаються берегти своїх військових.
Тобто відправляють вже менше не навчених військових на перевірку боєм. І все-таки більш досвідчених з підтримкою вогневою, з якоюсь артилерією, мінометами пробують дати можливість піхоті підійти та закріпитися.
Тобто немає оточення, немає такого, щоб ми були в якомусь оперативному оточенні. І сподіваюся, такого не буде. Але ситуація більш-менш стабільна. Не ведемо бесіду про те, що Бахмут найближчим часом буде в якомусь кільці. Сподіваюся, що такого не станеться.
— Росіяни атакують меншою силою. В них що, зеки закінчилися? Чи просто трішечки порозумнішало командування на тому напрямку? Чи як ви це можете розцінити?
— Мені здається, що вони розуміють, що ця кількість живої маси, яка відправляється з місць позбавлення волі, вона не безкінечна. І люди там вже масово бунтують. Тобто не можна постійно брати і відправляти людей просто помирати під страхом. Так, люди бояться, я зараз за орків буду розмовляти, так, вони бояться. Тому що ти або йдеш вперед, або тобі просто кулю в лоб перед строєм випустять, і на цьому твоє життя закінчиться. Але все-таки вони починають трошки бунтувати.
Тому що ми вже не одного полоненого, якого брали, вони розповідають майже все одне. В них все тримається на страху. Якщо ти не йдеш вперед, то свої ж, кажуть, що ти зрадник, і тебе просто вбивають.
Але вони також, ці зеки, не сильно слухняні хлопчики. Вони можуть своїх же взяти і «побаранити», тобто офіцерів, і просто піти собі. Тому до них почали ставитися більше так усвідомлено. Мені так здається. І їх стає все менше.
Якщо раніше вони могли підвозити живу силу протягом одного-двох днів, то зараз ця тенденція зменшилася. Тому що в нас все-таки є тут артилерія, ми можемо відпрацювати. І ми не даємо їм підійти до наших позицій так близько, як їм цього хочеться. Тому вони вибрали другу тактику, і їхня тактика, в принципі, мені зрозуміла, нашим побратимам всім зрозуміла. Все-таки це війна, і війна дуже швидко змінюється.
Раніше вони танками пробували штурмувати, але виявилося, що це не ефективно. Тому противник навчається. І хай як би нам було складно це прийняти, називати їх сміттям не можна. Не можна недооцінювати ворога. Ворог у нас складний, ворог дійсно сильний. Сильний у плані засобів, які у нього є.
А в нього є дуже багато артилерії, мінометів, у нього є ще танки, потенціал великий. У нас немає такого потенціалу засобів, який є у русні. І через це дуже великі складності.
Вони можуть виїхати, три-чотири танки, і просто навалити каруселлю, розбирати наші позиції. А ми з цим нічого не можемо зробити.
— Тобто теза про те, що в росіян уже все закінчується, на практиці не має нічого під собою?
— Можливо, в них щось там закінчується, але на цей момент все, що я бачу: як літала в них авіація, так вона і літає. Як виїжджав танк раз в день, раз в декілька днів, так він і виїжджає. Можливо, на інших напрямках ситуація менш критична, але на цьому напрямку, де стоїть батальйон Свобода, нічого не міняється. Працює артилерія, працюють міномети, працює авіація, авіабомби скидують. Багато Смерчів, багато Ураганів. Не міняється, щоб вони там критично почали економити своє БК. Ні, такого немає.
— Ви знаєте, я читаю оцінки багатьох аналітиків, експертів, які намагаються стратегічно поглянути на картину, і всі говорять, що лише на бахмутському напрямку якраз у росіян зосереджена та кількість артилерії, яка, наприклад, дозволяє ефективно здійснювати штурмові дії. На інших напрямках у росіян криза за цим фактором.
З авіацією так само. Вони мають перевагу лише на бахмутському напрямку. Відповідно, зараз Бахмуту і його захисникам відводять роль стримувати, сковувати величезні сили противника для того, щоб мати змогу використовувати цю паузу, цю перевагу для підготовки наступальних операцій десь на іншому напрямку. От ви з цією роллю погоджуєтеся, приймаєте? Чи усвідомлюєте і приймаєте її такою, як вона є?
— Ворог прямо зосередив тут таку кількість артилерії,
мінометів, тієї ж авіації, якоїсь гусеничної техніки, що їх просто море. Таке враження, що вони просто будь-якою силою, будь-якими засобами готові піти на будь-які жертви, але виконати якусь дурну мету, забрати до Нового року Бахмут. Мені це незрозуміло.
— А в нас є можливість стримати це їхнє бажання? В нас є достатньо ресурсів?
