"Якщо в сусідів завелися таргани, якою б захищеною не була ваша квартира, вони пролізуть і до вас", - описуючи прорив росіян у місто, віджартовується командир спецпідрозділу поліції "Схід" Сергій Богдановський.
Зранку 27 лютого росіяни увійшли в Харків з півночі, через Руську Лозову та Липці. Вони прямували до обласного управління Служби безпеки України в центрі міста, вважає поліцейський. Разом із побратимами він базувався у сусідньому приміщенні - обласному управлінні Національної поліції.
Кулемети з віконУ той час у будівлі СБУ нікого не було. Водночас там лишилося чимало зброї, боєприпасів та комплектів української військової форми, розповідає Богдановський і додає: "Можете уявити, що б було, якби росіяни прорвалися в приміщення, взяли всю ту зброю і вдягнули піксельну форму".
Він також припускає, що російські військові планували підняти свій прапор над будівлями місцевих силових органів. "Це б означало, що місто - під їхнім контролем, - вважає поліцейський. - Уявіть, як би це могло вплинути на моральний дух наших військових, які з величезними втратами тримали оборону".
Згодом - за два місяці - президент Володимир Зеленський звільнив очільника обласного управління СБУ Романа Дудіна. Йому оголосили підозру в державній зраді та самовільному залишенні служби й заарештували. Він заперечує провину.
Про наближення росіян до будівель СБУ та поліції Богдановський почув від військових, що охороняли місто. "Я побачив, як під вікнами проїжджають три "Тигри" із зетками, і скомандував своїм бійцям відкривати вогонь з ДШК - великокаліберного кулемету, - згадує поліцейський. - Вогонь вели з вікон. Це був дійсно короткий бій. Чи ми вразили їх, важко сказати. Якби вразили, я думаю, техніка б залишилася на місці. Вони також розстріляли поліцейські машини - мабуть, щоб ми їх не переслідували".
Читайте також: Шпаківні. Як живе Північна Салтівка
Гранати і танкРосійські "Тигри" рушили далі, на північний схід від центру міста. Зупинились за п'ять кілометрів, біля 134-ї школи. "Вони хотіли облаштувати тут штаб", - припускає доброволець штабу оборони Харкова Дмитро Олійник. Біля школи росіян зустріли бійці 92-ї бригади та інших підрозділів - загалом пів сотні.
Олійник разом із ще вісьмома добровольцями вирушив на штурм.
Прибувши на місце, Дмитро побачив, як росіяни забігають у приміщення - їх було більше 30. Аби зайти до школи з чорного входу, добровольцям довелося зламати паркан, що відділяв школу від приватного сектора. "Хоч би це скоріш закінчилося", - сказала військовим бабуся, вийшовши на своє подвір'я, пригадує Дмитро. Бій тривав до десятої вечора.
"Це зараз тут просторо, - стоячи на руїнах школи, каже Дмитро. - А тоді треба було заходити в кожен кабінет і зачищати його - перевіряти, чи нема там росіян. Зараз тут спокійно, а тоді було страшно. Їдеш - страшно. Висаджуєшся, бачиш силует, стріляєш у нього - і страх пропадає".
Коли українські військові зайняли перший поверх школи, росіяни перемістилися нагору і звідти кидали гранати. Добровольці відповідали тим самим - Дмитро показує, як піднімався сходами і кидав гранати на другий поверх. Зрештою їм вдалося витіснити росіян ще вище.
Українські військові вийшли зі школи, коли під'їхав їхній танк. Але він не зміг вистрілити. Тож військові повернулись у школу і знову оглянули кожен кабінет.
Залишаючи третій поверх і йдучи на дах, росіяни підпалили папір, розповідає Олійник, який намагався загасити пожежу. Це не вдалося, тож українські військові знову вийшли з будівлі.
Тоді приїхав ще один український танк і відкрив вогонь по школі. Уже з подвір'я Дмитро бачив, як росіяни стрибали з даху. Троє скинули амуніцію і намагалися втекти, але були застрелені. Решта загинули від вогню - хлопець показує з телефона фото їхніх тіл. Дехто з росіян стріляв з автоматів і кидав гранати. Тоді Дмитро отримав поранення в ногу - його реабілітація триває досі.
Читайте також: Перспектива відбудови Харкова після війни: шанс на модернізацію?
Вальс на руїнахУ Харкові нині морозна погода, тож Дмитро пропонує зайти на каву до родини Валерії Кобзєвої, випускниці цієї школи, що мешкає неподалік. Вони познайомилися, коли Дмитро давав журналістам інтерв'ю біля школи, а дівчина проходила повз із собакою. Відтоді хлопець став бажаним гостем у її родині.
Мати Валерії Олена підігріває борщ і розпитує Дмитра про його лікування. А дівчина розповідає, як, сидячи у коридорі, переписувалась із однокласниками - ті,
що жили навпроти школи, надсилали фото і відео. На них була зруйнована будівля, охоплена вогнем - там вчилась майже вся родина Кобзєвих. "До тата однокласниці підбігли двоє росіян і попросили їх сховати. Вони були без зброї, тож він їх послав", - сміється Валерія.
Влітку випускники вирішили станцювати на руїнах школи вальс. Вони зняли це на відео, яке стало відомим. Валерія була в довгій червоній сукні - вона обрала її ще до початку війни. У кімнаті дівчини висить державний прапор із підписами - подарунок від військових. Валерія не відмовилась від своїх планів і вступила до Харківського національного університету. Хоча навчальний корпус також пошкоджений обстрілами - він розташований біля будівель поліції та СБУ, куди навесні прилетіли російські ракети.
Родина Кобзєвих лишається вдома, ховаючись від ракетних атак в коридорі свого будинку. "Якщо наші військові відбили Харків тоді, коли ще нічого не мали, то зараз, коли вони стали сильнішими і злішими, коли нам допомагає увесь світ - у росіян немає шансів", - переконана мати Валерії Олена.
