У Нікопольському районі Дніпропетровщини, розташованому на березі Каховського водосховища, після руйнування ГЕС – проблема з водою. У цьому пересвідчилось Радіо Свобода, побувавши на місці. Дніпрові води відступили від берега на 50, 100, а подекуди – й на 500 метрів, рівень упав на кілька метрів. Це не дає можливості помпувати воду для населення – питну та технічну, кажуть фахівці. Люди кажуть: втратили також можливість поливати городину, вирощування якої для багатьох – чи не єдина можливість прогодувати родину. Окрім того, місцеві жителі зауважують: ця територія, розташована за кілька кілометрів від окупованої російськими військами зони Запорізької АЕС, – під постійними обстрілами.
Як катастрофа з Каховською ГЕС вплинула на життя цієї громади та як вдається виживати людям за 6-7 кілометрів від лінії фронту – у репортажі Радіо Свобода.
Вологий шар мулу, розчавлені мушлі, дерев’яні кладки, які ще не так давно були у воді. Це – дно заплави Каховського водосховища. По ньому тепер можна ходити ногами.
Вода в цьому місці відійшла від берега на майже пів кілометра,
розповідає виконувач обов’язків старости громади Олександр Ковальов.
Каже: підтоплення цих територій через повінь він бачив, але ось таке обміління водойми – уперше в житті.
«Звідси вода пішла на рівень приблизно три з половиною – чотири метри. Мору риби не виявлено, берегова зона обстежується. Берег починає цвісти, муляка, мул, відчуваємо вже запах. Ми думаємо, що про наслідки зможемо говорити не раніше, як з кілька днів. Потрібні висновки фахівців», – каже він.
«Вода йшла по дев’ять сантиметрів за годину»
Жителі одного з сіл громади на березі Каховського водосховища також кажуть, що бачать таке вперше. З міркувань безпеки назву населеного пункту не вказуємо: звідси до позицій російської армії – кілька кілометрів.
Сергій розповідає: він дізнався про вибух на Каховській ГЕС вранці 6 червня з новин. Одразу ж спустився вниз, до водосховища, з лінійкою – заміряти рівень води.
«Заміряв лінійкою рівень. Для себе, для цікавості. Через три години приходжу – 27 сантиметрів нема. Тобто вода йшла по дев’ять сантиметрів за годину. Я тут живу 60 з лишком років і такого не було»,
– розказує Сергій.
Його сусід Євген також стежить за рівнем води у водоймі.
«Позавчора я був біля водосховища, біля каменів. А наступного дня вода пішла на 20 метрів…», – констатує він.
Місцеві насосні станції призупинили роботу по обіді 9 червня. Ані технічної, ані питної води в багатьох дворах уже немає, розказують чоловіки. Вони міркують, чи можна вирішити проблему власними силами.
«З питною водою, кажуть, буде якесь підвезення. А технічна – будемо, може, й самі щось... Пластикові труби треба, насоси, а що робити, інакше на городі все пропаде. Бо для себе запас води є, а для рослин уже немає», – кажуть Сергій та Євген.
«Як виживатимемо? Чекатимемо дощу!»
У цьому прифронтовому селі чи не в кожному дворі видна хазяйська рука. Квітнуть троянди, достигають черешні й полуниця, зеленіє городина.
Люди тримають садки, городи та теплиці, які треба поливати. Для цього села вода – скарб.
Біля подвір’я в Тетяни – троянди, на городі – малина й овочі. Три місяці тому на обійстя прилетів снаряд, усі живі, лише хата трохи потріскалася, розказує жінка. Виїжджати з села поки не збираються,
будуть намагатися вижити – без води й під обстрілами.
Найбільше господиня жалкує за своєю городиною.
«Куди їхати? У мами інсульт, батько – інсульт. Сидимо. Хотіли їхати, але лишилися вдома. Ось буквально пів години тому бахнуло… Звикли. Хата потріскалася. В город прилетіло, був снаряд – ракета здорова, метрів зо два, експерти приїжджали, забрали. Як виживатимемо? Будемо чекати дощу! А що робити? Город – у мене там малина. Раз затопило, як була повінь, тепер – висохне все. Картопля – чим я її буду поливати? Спека. Раз – і все. Трішки є в діжці – то я поливаю огірочки і перчик. Помідори цього року, як на зло, хороші, і вже помідорчики висять», – говорить господиня.
