Серед українських захисників левову частку займають жінки. Вони, на рівні з чоловіками боронять країну та не убезпечені від потрапляння в полон. Проте для жінок не створені відповідні умови утримання.
Про це розповіли українські полонені жінки, які пройшли через російську в’язницю, Медійній ініціативі за права людини.
За даними МІПЛ, є лише одне місце утримання, яке РФ виділила виключно для жінок — виправна колонія № 9 у місті Валуйки Бєлгородської області.
Шлях полонених в Росії
Олена і Катерина (імена жінок змінені з міркувань безпеки) потрапили у полон у квітні 2022 року. Деякий час вони провели в Оленівці. Там їхня камера була розрахована на шістьох осіб, проте утримувалося понад 30 жінок. Згодом їх перевезли в СІЗО № 2 міста Таганрог Ростовської області, яке є найстрашнішим з усіх місць, де утримують українців, сказали полонені. Там Олену і Катерину тримали в таких саме умовах, що й чоловіків: без засобів особистої гігієни, без належної медичної допомоги, застосовували до них фізичне та психологічне насилля. Згодом жінок перевели у Бєлгородську область до виправної колонії № 9 міста Валуйки.
Як обладнана в’язниця?
У колонії № 9 полонених жінок селили у бараки, які там називають секціями. Вони поділені на камери, розраховані на 8—22 особи. Всередині стоять двоярусні ліжка з матрацами, подушками і постіллю. «Ліжка старі, такі колись були у нас у казармах, але це все одно зручніше, ніж спати на суцільно залізному ліжку, привареному до підлоги», — говорить Катерина.
Знущання над полоненими
Невід'ємним атрибутом знущань у всіх російських тюрмах є вимога співати гімн Росії, під час виконання якого бранок змушують присідати чи відтискатися.
Їсти жінок водять у їдальню. Дорогою туди над бранками нерідко знущаються. Так, українські полонені жінки зобовʼязані бігти в їдальню, і якщо охоронцям не подобається, як вони рухаються, то наглядачі виставляють поперед них кийки. Ту, яка зачепить бодай одну, одразу ж бʼють. «Тебе вдаряють, ти падаєш. І всі, хто за тобою, теж падають. Дуже часто дівчата падали, влітали в двері, одвірки, а після цього бувало що ми навіть не встигали поїсти, бо на прийом їжі нам давали до 5 хвилин. Їм було байдуже — гаряче чи ні, поїв чи ні — це були тільки наші проблеми»,
— розповідає Катерина.
В їдальні встановлено телевізор. Дивитися полоненим дозволяють лише канал Росія-24, щоденно на перегляд дають 30 хвилин. Решту дня жінки перебувають у камерах. На ліжках сидіти було заборонено, тому весь час бранкам доводиться стояти чи ходити кімнатою, присісти можна було лише на стільці, яких на всіх не вистачає.
У душ водять лише раз на тиждень: «Нас було більше 60 жінок, на душ давали 10 хвилин, та 1—2 банки шампуню на всіх. Хтось встигав помити голову шампунем, решта милася милом, яке дуже сильно смерділо», — розповідають колишні військовополонені.
В колонії здійснювався сильний психологічний тиск на полонених. Олена розповідає, що охоронці ставилися до них зневажливо, використовували принизливі слова та насміхалися. «Вони весь час говорили, що України вже немає, всюди працюють російські банки, а наш президент втік до Польщі. Ми ще й дивилися російські новини, тому морально було дуже важко», — додає Катерина.
Належної медичної допомоги в жіночій колонії № 9 в місті Валуйки немає. Колишня бранка Олена зазначає, що хоч лікарі приходили і давали якісь ліки,
їхнє ставлення до полонених було вкрай негативним.
Швейна фабрика у в’язниці
На території виправної колонії № 9 розташована швейна фабрика, на якій працюють російські ув’язнені жінки. Саме там полонені українки перетиналися з засудженими росіянками. Робота на фабриці — добровільна. Оскільки за роботу платять, чимало бранок працюють.
«Як військовополонені ми мали право на гуманітарну допомогу, але на туалетний папір, зубну пасту чи будь-які інші гігієнічні засоби ми заробляли, працюючи на фабриці», — розповідає колишня бранка Катерина.
Спілкуватися ув’язненим жінками і полоненим заборонено. Однак ніхто й не намагається порушувати це правило, засуджені за кримінальні злочини побоюються українок. «Одна з засуджених жінок якось намагалася від нас втекти. Вона виконувала на вулиці якусь роботу, але коли ми вийшли, то різко розвернулася і почала тікати», — згадує Катерина.