— Я думаю, є. Я впевнений, що ми все-таки стримаємо цей натиск. Я не думаю, що тут якась ситуація прямо критична, і ми будемо кудись там відступати масово, кидати позиції, тому що ворог несеться. Ні. Ворог розуміє, що він не може як на початку війни просунутися на три, п’ять, десять кілометрів в глибину, не закріплюючись. Будемо відверті, зараз зима, зараз болото. Щоб ворогу просунутися, йому потрібно підтягнути свої бензовози, підтягнути свою техніку, підтягнути своїх військових.
За військовими мірками дуже складно це зараз зробити. І ті аналітики, які там думають, що найближчим часом Бахмут буде в кільці, це неможливо. Тобто навіть за 10−15 днів взяти в оперативне оточення Бахмут — це треба дуже сильно постаратися.
І це треба, щоб захисники України просто склали зброю і просто відійшли на 10−15 км в глибину за Бахмут.
Тому я більше ніж впевнений на 99%, що до Нового року, до середини січня цей напрямок буде втриманий, і ті захисники, які тримаються, можуть все-таки на цьому напрямку показати свій характер.
Характер людей, які стоять тут, він дійсно є. Тобто ці хлопці, які зараз перебувають в окопах, ті хлопці, які допомагають з логістикою, які їздять на передок, мотаються туди-назад, які займаються розвідкою, аеророзвідкою, вони молодці, вони заслуговують похвали з боку всього народу України. Зараз цей напрямок дуже складний.
Мені складно, можливо, розуміти, що відбувається на кордоні з Білоруссю, на запорізькому чи херсонському напрямку. Я знаю за цей напрямок, тому що з початку війни пішов добровольцем. Такого, як тут, я не бачив ніде. От ні в Ірпені, ні в Гостомелі, ні в Сєвєродонецьку, ні в Лисичанську, ні в Рубіжному — ніде такого не було. Це дуже складний напрямок, який забирає багато сил, енергії і наших хлопців.
— Ці всі рухи, про які ви говорите, що це нереально взяти найближчим часом Бахмут, за 10, навіть за 15 днів. Але те, що вони входять у житлову забудову, ви можете це підтвердити? Що бої зараз ведуться десь у місті? Чи ці рухи незначні, які, в принципі, ні на що особливо не впливають?
— Ви знаєте,
багато дуже відео є, я не можу з офіційних джерел сказати, що так, я підтверджую. Але ми бачили багато відео, де деякі снайпери знищували ворожих піхотинців, групи ДРГ, які через лісосмугу підходили до міста. Так, вони могли зайти, їх могли вибити. На цьому етапі Бахмут контролюється силами українських захисників. Якщо і є декілька ворожих груп, які змогли все-таки вклинитися до забудов, висоток Бахмута, то це незначні групи, які знову через деякий час будуть вибиті з цієї території.
Немає якогось критичного прориву. На цьому етапі немає критичного прориву, немає руху важкої техніки, важких якихось не саме мобільних груп, а гарних груп спеціалістів, які вміють грамотно закріпитися та просунутися і вибити наших захисників. Тобто майже по всьому периметру, наскільки я знаю, саме на околицях Бахмута стоять нормальні групи військових, захисників України, які відбивають ворожі атаки. Тобто ситуація не критична.
— Як би ви прокоментували те, що в росіян в їхньому пошуковику Яндекс кратно збільшилися запити «Как сдаться в плен»? Помічаєте таку активність на полі бою?
— Так.
Мої побратими розповідали, і особисто знаю цю ситуацію, коли хлопчина довгий-довгий час, мені здається, два чи три дні просто пляшку з записками кидав, що він хоче здатися в полон, щоб його лише не вбивали. Тобто росіяни дійсно вчаться, вони, хай як би парадоксально було, вони хочуть жити. Незрозуміло тоді, що вони тут роблять, але вони хочуть жити. І вони в більшості хочуть здатися в полон, розуміючи, що ситуація для них дуже складна.
Не можна сказати, що ми тут сто відсотків рулимо, ми красунчики, ми їх переможемо на цьому напрямку, і вони програють, — ні. Тут ситуація така, злегка паритет українських військових і орків, але все одно росіяни останнім часом все більше і більше хочуть здатися в полон, особливо зеки, які розуміють, що їх відправляють, як м’ясо, розуміють, що їх змушують просто викопати окоп і померти. Вони все-таки пробують якось відійти від своїх офіцерів і здатися в полон українським військовим.
Це вже підтвердило декілька батальйонів, з якими я спілкуюся зі своїми товаришами. Була ситуація і в нас, що хлопчина заблукав, один, другий. І потім здався в полон. Найближчим часом все-таки будемо сподіватися, що вони будуть більш досвідчено здаватися в полон і не випробовувати свою долю. Тому що здатися в полон вони хочуть, але іноді здаються дуже капосно. Можуть зробити необдумані речі, і нашим захисникам від цього буде тільки гірше. Ти хотів би його взяти як полоненого, а позаду може стояти група, яка його прикриває, і для наших захисників це може бути небезпечно.