У декого з людей з «питного» крана тоненькою цівкою все ще сочиться вода. Але пити її страшно, каже жителька села Світлана.
Її донька з онуками евакуювалася до Польщі і кличе Світлану до себе. Виїзжджати жінка поки не наважується. Обстріли пересиджує в підвалі разом з псом Тедді.
«Пляшки, тазик, бутилі. Зробила запаси. Вода вже «рижа», жовтувата. Настільки вистачить – на все життя ж не запасешся. Все одно доведеться купувати.
От скільки вона коштуватиме?.. На завтра я замовила дві пляшки. Яка ціна – не знаю. Дівчата в магазині кажуть: по дві баклажки на руки даватимуть. Наша вулиця – на березі, пощастило. Може, хоч ходитимемо, відрами набиратимемо… Я сама – росіянка, але я оцих, с.., сама б розірвала. Нема нам спокою через них!» – говорить Світлана.
Басейн для води зробили з руїн хати…
Виїжджати з села, попри обстріли й ситуацію з водою, жителі не збираються. Кажуть: хто хотів – зробив це ще рік тому, решті податися нікуди.
У будинок Тетяни в грудні минулого року прилетіло два «Гради», хата повністю зруйнована. Врятувало те, що вона в той час була в підвалі в сусідів. Тетяна з донькою й онучкою вже пів року мешкають у літній кухні-«времянці».
Запас технічної води встигли зробити – для цього на обійсті є імпровізований басейн. Його зробили з цегли – тієї самої, з руїн власної хати.
«Я лишаюся в себе вдома. Будемо жити, якось будемо кріпитися», – говорить Тетяна, стримуючи сльози.
Чи буде евакуація?
Централізованої евакуації з цієї громади не проводили, розповідає в.о. старости Олександр Ковальов.
Поки безпекова ситуація прийнятна. Проблему з водою також вдасться вирішити, впевнений він. Технічну підвозитимуть, а потім, підсиливши насосну станцію новим обладнанням, помпуватимуть з водосховища, як раніше.
Що ж до питної – також є план дій, каже посадовець.
«Поводяться роботи, щоб забезпечити питною водою населення – підвозити воду. У нас є пункти видачі гуманітарної допомоги, там ми будемо роздавати питну воду. Менш захищеним верствам населення – розглядаємо можливість привозити додому. Орієнтуємося на показник сусідньої громади: вони видають шість літрів питної води на одну людину на день. Ми теж прорахуємо показники. Будемо пробувати своїми силами вирішити це – коштом громади. Щоб менше навантаження на державу», – говорить він.
«Відсутність води – не найстрашніше»
До війни у цій громаді проживали понад 5 тисяч людей. Зараз – менш ніж чотири тисячі. Частина селян виїхала. Дехто загинув від обстрілів.
«Першим убило мого товариша Вітьку. Пообідав, ішов глянути на город – і приліт. На мосту залізничники загинули, троє. І товариша мого сина вбило. Рятувальник,
8 березня. Проводив наречену додому – убило… Обстрілюють «Градами». Прикрилися «атомкою» і стріляють по нас! Ми звикли. Вже як не стрілять – то аж дивно. Але «Гради» – то таке, ми їх називаємо «петарди». А як гармати – то страшніше. Біля доччиного двору було два «прильоти». Там – хати нема, там – зупинка автобуса, двічі зносило», – каже житель села Сергій.
Після руйнування Каховської ГЕС, кажуть місцеві, обстріли їхніх територій з боку армії РФ посилилися. Цими днями, на щастя, снаряди падали на відкритій території, обійшлося без жертв і руйнувань, додають вони.
Ситуація з водою на Дніпропетровщині
П'ять водоканалів, які підпорядковуються Дніпропетровській обласній раді, працюють в штатному режимі, повідомив 9 червня голова облради Микола Лукашук. П’ять із семи районів області з водою. На Нікопольщині водопостачання припинене у Покрові, Марганці, частині Покровської громади, Томаківській, Мирівській, Червоногригорівській громадах. У самому Нікополі водопостачання є, але з перебоями.
Також потерпає від нестачі води Криворіжжя. В Апостолівській та Софіївській громадах її подають погодинно, в Грушівській планують вимкнення, але організували підвезення води.
За словами Миколи Лукашука, з держбюджету України виділили майже 160 мільйонів гривень на розв’язання проблем з водою для Дніпропетровщини.
