Парамедикиня медичного батальйону Госпітальєри, яка з першого дня повномасштабного наступу була на бойових позиціях, рятувала бійців Азову і потрапила у полон разом з іншими захисниками.
Парамедикиня медичного батальйону Госпітальєри, яка з першого дня повномасштабного наступу була на бойових позиціях, рятувала бійців Азову і потрапила у полон разом з іншими захисниками.
Тетяна Васильченко - парамедикиня медичного батальйону Госпітальєри, з першого дня повномасштабного наступу була на передовій.
Свої ювілейні 50 років жінка відсвяткувала на Азовсталі. Далі на неї чекали нестерпні п’ять місяців полону. Нині Тетяна у Львові проходить реабілітацію та наглядає за сином побратима, який досі у полоні.
- 24 лютого я приїхала в Маріуполь. Вже на позиції я добиралася своїх ходом, тому що авіація працювала по Маріуполю, - згадує Тетяна.
Парамедикиня Тетяна Васильченко на псевдо Борисівна у добровольчому батальйоні Госпітальєри з 2021 року. Рятувала життя військовим на передовій.
У квітні, коли штурм міста ще посилився, було вирішено перебиратися на Азовсталь. Тоді колону,
в якій прямували парамедики, розстріляли. Тетяна та всі її побратими зазнали поранення.
- Найбільш серйозне отримав наш водій парамедик. В нього було сліпе кульове правої легені, - розказала Тетяна.
На Азовсталі жінка була до 17 травня. Там і відсвяткувала свій ювілей. Як подарунок отримала червоні тюльпани, що їх побратими зривали під обстрілами. А далі п’ять місяців нестерпного російського полону. Каже, найскладніше було витримувати психологічний тиск.
Один з таких саме їхніх впливів.
- Це, коли чоловіків піддавали тортурам, а ми це все чули. Це було напевне найгірше, - згадує парамедикиня.
У полоні Тетяна, яка важила 50 кг - схудла ще на 10 Адже належного харчування не було.
- На всіх готувалася просто каша якась, шматочок хліба. В обід це була якась вода з капустою. Для нас самим цінним був той шматочок хліба.
Парамедикиню обміняли 17 жовтня. Тоді з полону окупантів повернулися 108 українських жінок.
- Вони привітали і от просто ви вільні, виходьте. Це була сама така мить, яку ніколи не забудеш
Спершу жінка зустрілася з рідними у Хмельницькому. Далі вирушила до Львова, піклуватися про сина полоненого побратима Сергія Ковальова.
Хлопчик лишився сам,
коли бабуся, яка мешкала з ним, померла.
- Стало питання, що дитина 15 років не може ще бути сама і рішення було прийняте, що хтось з нашого батальону буде здійснювати нагляд.
Тетяна вірить, що водія-парамедика скоро обміняють. Нещодавно вона побачила відео, що Сергія тримають у колонії окупованої Горлівки.
- Це водночас і радісна звістка, тому що я змогла переконатися, що людина жива. Він говорить у відео, передаю привіт свій мамі, Софії Михайлівні та своєму сину.
Сама парамедикиня після контузії та полону проходить реабілітацію. Жінка чекає повернення з неволі Сергія, аби його син не залишався сам. Потім знову хоче на фронт, рятувати життя українським воїнам. А вже після перемоги – повернутися до рідних, у свою домівку, приділяти більше час своїй онучці.
